Кравчук: я знаю, як повернути Донбас, є чіткі червоні лінії, вже підписував угоду про розпад СРСР

Голова делегації України в Тристоронній контактній групі (ТКГ), перший президент України Леонід Кравчук має намір докорінно змінити підхід до повернення окупованої частини Донбасу під контроль України.

В ефірі Obozrevatel TV він висловив кілька ідей, зокрема щодо способу встановлення всеосяжного припинення вогню, щодо запровадження в Донецькій і Луганській областях вільної економічної зони та щодо підписання нової редакції Будапештського меморандуму.

– Як ви бачите можливість вашої особистої поїздки на непідконтрольні Україні території? Коли це може відбутися?

– В часі важко сказати, якщо ми будемо виконувати документ, який на сьогодні підписаний Тристоронньою контактною групою в Мінську про всеосяжне припинення вогню на всьому кордоні, який має непідконтрольна Україні територія.

Якщо це завдання буде виконуватись і припиниться вогонь, тоді можливість поїздки на територію, щоб послухати, як думають люди, буде. Я абсолютно переконаний, якщо ватажки цієї незаконно сформованої територіальної влади висловлюють якісь позиції, це не значить, що так думають жителі всього регіону.

Треба послухати людей, тому що робиться все для людей. Наскільки мені відомо, люди не хочуть війни, не хочуть смертей, вони не хочуть вмирати. Вони хочуть жити нормально – економічно, соціально, одержувати пенсію, медичне обслуговування. Тобто жити, як живуть люди в цивілізованих демократичних країнах світу.

А для цього потрібно припинити війну. Це найголовніше.

– Але ж всеосяжне примирення не відбулося, режим тиші з того боку не дотримується. Це питання вже якось порушувалося в ТКГ чи, можливо, в українській делегації?

– Ми порушували це питання позавчора (3 серпня. – Ред.) в українській делегації. Поки що в нас не було зустрічей на рівні Тристоронньої контактної групи. Відеоконференція з цього питання буде десь у середині серпня, може, навіть і раніше.

Але я не можу говорити за всю ТКГ. Вона називається тристоронньою, значить, має бути рішення трьох сторін.

Українська сторона готова запропонувати й вимагати, щоб підписи, які поставлені, поважалися – і нами, і тими людьми, які підпорядковані в тих регіонах певним структурам. Щоб ми дійсно не на словах, а на ділі почали перемир’я серйозно й надовго.

Тоді одразу виникає питання відродження регіонів. І тут у нас є дуже багато пропозицій. Але це окрема тема. Її треба також обговорити разом із тими, хто живе в цих регіонах, тому що це робиться насамперед для них, але й для всієї України.

– З приводу відновлення територій. І ви, і пан Резніков озвучували досить схожі ідеї економічної відбудови Донбасу. Він навіть називав цифри – від 10% до 25% українського ВВП свого часу було на Донбасі, і що до відбудови зруйнованих територій потрібно долучати європейців. Але ми розуміємо, що без миру вони туди не прийдуть. Водночас це потрібно обговорювати і в ТКГ – пропонувати те, про що ви казали. Не особливий статус, а можливо, особливу форму управління цими територіями.

– Особливий адміністративний і управлінський режим.

– Росія вже якось відреагувала на це чи ні?

– Поки що конкретно не чув, тому що я не спілкувався. Коли в нас буде відеоконференція, запитаю російську сторону, скажімо, пана Гризлова, який представляє там Росію, як до цього ставиться чи може поставитися Росія.

Але в мене є ідея вільної економічної зони. Тому що, коли я був президентом в 1993 році, указом Кравчука була створена вільна економічна зона в Донецькій і Луганській областях. Тобто це вже було. Але так сталося, що про це забули, тому що були вибори, перевибори. У нас завжди складна політична ситуація.

Коли ця зона буде прийнята й ми погодимось, зовсім зміниться управлінська ситуація. Прийдуть інвестиції, існуватимуть гарантії для інвесторів, для багатьох галузей будуть пільгові умови. Прийдуть європейці, українці. З досвіду інших країн, який я вивчав, вільна економічна зона одразу відкриває багато доріг до інвестицій. А це для нас є головне. Без інвестицій підняти те, що там зруйновано – інфраструктуру, житловий фонд… У нас же зараз 1 мільйон 700 тисяч людей із Донбасу живуть в інших регіонах України. Усе, що вони там залишили, зруйновано.

