Зірки спорту СРСР, які вчинили самогубство: тенісистка з Києва та борець, який відмовився воювати

28 січня світ спорту вразила смерть відомого боксера Володимира Вірчиса, який, за попередньою інформацією, наклав на себе руки. Але, на жаль, самогубство не є рідкістю серед талановитих атлетів. Особливо після закінчення успішної кар'єри. І в СРСР таких випадків було чимало.

OBOZREVATEL згадав зірок радянського спорту, які не витримали життя без змагань, не впоралися з трагічними обставинами та наклали на себе руки.

1. МАРИНА КРОШИНА (теніс)

Українська тенісистка Марина Крошина була не просто красунею, а й однією з найобдарованіших спортсменок свого покоління. У 1971 році вона стала чемпіонкою юнацького Вімблдону і подавала великі надії. А щоби покращити свою гру, перебралася до Києва.

Марина Крошина блищала на тенісних кортах.

"За перемогу мені вручили мініатюрний срібний кубок, на якому було вигравіюване не моє ім'я, а лише – Wimbledon 1971 Girls Invitation Competition Winner, і "астрономічну" суму грошей – 20 фунтів! Це був мій перший тенісний гонорар, і я змогла купити десяток кошиків знаменитої полуниці з вершками", – згадувала Крошина у книзі "Тенісні билиці".

Крошину цінували за її безкомпромісність та боротьбу до останнього м'яча. Вона стала чотириразовою чемпіонкою Європи, виграла Універсіаду та дійшла до півфіналу Відкритого чемпіонату США.

Перед чарами Марини не встояв замолоду навіть відомий режисер Микита Міхалков. Але роман Крошиної та Михалкова закінчився, коли того забрали до армії, а вона на турнірі у Донецьку зустріла кохання свого життя. Тенісистка отримала травму, її особистим лікарем став Лоллій Сирота, за якого вона вийшла заміж і прожила разом із ним 27 років.

Марина Крошина вміла підкорювати чоловіків.

Марина Крошина на "Вімблдоні" у 1973 році.

Після закінчення кар'єри Марина стала затребуваним тренером, писала книги для тенісистів, але життя затьмарила хвороба. Подруги згадували, що тенісистка боялася болю та смерті, але довго мужньо терпіла. Однак 4 липня 2000 року викинулася з вікна квартири у Києві, коли у сусідній кімнаті перебували чоловік Лоллій, рідна сестра, племінниця та доглядальниця.

2. ВОЛОДИМИР КУЦ (легка атлетика)

Найкращий стаєр світу середини 50-х Володимир Куц почав бігати у 1945 році – на фініші Другої світової війни, під час якої він служив матросом Балтійського флоту. Але професійна кар'єра легкоатлета стартувала вже 1951-го, коли він почав готуватися та показувати перші результати під керівництвом тренера Леоніда Хоменкова.

Стаєр Володимир Куц здобуває чергову перемогу.

1953-го Куц, який народився в Харківському окрузі та жив там до армії, вперше став чемпіоном СРСР, після чого почав штампувати перемоги і на міжнародних стартах. І підтвердив свій статус лідера на Олімпіаді-1956, вигравши дистанції 5000 і 10 000 метрів.

Головний конкурент Куца британець Гордон Пірі був просто розчавлений: "Він убив мене швидкістю і зміною темпу. Він занадто гарний для мене. Я б ніколи не зміг бігти так швидко. Я ніколи не зміг би побити Володимира Куца!" Але у 1959-му кар'єра стаєра завершилася так само швидко, як і почалася.

Дворазовий олімпійський чемпіон Володимир Куц.

Бігун страждав через сильні болі в животі та ногах, що були спричинені обмороженням під час проходження служби на флоті. Його стан погіршував алкоголь, і 1973-го чемпіон пережив інсульт. А через два роки у віці 48 років помер від передозування снодійного, яке він, імовірно, запив горілкою. Вважається, що це було самогубство.

Володимир Куц виграє забіг на 5000 м на Олімпіаді-1956.

3. ЄВГЕН БІЛОШЕЙКІН (хокей)

Євген Білошейкін вважався одним із найкращих хокейних воротарів 80-х. Уже у 18 років він став основним голкіпером збірної СРСР та справжньою зіркою ЦСКА. Після перемоги на чемпіонаті світу-1986 Євгена визнали найкращим воротарем турніру, а за два роки він додав до своєї титульної колекції звання олімпійського чемпіона-1988.

Але після повернення до СРСР Білошейкіна чемпіоном ОІ не вважали. Адже на останньому перед вильотом у Калгарі тренуванні партнер по команді впав на воротаря та зламав йому ногу. На Ігри до Канади Євген поїхав уже глядачем, хоч і перебував у складі збірної. Через травму воротар усі матчі просидів на лаві запасних, але своєї золотої медалі не отримав.

Євген Білошейкін не зміг зіграти на Олімпіаді.

Євгену не дали навіть медаль "За трудову відзнаку", яку здобули всі учасники тієї збірної. І він поліз у пляшку. Надалі ситуація лише погіршувалась. І 1989 року через порушення спортивного режиму зірку відрахували з ЦСКА. До 1997-го він ще грав за інші клуби, але через алкоголь не вийшов на колишній рівень.

Він ніяк не міг знайти себе після хокею, бізнес не "клеївся". Говорили, що остаточно підкосило Білошейкіна вбивство батька в одному з пітерських кафе. Євгеній страждав від нападів депресії, а у 33 роки колись геніального воротаря знайшли повішеним у квартирі у Санкт-Петербурзі.

