Українка на Олімпіаді обганяла зірок США за 3000 доларів і возила техніку до СРСР, щоб мати будинок

Титулована українська легкоатлетка, триразова олімпійська чемпіонка Ольга Бризгіна стала володаркою двох нагород Ігор 1992 року у Барселоні. В Іспанії після розпаду СРСР спортсмени колишніх республік виступили за збірну СНД, проте в індивідуальних змаганнях на честь атлетів-призерів піднімався прапор їхньої країни, а переможцю ставили національний гімн.

Відео дня

На Олімпіаді в Барселоні Бризгіна стала чемпіонкою в естафеті 4х400 метрів і виявилася срібною призеркою на 400-метрівці, де чотирма роками раніше у Сеулі-1988 вигравала "золото". А у Лондоні-2012 на олімпійський п'єдестал піднялася вже старша донька Ольги Єлизавета.

Через 25 років після Ігор 1992-го Бризгіна-старша чесно зізнавалася, що вже не пам'ятає, які прапори тоді піднімалися, тому що весь час займав "спорт і тренування і просто ніколи було звертати на це увагу". Однак, під час підготовки всі знали, що політична ситуація змінилася.

"У моєму житті це була друга Олімпіада, вже не було такого хвилювання, як у Сеулі-1988. Нас, спортсменів, одразу попередили, що ми виступаємо збірною СНД. У "золотій" естафеті 4х400 у мене завжди був дуже відповідальний останній етап. Чи пам'ятаю я, про що думала під час фінішу? Треба вигравати! Є сили – ти біжиш, ні – програєш. І, напевно, на той момент ми були трохи сильнішими за інші країни", – розповідала Ольга в інтерв'ю sport.segodnya.ua.

Але якщо в естафеті Бризгіна вирвала перемогу в американок, то здобути друге "золото" на особистій 400-метрівці не змогла.

Тренерський штаб нарікав на хворобу атлетки за три місяці до Олімпіади, яка відбилася на її формі: "Два тижні взагалі не тренувалися. Тренер переконував, що це й позбавило мене золотої медалі. Хоча я вважаю, що Марі-Жозе Перек на той момент просто була сильніше за мене. Швидша, і все тут. Так, я програла їй півметра, але мені важко було бігти".

Після Ігор у Сеулі Ольга та її чоловік, олімпійський чемпіон-1988 в естафеті 4х100 Віктор Бризгін позачергово змогли придбати 24-у "Волгу", яка на той момент у Союзі котирувалася, як сьогодні елітна іномарка, та їздили на ній на тренування у Кремінну. І в Барселоні преміальні за нагороди збереглися на тому самому рівні, що були в Кореї.

"Наприклад, у тій самій Прибалтиці вони були вже більшими, ніж у Сеулі, а в нас залишилося такі самі: 3000 доларів – за перше місце, 2000 – за друге і 1000 – за третє. Звичайно, було трохи прикро. Але нічого, гроші – це вже друге. Я не була жадібною", – розповідала Ольга.

Легкоатлетка не приховувала, що радянські спортсмени отримували маленькі призові на тлі своїх іноземних колег: "Американці взагалі були мільйонерами. Я думаю, що на офіційних змаганнях держава забирала у нас частину преміальних, а на комерційних стартах ми ділилися вже з менеджером. Відсоток – йому, а суму, що залишилася, – собі".

І щоб збудувати будинок у СРСР у Луганській області двом олімпійським чемпіонам довелося покласти чимало здоров'я та ще підробляти – возили на замовлення з-за кордону відеокамери, магнітофони.

"Ми з чоловіком почали будувати будинок. А за радянських часів, в епоху тотального дефіциту, це було дико дороге задоволення. Ми за все переплачували: за плитку, за цемент, за цеглу. Своїм здоров'ям заробляли на цей будинок. Але техніку возили у дозволених межах – на які митниця "давала добро", контрабанди не було", – розповідала Ольга lb.ua.

Якраз у 1992 році, вже після проголошення незалежності України, Бризгіна заробила найбільший гонорар у кар'єрі: "Це був жовтень, ми вже всі були дуже втомлені, на межі просто. Я відмовлялася до останнього їхати до Японії. Але менеджер сказав: "Оля, там найбільші гроші платять. Просто за приїзд". Я виграла і в сумі отримала 6 000 доларів. Це були дуже пристойні гроші на той час".

Після напруженого сезону 1992-го Ольга вирішила завершувати кар'єру, незважаючи на те, що була у чудовій формі. Бігунку почали турбувати болі в коліні, та й організм загалом після 10 років титанічної роботи почав давати збої, а лягати під ніж чемпіонка не хотіла. Вона ніколи не робила операцій, пов'язаних зі спортом, за що була вдячна тренеру та масажисту.

Тренер відмовляв дворазову чемпіонку світу та рекордсменку, пропонував відпочити рік. Але навіть після паузи Бризгіна не збиралася повертатися на доріжку, бо дуже хотіла народити другу дитину та більше часу проводити зі старшою донькою Єлизаветою, яка з'явилася на світ за рік після Олімпіади-1988 у Кореї.

У результаті доньки Ольги Бризгіної – Єлизавета та Анастасія – пішли її стопами. Щоправда, Єлизавета обрала не 400-метрівку, а більш комерційно вигідний спринт, вигравала чемпіонат Європи та стала призером Олімпійських Ігор-2012 у складі естафеті 4х100. А ось наймолодша Анастасія бігає мамину дистанцію, на якій перемагала на чемпіонаті Європи серед юніорів.

"У нас взагалі унікальна сім'я, ми всі – бігуни. Було б смішно, якби доньки не вийшли на доріжку. Ну, хоча вони могли б і моделями бути...", – вважає Бризгіна, яка працювала старшим тренером збірної Україна з легкої атлетики та була віце-президентом ФЛАУ.

Ударом по сім'ї Бризгіних стала війна з Росією. Після окупації Луганська у 2014 році Ольга з чоловіком змушена була перебратися до Кремінної та готувати спортсменів там. Чемпіонка зазначала, що з одного боку спортсмени звикли жити на валізах, а з іншого – шкода було втрачати своє сімейне гніздечко та залишати знамениту базу в Луганську, де було створено чудові умови для українських спортсменів-олімпійців.

"Але, мабуть, така доля. Головне, що всі ми живі-здорові, а доньки продовжують нашу сімейну справу", – зазначала 2021-го легкоатлетка. Однак у 2022-му "російський світ" прийшов і до Кремінної...