Напередодні "Нормандської зустрічі", говоримо з послом Фінляндії в Україні, чи взагалі існує можливість закінчити війну з Росією
- Наш президент їде на зустріч в Нормандському форматі. Чи можемо ми говорити про припинення війни так само, як свого часу цього домоглася Фінляндія?
Олександр Хара: Ні, на даний час немає умов. 9 грудня не відбудеться нічого такого, що б зупинило цю війну. По-друге, Нормандський формат відповідає за Мінські домовленості. Мінські домовленості, з точки зору росіян, це лише Донецьк і Луганськ.
- Тобто Ви вважаєте, що, навіть якщо там домовляться про повне припинення вогню, як це й записано в Мінських домовленостях – безпекова форма, це нічого не значить?
Олександр Хара: Це нічого не значить, оскільки мета Російської Федерації – повернення всієї України під вплив Російської Федерації, за допомогою їх проксі, які називаються ЛНД і ДНР.
- Тобто Ви пропонуєте односторонній вихід із Мінських домовленостей?
Олександр Хара: Ні, я просто бачу те, що в тому сенсі, як вони написані, дві сторони трактують їх по-різному. Якщо ми дивимося на пункти, це є логіка розв’язання будь-якого конфлікту: спочатку треба припинити вогонь, відвести війська, а потім вже йти до політичної складової.
- В принципі, Фінляндія пішла на поступки Росії, навіть втративши частину території. Але, як мінімум, війна припинилася. Те, що офіційно заявляє наш президент, це те, що він хоче припинення активної фази конфлікту. Наскільки зараз можна йти на компроміси для того, щоб досягнути мети, щоб перестали гинути люди?
Пяйві Маріт Лаіне: Cправді, це дуже складна ситуація, і вирішувати, звичайно ж, українцям. Я думаю, що є деякі подібності, коли Ви думаєте про Фінляндію у Другій світовій війні чи після неї, принаймні те, що стосується зараз Росії. Та історія завжди різниться, з цього не можна робити прямих висновків. Але дійсно Фінляндія втратила близько 10% своєї території внаслідок Другої світової війни, 400 тисяч людей переїхали з цих втрачених територій до Фінляндії. І це були 10% населення того часу. Для Фінляндії цей період після Другої світової війни був дійсно важким. Але відразу після цього періоду ми почали шукати шляхи, як економічно інтегруватися в західний світ. Питання про вступ до НАТО не стояло, тому що це було неможливо на початку. А також у Фінляндії існує така ідея, на початку не бути у альянсі було ознакою сили. Ми говорили про нейтралітет раніше, але після вступу в ЄС ми не говоримо про це. Навіть сьогодні, коли ситуація стає все складнішою, лише 25% фінів підтримують членство в НАТО. Це досить стабільна цифра. Тож фінський досвід полягає в тому, що, як я вже говорила, ви повинні будувати дуже сильні інституції. Ви певним чином довіряєте власним можливостям виживати, і це також багато значить. Тому що, коли розпочалася Друга світова війна, коли Радянський Союз напав на Фінляндію на початку Зимової війни, що сталося рівно 80 років тому, у Фінляндії взагалі не було підтримки, ми були самостійними. Тож ми розробили інструмент, який ми називаємо комплексною безпекою. Безпека не тільки забезпечується нашою армією, але все суспільство долучається до цього. Це означає, що громадські організації, люди та компанії так чи інакше є частиною всебічної оборони нашої країни. Отже, ви бачите, що, коли ви не отримуєте допомоги ззовні, вам доведеться довіряти власним інституціям. Але я не кажу вам, що ми диктуємо з Фінляндії, що має робити Україна, ні. Але ми можемо просто розповісти, як саме ми вирішили ці питання. Розумієте, наближення до західних організацій у нас розпочалося одразу після Другої світової війни, і тоді ми почали повільно розвивати інтеграцію із західними партнерами. Але в той же час ми також мали партнерство зі східними. Тож ми справді намагалися знайти середній шлях через те, що може взяти Фінляндія для себе. А потім, нарешті, відбувся вступ до ЄС у 1995 році. Тому цей шлях був дуже довгим, і це було не завжди просто, але нам просто потрібно було знайти свій власний шлях.
- Ви декілька разів сказали, що це було нелегко, що Фінляндія пройшла непростий шлях. Що саме Ви маєте на увазі?