Новий сербський прагматизм

Шлях Сербії до Європейського союзу можна описати фразою "один крок назад і два вперед". У травні минулого року президентом Сербії був обраний Томислав Ніколіч, колишній член ультранаціоналістичної Сербської радикальної партії, лідера якої Воіслава Шашеля наразі судять у Гаазькому трибуналі за воєнні злочини. Після восьмирічного президентства демократа Бориса Тадіча – це був справжній поворот на180 градусів. Здавалось, серби втомились стукати у двері ЄС і йти на поступки, в тому числі щодо найголовнішого питання сербської політики останніх двох десятиріч – Косово. Однак немає найкращого способу перетворити радикала на державника, ніж дати йому владу.

Ніколіч здивував всіх, коли минулого тижня в ефірі боснійського телебачення публічно вибачився за злочини сербів під час останньої війни у Боснії та Герцеговині. Хоча він відмовився визнати різанину в Сребреніці, під час якої було вбито 8 тисяч мусульман, геноцидом, сербський президент заявив, що готовий стати на коліна і просити пробачення за ті жахливі дії. Звичайно, Ніколіч не був першопрохідцем, однак почути такі слова від колишнього члена націоналістичної партії, яка відкрито підтримувала боснійських сербів під час війни, зовсім інша річ. Перед цим Ніколіч зустрівся з президентом Косова, це була перша зустріч на високому рівні від часу проголошення незалежності краю у 2008 році. Радикалізації Сербії, як того побоювались у ЄС та країнах сусідах, не відбулось, натомість її позиція стала більш збалансованою та впевненою. Тепер країна, як ніколи, близька до отримання статусу кандидата в члени ЄС.

19 квітня у Брюсселі відбулась, без жодних перебільшень, історична подія – уряди Сербії та Косово за посередництва ЄС підписали угоду про нормалізацію відносин. Це були нелегкі переговори. Попередній варіант угоди серби забракували, заявивши про дискримінацію Сербії і необхідність чіткіших гарантій для сербської нацменшини в Косові. Однак, не бажаючи бути тими, хто зірве переговори, серби продовжували наполягати на пошуку іншого, прийнятнішого варіанту. Занадто часто в минулому непоступливість сербів оберталась для них поразкою. В результаті, за косовськими сербами пообіцяли зберегли автономію у питаннях юстиції та у роботі місцевих адміністрацій, фактично йдеться про паралельні інституції. Крім того, Белграду гарантували, що силові органи Косово не увійдуть в північні райони без згоди місії НАТО та й то лише у випадку природних катастроф.

Загалом, переговори виявились успішними завдяки тому, що європейські дипломати змогли переконати сторони забути про наріжне питання - незалежність Косово. Після проголошення незалежності Косово, Сербія неодноразово натякала, що умовою мирного розлучення є відмова Пріштіни від північних районів, де компактно проживає сербська меншина. Белград не може погодитись на визнання Косово, принаймні у теперішніх кордонах. Ні косовський уряд, ні ЄС не готові до створення подібного прецеденту в регіоні, де кожна країна має територіальні претензії, а тому питання незалежності винесли за дужки переговорів. З одного боку, це дозволило Белграду та Пріштіні домовитись про умови співіснування, а з іншого – зберегти невизначеність, що допомагає утримувати мир на Балканах.

26 квітня з великою перевагою голосів (173 проти 24) парламент Сербії підтримав угоду про примирення з Косово. Після запеклих парламентських суперечок опозиційна Демократична партія разом з проурядовими сили проголосувала за нормалізацію взаємин. Сербський політикум, навіть націоналісти, визнали, що Сербія більше не може самоізолюватися і потрібно рухатись далі. Парламент Косово проголосував за угоду про нормалізацію відносин ще минулої неділі, 21 квітня.

Виступаючи у п’ятницю перед парламентаріями, голова сербського уряду Івіца Дачич підкреслив, що від прийняття угоди залежить майбутнє країни. Він наголосив, що документ не передбачає визнання незалежності колишньої сербської провінції, це не капітуляція, а тимчасове тактичне рішення. За словами Дачича, Сербія згаяла вже багато можливостей, додавши, що це шанс "захистити свої інтереси по-іншому, замість того, щоб святкувати поразки, як ми робили це протягом століть".

По суті Дачіч закликав сербських депутатів бути реалістами і зрозуміти, що Сербія має шанс поліпшити своє становище лише, доки сидить за столом переговорів. "Яка альтернатива? Відмовитися від переговорів і блокувати (мирний. – Ред.) процес, ізолюватись? А в кінці кінців серби будуть змушені залишити Косово", - зазначив він.

Єдина партія, яка виступила проти договору - Демократична партія Сербії (не плутати з Демократичною партією), назвавши брюссельські домовленості зрадою національних інтересів. Націоналістична прогресивна партія, чиї депутати теж є членами уряду, відмітила, що це найкраще, чого можна було досягти. А президент Сербії висловив переконання, що за цією угодою серби Косово отримали більше прав, ніж вони мали до цього. "Їхні права тепер повністю формалізовані за згодою ЄС, так що більше немає незаконних або паралельних структур, а, швидше, є органи влади сербської громади в Косово", - заявив Ніколіч на зустрічі 26 квітня з єврокомісаром з питань розширення та європейської політики сусідства Штефаном Фюле.

Сербські політики готові змиритись, що повернути час назад неможливо. Теплий прийом, який влаштували Ніколічу в Москві після обрання, продемонстрував, що Кремль має намір і надалі підтримувати сербських братів з допомогою кредитів, однак кардинально змінити ситуацію на Балканах не може. Всі 1990-ті Белград сподівався на рішучі дії Росії і тепер, схоже, зрозумів їхню безперспективність. Але серби Косово, що вже більше десятиліття живуть ніби в обложеній фортеці, не готові навіть гіпотетично відмовитись від мрії жити на території Сербії. Вони сподіваються, що населення Сербії теж засудить зрадницьку угоду з Пріштіною, а тому разом з політиками із ДПС планують 10 травня провести мітинг у Белграді за винесення цього питання на референдум. Загалом, сербські політики, в тому числі президент Ніколіч, не проти всенародного волевиявлення, однак побоюються, що це може значно відтермінувати реалізацію договору з Пріштіною, а отже, - і початок переговорів про вступ Сербії у ЄС.

Протягом десятиліть сербські політики зачаровано повторювали: "Косово - це Сербія". І хоча ця фраза залишається глибоким переконанням кожного серба, навряд чи вони готові до нового протистояння. В міфі про битву на Косовому полі, яка залишається центром сербської національної ідентичності, розповідається про події 1389 року, коли об’єднане військо сербських князівств спробувало зупинити наступ османського султана Мурада. Згідно з легендою всі сербські воїни полягли на Косовому полі, але це неважливо, адже вони перемогли духовно. Століттями сербів виховували на цій ідеї про величну поразку сербських героїв. Однак, видається, сучасна Сербія втомилась постійно програвати і ховатися за статусом жертви.