"В Україні бився за 1500 гривень у ресторані": висхідна зірка ММА Донченко танцює брейкданс і розмовляє французькою

6 листопада у Києві пройде турнір Mad Cage від B1 Promotions, у межах якого свій четвертий бій у MMA проведе дворазовий переможець Кубку Європи та чемпіон світу з кікбоксингу Данило Донченко, який вважається висхідною зіркою змішаних єдиноборств в Україні і незабаром має намір потрапити до UFC.

У розмові з OBOZREVATEL Данило розповів про свій шлях у MMА, тренування та виживання в Таїланді, а також про найкращих бійців UFC та скандальну медійність Конора Макгрегора.

– Мій останній бій був у вересні, після чого брав участь у Кубку світу з кікбоксингу. За час підготовки я покращував свої навички боротьби, але про ударку не забував. Мій суперник, бразилець Густаво Вурлітцер, борець. Він намагатиметься притиснути мене до сітки, перевести, зробити больовий і фінішувати добиванням. Моє завдання – зловити його, можливо, на больовий або потрапити у стійці. Я проходив підготовку, захищався, підтягував свою боротьбу.

– Вам 20. Це не рано для змішаних єдиноборств? Адже зараз дуже багато бійців, які на ходу після 30-ти, а дехто і після 40, як Федір Ємельяненко, який нещодавно здобув чергову перемогу.

– Я почав трохи раніше кар'єру в ММА, потім багато виступав з кікбоксингу. Я думаю, що 20 років – це розквіт сил. І якщо правильно вестимуть, організовуватимуть тренування, забезпечуватимуть лікарів та фінансуватимуть, то це якраз той вік, з якого треба починати, коли дуже багато енергії, сил, мотивації та організм відновлюється набагато швидше.

– У будь-якому професійному спорті важко загадувати щось через травми, але до якого віку в ММА боєць перебуває в оптимальній формі і може боротися за найвищі позиції?

– Як на мене, це 34 роки. Думаю, що у 30 у мене буде такий гарний пік, потримаю рівень до 34-х, бо потім почнеться спад. Але важковаговики, які не ганяють вагу, можуть і довше залишатися в топі. Федір Ємельяненко і у 45 показує круті результати. Але чемпіону UFC Хабібу Нурмагомедову зараз 33 роки, і він уже завершив кар'єру. Дастіну Пор'є – 32. І більшості бійців, які на вершині рейтингів, нині трохи більше 30-ти. Вони можуть ще кілька років виступати утримуючи свої позиції.

– До речі, Ємельяненко бився зовсім недавно. Яке враження від його бою, оскільки дехто вже почав відправляти його на пенсію?

– Я не знаю, хто міг списувати Федора з рахунків. Це людина, яка має динаміт у руках. І на будь-якому етапі своєї кар'єри він буде небезпечним для суперників. У цьому бою Ємельяненко був справді гарно готовий. Тримав удар і в потрібну мить добре підловив Джонсона.

– На кого рівняєтесь із відомих топових бійців? Можливо, берете щось собі з їхнього арсеналу?

– Мій улюблений боєць у UFC – це гаваєць Макс Холлоуей, який виступає у категорії до 66 кг. Він має дуже круту школу боксу, хоча володіє змішаними єдиноборствами. Він постійно пресингує та викидає величезну кількість ударів – в останньому бою потрапив 445. У нього дуже гарний захист від проходів, цікаві кіки ногами. Але й у боротьбі він може накрутити різні больові та сабмішини. Другий фаворит – Ісраель Адесанья, який ближчий мені за стилем. Титулований боєць у кікбоксингу, який грамотно підлаштував себе під MMA та став чемпіоном.

– Вам як ударнику ближче схожі бійці.

– Так, але це не означає, що я не люблю дивитися бої того ж Хабіба, хоча багато хто говорить, що він нудно б'ється. Але коли я дивлюся, як він бореться, забирає позиції, притискає, мені це дуже цікаво. Наш Ярослав Амосов самбіст, але має ударку на дуже хорошому рівні і за боями дуже цікаво спостерігати.

– Раніше у змішаних єдиноборствах постійно точилися суперечки, хто сильніший – ударники або борці. Що ви думаєте з цього приводу?

– Мені здається, що це питання було актуальним ще років п'ять тому. Але зараз у світі MMA настає епоха елітних універсальних бійців, які гарні у всьому. І яскравий представник таких бійців – чемпіон UFC у легкій вазі бразилець Чарльз Олівейра. Він реально небезпечний і у стійці, і на підлозі. І з такими бійцями найскладніше, бо треба думати, де ж з ним краще битися, адже він скрізь гарний.

– Що реально потрібно для того, щоб потрапити саме до UFC? Чи достатньо бути просто хорошим бійцем, чи треба показати себе чудовим шоуменом, десь актором?

– По-перше, це позитивний рекорд боїв. Хоча поразка зараз – це вже не так важливо. Головне, щоб були впевнені перемоги над іменитими та досвідченими суперниками. Найшвидше туди можна потрапити завдяки яскравому стилю ведення бою. Інший спосіб, яким пішов Хабіб, вигравати в абсолютно всіх. Також необхідний добре підвішений язик, трешток і медійність. Ще добре, коли ти маєш свою фан-базу. Припустімо, я був моделлю, маю багато підписників у Instagram і став бійцем гарного рівня. Тоді я буду набагато цікавіший UFC, ніж такий самий боєць, але без мільйона фоловерів.

