Блог | Впечатления от жизни в Италии: наша система медицины намного лучше, чем в Европе
Дещо про перші враження від життя в Італії. Звичайно, ми живемо маленькою комуною дещо відокремлено, і це накладає свій відбиток, але все ж багато що впадає у очі.
Перш за все - дбайливе ставлення до природи. Роздільний збір сміття, який ми освоювали мало не місяць, наприклад. Окремо - залізо, бляшанки і скло. Сюди ж іде фольга. А от битий порцеляновий посуд - до паперу. Картон окремо, пластик - окремо, перед тим, як викинути пластиковий стаканчик, його потрібно помити. Пробки від пластикових пляшок - окремо. Органіка - окремо. Вчіться зараз, кажуть нам, якщо ви будете жити в квартирі і викидатимете сміття неправильно, сусіди його сфотографують, відправлять, куди треба, і вам прийде штраф у 50 євро.
Відповідно, все фасується так, щоб відходи було легше сортувати й викидати. Пластиковий посуд здебільшого біорозкладний, трубочки у дитячих соках - з багатошарового паперу, є спеціальні біорозкладні пакети для органічного сміття, сумки здебільшого великі, звичних нам кульочків в принципі немає, пакети теж зустрічаються нечасто. Засоби для миття і прання безфосфатні, перуть гірше за звичні нам, фасуються часто у біорозкладну тару.
На вулицях і в скверах багато урн на чотири окремі відділення - папір, пластик, картон, бляшанки.
Попри те, на вулицях багато сміття. І собачих кавалків. А от безпритульних тварин не бачила ні разу. Зате є безпритульні люди і жебраки.
Багато темношкірих. Значна частина з них прибуває до країни нелегально, морем. Деякі тонуть дорогою. У них є улюблені місця у парках та скверах, де майже постійно можна їх зустріти. Набагато краще починаєш розуміти цих людей, коли спілкуєшся з українцями, що прибули до Італії нелегально 20-25 років тому. Вони зуміли закріпитися і обжитися тут, але розповідають, як місяцями жили на вулиці, підбирали одяг у смітті, будували з покинутих дощок халабуди у віддалених місцях, які потім вночі руйнували бульдозери, жили у напіврозвалених покинутих будівлях - такими самими комунами вихідців з одного села чи району. Їх кидали з оплатою за роботу, виловлювали на фабриках під час робочих змін, багатьох депортували. І вони, і марокканці - ті ж біженці, але не від війни, а від економічної скрути і жебрацького життя. "Нам ніхто не допомагав так, як вам, вам дуже пощастило" - кажуть вони. Не з заздрістю, а просто констатуючи факт. Ті, хто не може з цим змиритися, до нас не приходять.
Влітку тут неймовірна спека, яка посилюється великою вологістю. Тому у старій частині міста, де ми живемо, у всіх будинках високі вузькі вікна, які знадвору зачиняються дерев'яними ставнями з прорізями для доступу повітря. Влітку їх здебільшого тримають зачиненими, щоб вберегти приміщення від сонця. Тому звичних нам щільних важких штор тут немає. У нових будинках вікна трохи ширші, але все одно не такі, як в Україні. Там в хід ідуть римські штори і жалюзі.
Серед італійців практично не буває огрядних людей. Здебільшого всі вони займаються спортом та ведуть здоровий спосіб життя до глибокої старості. Можливо, справа тут і в якісних натуральних продуктах харчування. Серед тих, хто нами опікується, багато людей пенсійного та передпенсійного віку. В Україні це вважається віком дожиття. Тут - слушним часом, щоб бігати вранці, грати в теніс, проявляти громадянську активність та навчатися - у тому числі, в університетах. Просто для себе.
Багато парків та скверів, у яких сім'ї проводять вільний час. Дуже багато квітів - на клумбах, під магазинами, на балконах, в маленьких садочках під приватними будинками. Всі намагаються зробити життя красивішим.
В цілому ж мені приємно, що італійці виявилися ментально близькими до нас. Вони дуже дружелюбні, відкриті, люблять зустрічатися сім'ями і великими компаніями. Економні і хазяйновиті. Багато що з побаченого тут хотілося б запровадити в Україні на масовому рівні - зараз це роблять одиниці. Тільки не медицину! Тепер я можу з упевненістю сказати, що наша система медицини набагато краща, ніж у Європі.
Приїду - перше, що зроблю - причеплю горщик з квітами на балконі)