Євген Білошейкін був талановитим воротарем.

4. ЮРІЙ СТЕПАНОВ (легка атлетика)

Юрій Степанов був першим радянським рекордсменом світу у стрибках у висоту. Здобувши освіту в електромеханічному технікумі, він паралельно захоплювався легкою атлетикою. Юрій дуже швидко прогресував та розраховував на медаль на Олімпіаді-1956, але на тренуванні отримав розрив м'яза і змушений був відмовитися від польоту до Мельбурна.

Але через рік після Олімпійських ігор Степанов встановив світовий рекорд, подолавши планку 216 см під час легкоатлетичного поєдинку Ленінград — Гельсінкі. Після цього висотник продовжив свою переможну серію на міжнародних турнірах. А під час матчу СРСР — США 1958 року впевнено перестрибав олімпійського чемпіона Чарльза Дюмаса.

У Степанова був величезний потенціал, але тендітна психіка. Деякі суперники намагалися опротестувати його рекорд через взуття з нестандартною підошвою, а після кожної невдалої спроби накидалися преса та "доброзичливці" із запитанням, чому він перестав "літати".

І у 1959 році 27-річного Степанова забрали до психіатричної клініки з діагнозом "сильна психічна перевтома, психічний розлад та манія переслідування". Розповідали, що Юрій блукав коридорами у лікарняній піжамі, підстрибуючи та повторюючи: "Я їм усім доведу!"

Після лікування йому поставили інвалідність третьої групи. Степанов почав пити, від нього пішла дружина. Ще одна шпиталізація. А 13 вересня 1963 року 31-річного Юрія знайшли повішеним у його кімнатці у комуналці, одягненим у стару форму збірної СРСР.

5. АНДРІЙ ПРОКОФ'ЄВ (легка атлетика)

Щедро обдарований природою спринтер Андрій Прокоф'єв був героєм Олімпіади-1980 у Москві, де гарантував збірній СРСР золоті медалі в естафеті 4х100 метрів. Він отримав паличку третій-четвертий, але на фініші вирвав перемогу. У 21 рік Прокоф'єв став олімпійським чемпіоном і вважався найкращим бар'єристом Союзу. Та й звичайний спринт давався йому легко.

Андрій Прокоф'єв був талановитим бігуном.

Талановитому хлопцю пророкували гучні перемоги у майбутньому і титул найсильнішого бар'єриста світу, але йому не вистачало сили волі зосередитися тільки на легкій атлетиці та строгому спортивному режимі. Він любив життя та гучні компанії.

Але при цьому Прокоф'єв усе одно залишався незамінною ланкою радянської естафети, яка виграла Європу 1982-го, а на 100 м із бар'єрами став другим на континенті. По-справжньому підкосило Андрія рішення СРСР бойкотувати Олімпіаду-1984 у США. Він неначе втратив мотивацію, і результати почали падати. А після травми у 1987 році вирішив закінчити кар'єру.

Андрій Прокоф'єв купався у променях слави.

Йому відразу запропонували тренувати групу радянських військ у Німеччині, але дружина відмовилася їхати зі Свердловська, а через рік подала на розлучення, забравши й сина.

Андрій не хотів бути самотнім або будувати сім'ю з нуля, тому впав у депресію та наковтався пігулок. Тоді чемпіона встигли врятувати медики. Але після виходу, а, з чуток, і втечі з лікарні, Прокоф'єв повісився за кілька тижнів після свого 30-річчя.

6. ШАМІЛЬ СЕРІКОВ (греко-римська боротьба)

Багато фахівців називали казахстанця Шаміля Серікова найкращим борцем усіх часів у його ваговій категорії до 57 кг і зазначали, що "він танцював на килимі, наче Нурієв". І йому вистачило характеру, щоб не зламатися психологічно після провалу на першому чемпіонаті Союзу 1977-го і через рік його виграти.

До Олімпіади-1980 він встиг двічі виграти чемпіонат світу та підтвердив свій клас на Іграх у Москві. Його боротьба викликала захоплення. А тренер Шаміля Псарьов не втомлювався повторювати, що його не треба було озброювати новими прийомами: "Та в ньому була вся техніка класичної боротьби! З одного захоплення він міг провести щонайменше три кидки".

Борець Шаміль Серіков "танцював на килимі".

Хто знає, скільки ще міг виграти борець, але після Олімпіади Серіков зізнався, що більше не відчував радості від перемог. Зокрема через численні травми – навіть із тренувань він повертався додому переламаний. А у травні 1981 року вчинив неймовірний акт непокори спортивному керівництву СРСР і відмовився їхати на БАМ із групою інших спортсменів.

Шаміль Серіков поважав своїх суперників.

Серікова одразу виключили зі збірної, відібрали стипендію і навіть хотіли відправити воювати до Афганістану, вважаючи ледве не зрадником батьківщини. "За ним прийшли додому і забрали у бік вокзалу. Там у покинутому вагоні на нього чекали четверо, але відомий борець розібрався з усіма і втік", – розповідав друг Шаміля Жаксибай Базільбаєв.

Три роки він таємно працював у спортивній школі в Капчагаї і навіть вирощував кавуни. Після чого Серікову пообіцяли місце тренера у збірній СРСР та високу зарплату в Москві. У борця з'явилася надія, але його ошукали, віддали посаду іншому. Скромність Шаміля не дозволила йому влаштувати розбірки, і 22 листопада 1989-го він позбавив себе життя.