Місто, де не можна помирати: як живуть люди на самому краю світу

Лонг’їр – невеличке норвезьке поселення на архіпелазі Шпіцберген. Тут проживає трохи більше 2 тисяч людей, але місто все ж таки славиться на весь світ. Тут є аеропорт, університет і, навіть, дослідницький центр. А ще тут панує вічна мерзлота, медведі та північне сяйво. OBOZREVATEL зібрав незвичні факти про життя людей в таких умовах.

Відео дня

Історія міста: шахти, своя валюта та непідкорення жодній владі

Місто назвали в честь його засновника – Джона Манро Лонг’їра, який в 1906 році заклав тут першу вугільну шахту. Протягом десяти років він розвивав тут бізнес, поки не продав компанію і, по факту, все поселення великому норвезькому підприємству Store Norske. Цікаво, що довгий час тут не діяли закони країни, ходила своя валюта, а повну владу мав голова фірми.

Поселення швидко розросталося на фоні збільшення обсягів видобування вугілля. Проте під час другої світової Лонг’їр повністю зруйнували обстрілом з воєнних кораблів. Тоді людей евакуювали до Британії, але одразу по закінченню бойових дій всі повернулися до звичного життя.

Місто відбудували, відкрили школу, магазин та бібліотеку. Оскільки компанія ще володіла поселенням, то все робила лише для збільшення обсягів видобування копалин. Кількість шахт швидко збільшувалася, норвежці переїжджали до Лонг’їра та перевозили сюди свої родини.

Влада країни була незадоволена існуванням такого "автономного" регіону, який їй повністю не підчинявся. Тому у 1980 році місто перейшло під керівництво держави. С того часу тут почався швидкий розвиток. Відкрили університет, дослідницьку станцію, аеропорт. Почали відбудовувати готелі й ресторани, просувати туристичну сферу. В поселенні навіть з’явилася людина, яка відповідає за фарбування будинків у підходящі кольори.

Ведмеді і курси стрільби

Не зважаючи на швидке осучаснення Лонг’їра, його справжніми господарями завжди були білі ведмеді. Їх можна зустріти по всьому острову. Тварин не відлякує місто, вони вільно гуляють його вулицями у пошуку їжі. На жаль, інколи в людях вони вбачають джерело харчування або ж небезпеки і нападають. Тому практично всі місцеві з підліткового віку починають носити з собою зброю. Із рушницею можна ходити навіть в навчальні заклади, де на першому курсі проходять підготовку зі стрільби як хлопці, так і дівчата.

Заходити зі зброєю заборонено в деяких магазинах чи розважальних закладах. На ці випадки передбачені спеціальні камери для зберігання, де можна залишити пістолет. Але власники таких місцин завжди зберігають увагу і ставлять на вхід охорону, щоб ведмідь ненарок не зміг пробратися всередину.

Дивні закони, які мають сенс

На законодавчому рівні у Лонг’їрі не можна помирати. У випадках, коли людина потрапила у нещасний випадок або смертельно захворіла, її зобов’язані перевезти на материкову Норвегію за рахунок місцевої влади. Якщо ж так сталося, що місцевий житель позбувся життя на території міста, його все одно переправлять в іншу частину країни.

Це зовсім не дивна забаганка, а вимога реальності. На острові панує вічна мерзлота. В таких умовах поховання неможливе, адже тіло буде зберігати довгий час первісний вигляд. Це привертає увагу хижаків, які наповнюють регіон і може призвести до збільшення кількості нападів. Тож кладовища у місті немає.

В іншому життя місцевих не дуже відрізняється. Вони ходять на роботу, їздять у подорожі, заводять сім’ї та будують плани на майбутнє. Що правда, тут практично завжди холодно, багато снігу та звірів. Але саме це і привертає увагу туристів, які мріють відпочити серед північних пейзажів.