Відео дня
"Для мене гімн – це не порожнє слово". Інтерв’ю з тенісистом Стаховським, який зараз боронить Україну під Бахмутом
На відео, яке опублікував проєкт "Український Свідок", –тенісист Сергій Стаховський. Повномасштабне вторгнення Росії в Україну він зустрів у Дубаї, де відпочивав з родиною – дітьми та тепер уже колишньою дружиною, етнічною росіянкою. За тиждень до цього чоловік почав готувати документи для подачі в ТрО Голосіївського району м. Київ, але зібрати їх не встиг.
"Я думав, що у сусідів працює якась розвідка, – каже Сергій. – Вони мали бачити, що ми готуємось, записуємось в тероборону. Але вийшло не так".
У ніч проти 27 лютого повернувся в Україну – перетинав кордон, маючи з собою шоломи та бронежилети. Приїхавши в Київ, потрапив до елітного підрозділу. "Це була військова частина спецури, до якої додавали тероборону", – розповідає Сергій.
Там він прослужив три місяці, а далі мав зробити вибір: або підписати контракт до кінця воєнного стану, або скласти зброю. Маючи родину, яка живе закордоном, він вагався. Але врешті вирішив захищати країну. "Я народився в Україні, я люблю людей, які тут живуть, – каже він. – Тут поховані мої дідусь, бабуся, прабабуся. Це не про статус та медійність. В якомусь сенсі мене можна назвати націоналістом, я не розумію, як ми можемо капітулювати перед державою, яка пропагує ідеї, зовсім відмінні від наших".
Тепер, після 12 місяців війни, український тенісист боронить Україну в районі Бахмута. Варто відзначити, що сюди, в найгарячішу точку війни, Сергій приїхав за власним бажанням.
Сергій показав архівні кадри з полоненими бійцями ПВК "Вагнер", які розповідають про свої судимості та про те, як вони опинились на фронті.
"Їм на все пофіг, – каже Сергій. – Це вбивці та мародери, ґвалтівники. Якщо вони отримають зброю, то стають неконтрольованими звірятами. А якщо залишити їх озброєними в будинку з цивільними особами, то це кінець. Я б їх в полон не брав. Але наших, українців, ще багато в полоні, тому треба мінятись. На жаль, росіяни взяли дуже багато наших в перші три місяці війни".
Сергій розповідає, що в нашій армії набагато краща медицина. "Так, багато ампутацій, але поранені живі, – каже він. – А в росіян 70% поранених гине, бо росіяни просто не знають, що з ними робити. Це свідчить про рівень підготовки".
Частина жителів Бахмута, за словами Сергія, чекає на закінчення війни. Але є ті, кому вже байдуже: люди живуть без світла, води та інших базових умов, вони до всього апатичні.
"Ніхто росіян сюди не запрошував, – підсумовує свою розповідь Сергій. – Кожен має для себе чітко сформулювати, чим він може бути корисний. І байдуже: в окопі ти чи не в окопі. Це наша держава, нам тут жити".