Блог | Россия мечтает об "аннексии" Узбекистана? О чем свидетельствует заявление Прилепина и как это связано с Украиной

Послу России в Узбекистане Олегу Мальгинову пришлось оправдываться в МИДе этой страны за слова бывшего депутата российской Государственной думы и сопредседателя партии "Справедливая Россия – За правду" Захара Прилепина, который высказался по поводу возможной аннексии Узбекистана. С соответствующим заявлением выступили и в российском Министерстве иностранных дел РФ – "высказывания Прилепина не имеют ничего общего с официальной позицией российского руководства", пишет Виталий Портников для "Радио Свобода".

Далее текст на языке оригинала.

Однак Прилєпін – не якась там маргінальна фігура, що виступає із критикою Кремля. Навпаки, цей письменник-шовініст виступає із палкою підтримкою агресивних дій російського керівництва в Україні і є одним із символів "правильної" російської культури путінських часів. Так що вважати, що Прилєпін виступає з якимись "маргінальними" заявами, які не віддзеркалюють настроїв у владі Росії – велика помилка.

Так колись ставилися до скандальних висловлювань іншого одіозного російського політика – Володимира Жириновського. А тепер, коли згадуєш ці висловлювання, усвідомлюєш: Жириновській не передбачав майбутнє, а просто був добре поінформований про настрої російських можновладців. І намагався першим сказати те, про що інші гості кремлівських кулуарів воліли до певного часу не згадувати.

Звісно, я не буду стверджувати, що зараз, у розпал російсько-української війни, в Росії готуються до агресії в Центральній Азії. До того ж, для того, щоб "анексувати" Узбекистан, потрібно для початку встановити свій повний вплив у сусідньому Казахстані, бо в Росії та Узбекистану спільних кордонів немає.

Хоча, якщо згадати січень 2022 року, коли російські війська зʼявилися у Казахстані під егідою ОДКБ, може виникнути питання: чи не побажає Путін у певний момент їхнього повернення?

Політики РФ ніяк не могли сприйняти крах СРСР

Важливим залишається інше: ставлення російської еліти до колишніх радянських республік як до "недодержав", суверенітет яких може бути поставлений під сумнів у перший-ліпший момент, нікуди не поділося.

Навіть у 90-і роки російські політики ніяк не могли сприйняти крах Радянського Союзу як остаточний і сподівалися, що створена на тлі цього краху Співдружність незалежних держав (СНД) стане платформою для створення нової союзної держави.

Ну а Володимир Путінназвав розпад Радянського Союзу "найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття".

Якщо про цю позицію російського лідера знаємо ми з вами, так чому б про це не згадати Захару Прилєпіну? Він точно знає, що його скандальні висловлювання про Узбекистан сподобаються в Кремлі. Сподобаються, тому що дозволять ненавʼязливо нагадати сусідам по колишньому Радянському Союзу – ми як не вважали вас "справжніми" державами, так і не вважаємо.

Тому напад Росії на Україну не варто розглядати як ексцес, повʼязаний із Майданом, страхом перед НАТО або навіть вірою Путіна в "один народ". Ні, це не ексцес, а частина якщо не плану, так політичної мрії – мрії про відновлення імперії з минулого.

І так, Узбекистан був такою самою частиною цієї імперії, як і Україна. Тому чому ж потрібно дивуватися тому, що ті, хто робить спробу "анексії" українських земель, одночасно можуть мріяти і про анексію Узбекистану.