– Леоніде Макаровичу, ви все правильно говорите, але ми знову повертаємося до того, з чого почали нашу розмову: припинення вогню. Як його досягти? Ви вже маєте свій рецепт? Я розумію, що питання звучить просто, відповідь буде складною. Але вже вибачайте, як є.

– Ми бачимо, що це треба зробити через переговори – раз, через дискусії – два, через компроміси – три. І через відповідні поступки, які можуть бути допущені тільки в одному випадку – коли це буде і з того, і з того боку. Тобто ми не можемо декретом вимагати, а вони не можуть декретом ставити нам ультиматуми. Це перше. І я думаю, розумні люди, які збираються там жити, підуть назустріч саме в цьому.

Звичайно, ніколи ні з ким ми не будемо обговорювати питання, які перебувають за червоною лінією. Це суверенітет, територіальна цілісність, незалежність країни. Це питання, які не обговорюються і в порядок денний не вводяться. Це питання за межами обговорення. Це питання нашого життя, нації, народу, і я на це ніколи не піду і жодного документа ніколи не підпишу за будь-яких умов.

Навіть як хтось почне про це говорити, я одразу скажу: тему закрито, немає про що говорити. І публічно скажу, як я це робив раніше, що це тиск на Україну. І це робив, до речі, в Біловіжжі, коли ми з Єльциним, Шушкевичем і іншими підписали угоду про припинення існування Радянського Союзу – останньої найбільш жорстокої імперії у світі.

– Пане Кравчук, ви сказали про червоні лінії для вас особисто, для української ТКГ в Мінську. А через що можуть переступити росіяни? Де вони можуть піти на поступки? Адже ви кажете, це має бути компроміс.

– Вибачте, але за великим міжнародним рахунком росіяни тут ні до чого. Який вони мають стосунок до України, до української землі? Ми що, на їхній землі? Вони прийшли до нас – хай підуть від нас.

Ми ж не вимагаємо, щоб вони віддали нам частину Ростовської чи якоїсь ще області.

– Так вони ж не йдуть. 6 років уже, як там.

– Коли ми домовимося про реальні кроки і коли ті, хто живе в цих регіонах, підуть назустріч і скажуть: ми хочемо жити і працювати в таких районах – у них не буде внутрішньої підтримки.

Чого вони там перебувають? Треба говорити правду – тому що більшість людей, на жаль, або мовчить, боїться, а частина тих, які воюють, на цьому заробляють гроші. Туди прийшли люди з багатьох країн світу, і вони прийшли заробляти, стріляти, вбивати.

Ми маємо сказати і поставити питання так: або – або. Якщо вони не хочуть цього робити, я маю на увазі росіян, ми будемо шукати за будь-яких умов будь-які формати міжнародні, міжнародно-правові. Будемо просити, щоб до нас долучились Сполучені Штати Америки, інші країни, які входять у Велику Сімку, крім Німеччини і Франції. І в такий спосіб будемо постійно пропонувати, вимагати…

– Будапештський формат оновлюватимете? Будете вести консультації з вашим авторитетом?

– Я думаю, не оновлювати, а розширювати. Ми будемо думати про нову редакцію документа, росити зібратись і провести міжнародну конференцію з цих питань.

– Редакцію Будапештського меморандуму?

– Абсолютно. Не тільки ті, хто підписав. Його підписала Україна, Росія і Великобританія (і США, – Ред.), а потім долучилися Франція й Китай. Але ми будемо говорити про розширення.

Скажімо, не можна зараз у Будапештському меморандумі не бачити Німеччину. Це одна з провідних країн Європи. Не можна не бачити й інших країн, скажімо, тієї ж Польщі. Зараз я не готовий називати. Але потрібно розширення цього формату й відпрацювання нового документа, де будуть не просто заяви й бажання, а виписано механізми, як це зробити – сьогодні, завтра, післязавтра, як національне законодавство кожної країни підпорядкувати загальній темі, яка буде обговорюватись.

Тобто це питання не знімається з порядку денного, і ми будемо його ініціювати, якщо раптом усе зайде в глухий кут. Але я не вірю, що й далі буде цей глухий кут.

Зараз часто це не просто перемовини, а політична гра. Але я прожив багато й бачив багато і гратися сьогодні в політику вже не маю наміру.

– Пане Кравчук, хай вам Бог помагає.