Смажив м'ясо із шейхами та застряг у ліфті на Олімпіаді: в СРСР український чемпіон виховав рекордсмена світу й поїхав до Канади

За однією із сенсацій чемпіонату світу з легкої атлетики-2023, канадським метальником молота Ітаном Кацбергом, стоїть уродженець України, олімпійський чемпіон у складі СРСР Анатолій Бондарчук. Доктор B, як називають наставника за океаном, допоміг виховати наймолодшого чемпіона світу у своїй дисципліні. А до цього тренував найкращого молотобійця в історії.

Анатолій Бондарчук народився у Старокостянтинові Хмельницької області менш ніж за місяць до вступу СРСР у другу світову війну – 31 травня 1941-го. Як і багато хто, займався спортом, але ніколи не думав, що зможе дістатися титулу олімпійського чемпіона. А тим більше – у молоті, від якого спочатку був далекий.

"У юності спеціалізувався на ядрі та диску, та й узагалі не думав, що спорт займе таке важливе місце в моєму житті. Тренуватися почав лише років із 18, після того як вступив до педінституту Кам'янця-Подільського. Мріяв про значок майстра спорту, не більше. Але, мабуть, мені від народження було прописано метати молот", – розповідав якось в інтерв'ю Бондарчук.

Спеціалізацію майбутній чемпіон змінив уже після 20 років, коли сьогоднішні зірки починають перемагати на чемпіонатах світу. І сталося це випадково: якось під час міських змагань Бондарчука попросили замінити захворілого колегу по команді й тимчасово перекваліфікуватися на молотобійця. І виявилося, що Анатолій має справжній талант.

При цьому на вершину міжнародних рейтингів українець піднімався практично самостійно. Спочатку недовго тренувався у Сергія Євтушка, з яким став чемпіоном України, потім якийсь час співпрацював із Миколою Виставкіним. Але переважно Бондарчук готував себе сам. Визнавав, що це неправильно. Але напрацювання дуже стали в пригоді, коли з'явилися власні учні.

Тим часом у 29 років Анатолій виграв перший великий міжнародний титул – чемпіонат Європи-1969 в Афінах, обійшовши найближчого суперника більш як на два метри: "Тоді я обійшов двох олімпійських чемпіонів і встановив світовий рекорд. Тож тут у мене – як перше кохання. Часто згадую".

Невдовзі після чемпіонату українець двічі побив світовий рекорд, а його найкращий кидок на 75,48 метра залишався на вершині майже два роки.

А 1972 року Бондарчук виграв олімпійське "золото" Мюнхена у метанні молота, відправивши снаряд на 75,50 метра. При цьому перед стартом змагань з Анатолієм трапилася курйозна історія, яка могла коштувати йому нагороди.

"Вирушаючи на стадіон, ми зі старшим тренером збірної СРСР і ще кількома спортсменами застрягли в ліфті. Причому зупинився він між поверхами: двері ми розсунули, а вилізти – ніяк, адже хлопці всі здорові. Почали кликати на допомогу – нікого. Довелося протискатися абияк. Картина була ще та!" – згадував легкоатлет.

Це потім чемпіон розповідав про той випадок із посмішкою, а в Німеччині все могло закінчитися драмою: "Під час великих змагань спортсмен перебуває в стані стресу. Я, наприклад, за три дні до виходу в сектор узагалі нічого не міг їсти, шматок у горло не ліз, нудило. А тут таке потрясіння... Але, судячи з усього, інцидент із ліфтом пішов мені на користь. Я завівся ще більше і в першій спробі показав результат, який у той день так ніхто і не перевершив".

Але навіть у збірній Союзу Бондарчук не переставав працювати за фахом і тренувати молодих атлетів. І на Олімпійських іграх 1976 року учень Анатолія Павловича Юрій Сєдих обійшов свого вчителя і став чемпіоном. А 36-річний наставник отримав бронзову медаль, покращивши свій особистий рекорд до 77,42 метра.

При цьому в перервах між своїми спробами Бондарчук не відходив від учня, даючи Сєдих поради: "Для мене перемога Юри була не менш важливою, ніж власна. Мені вже виповнилося 36, я розумів, що закінчую, і дуже хотів реалізуватися на тренерському шляху. Тому, як же я міг не підказати йому, не підкоригувати його?"

Але у Союзі деякі доброзичливці спортсменів почали поширювати чутки, що Бондарчук спеціально програв учневі заради звання заслуженого тренера СРСР.

"Повна нісенітниця! Я прагнув обіграти Юру і в останній спробі був дуже близький до тріумфу, відправивши молот за відмітку 80 м. Ось тільки снаряд, на жаль, полетів за межі сектора – і підхід не зарахували. Тут же пішли чутки: це, мовляв, Бондарчук наостанок показав, що за бажання міг би обставити Сєдих…" – розповідав потім наставник.

Завершивши кар'єру спортсмена, Анатолій Павлович став видатним тренером, виховавши не лише цілу плеяду титулованих молотобійців на чолі з дворазовим олімпійським чемпіоном Сєдих, а й штовхачів ядра. Встиг потренувати і єдиного призера незалежної України у метанні молота Олександра Крикуна.

Невідомо, скільки ще чемпіонів міг виховати Бондарчук в Україні, якби не залишив її на початку 90-х через хворобу – потрібна була в операції на кульшовому суглобі.

"Довіритися з такою проблемою нашим лікарям на той час було небезпечно, ризикував пересісти в інвалідний візок. Ось я і вирішив оперуватися в Німеччині, а щоб заробити на лікування близько 20 000 доларів, вирушив до Кувейту. Причому, їдучи, я відчував, що це надовго, може, навіть назавжди", – розповідав фахівець.

У Кувейті Бондарчук прожив 11 років, встиг підготувати призера чемпіонату світу серед юніорів, чемпіонів арабських країн, Перської затоки та Азії, підтримував добрі стосунки з шейхами: "Бувало, смажили разом барбекю, випивали, розмовляли на всілякі теми... Працювалось там мені непогано – і на фінансові умови соромно було скаржитися".

Але Кувейт так і не став домом для українця, після чого він із дружиною перебрався до Канади. Спершу планували допомогти доньці з онуками, але робота і там знайшла Бондарчука. З 2009 року він працював тренером із метання у новому Канадському національному центрі метань, розташованому в Камлупсі.

У Канаді він допоміг Ділану Армстронг перейти від метання молота до штовхання ядра. У підсумку Армстронг посів третє місце на Олімпійських іграх-2008 і став віцечемпіоном світу 2011 року. Нині ж 83-річний Бондарчук, який є доктором педагогічних наук, у Британській Колумбії допомагає своєму учневі виховувати нових зірок таких, як Ітан Кацберг.

У 2019 році після тривалої відсутності Анатолій Павлович приїжджав до України, зустрічався з місцевими легкоатлетами та дізнався, що на Хмельниччині на його честь заснували турнір. А світовий рекорд його учня Юрія Сєдих 86,74 метра тримається й досі.