– Українські бійці якось не дуже люблять трешток, мабуть, дається взнаки ще старе виховання. А ви готові у разі потреби давати криваві обіцянки?

– Я, звичайно, не говоритиму, що вирву очі і з'їм дітей. Але коли ми говоримо один одному перед боєм, мовляв, я нокаутую тебе чи задушу, то автоматично змушуємо вірити в це себе та всіх інших людей, ніби притягуючи до себе цей момент. Коли тобі справді вдається виконати обіцяне, всі такі: "Вау, він же казав". І до тебе ще більше уваги. Звісно, не завжди йде за планом, але без помилок – нікуди.

– Серед зірок MMA чимало бійців із непростим характером. Той самий Конор Макгрегор – то на когось накинувся, то побив старого в барі. Наскільки це потім відбивається на репутації самого бійця та змішаних єдиноборств загалом?

– Просто після цього більшій кількості людей він не подобається, але від цього його бої менше не дивляться. Вони тепер їх дивитимуться, щоб його побили. Такі вибрики, навпаки, дають йому медійності. Можливо, ніхто не бив дідуся, а це було сплановано. Він не дає себе забувати. Так, він любить випити і потім може побитися. Я сам алкоголь не вживаю, але якби накачувався, як Конор, то, можливо, теж бився, я цього не знаю (сміється).

– У кожного відомого бійця є прізвисько, яке згодом може перетворитися на свій бренд. Вас уже якось називають?

– Хороші прізвиська, як "Ковбой" у Серроне або "Благословенний" у Холлоуея, вигадували їхні фанати або друзі. Наразі такого прізвиська, яке оголошують під час виходу на бій, у мене поки що немає. Але друзі та хлопці, з якими я тренуюсь, називають мене "Бойовим хом'яком". Це пішло ще з Таїланду. І схожість є. Коли ганяю вагу, обличчя худе, а потім з'являються щоки. До того ж під час згонки мені не можна солодке чи снеки. Але я щодня купую їх і відкладаю, і в мене вже повна валіза шоколадок. Я, як хом'як, усе збираю за щоки.

– Є план потрапити в UFC, умовно кажучи, до 27 років?

– До кінця розробленого немає, але з правильними тренуваннями та підходом, думаю, потрапимо туди раніше, ніж до 27 років.

– А як взагалі ви потрапили у єдиноборства?

– У 11 років мама відвела мене на дзюдо, щоб не сидів удома. До того ж ми тоді переїхали до нового міста, нової школи, налагодження стосунків, я влаштовував свої бойкоти. Говорив батькам, що доки не повернете мене назад, не буду вчитися і так і робив – все знав, але відмовлявся відповідати. А коли повернулися до колишнього міста, то я записався до секції фрі-файту. На перших змаганнях думав, навіщо воно мені потрібне, потім почав набиратися досвіду, контролювати емоції. Бої дають впевненість не тільки у ринзі, а й поза його межами.

– Як відреагували батьки?

– Пам'ятаю, як у 10 класі батьки почали розуміти, що я рухаюся у бік професійного спорту та сказали: "Ти думай, треба ж заробляти гроші головою". На що я відповів, що якраз заробляю гроші головою, іноді отримую по ній (сміється). Продовжував займатись, коли вступив до університету, але мікс-файт не приносив мені грошей. Тоді я вирішив полетіти потренуватися до Таїланду на кілька місяців, застряг там на півтора роки, і це стало моєю професією.

У Таїланді я почав проводити професійні бої та отримувати за це гроші, хоч і дуже мало. За рахунок цього я там вижив. А зараз тренуюсь в Україні, і це професія, яка мені справді дуже подобається.

– А на кого ви навчалися в університеті?

– Я навчався у КПІ на лінгвіста французької мови. Вступав туди, бо думав, що добре знаю французьку, і це не заважатиме мені тренуватися. Але все виявилося не так. Потім полетів до Таїланду і все покинув, але думаю вступити кудись заочно, щоби була вища освіта.

Звідки знаю французьку? У дитинстві, десь з 6 до 16 років щоліта я їздив до Франції, жив у сім'ї та паралельно навчав мову. У тому ж Таїланді мав друзів-французів, марокканців. Завдяки цьому я познайомився і тренувався з чемпіонкою Glory, а це найкраща ліга у світі з кікбоксингу.

– На жаль, у провідних світових промоушенах UFC та Bellator зараз дуже мало українців і досить багато росіян. З чим це пов'язано?

– Я думаю, це скоро зміниться. Просто раніше ми не мали майданчиків, через які ми можемо зайти до UFC. Тоді як у Росії є Fight Nights, M-1. Вони робили бої та гарний рекорд своїм хлопцям, які набиралися досвіду та підписували контракти з потовими промоушенами. Українців запрошували до Росії, але щоб вони там програли. Нині у нас формується Mad Cage від B1 MMA. І я впевнений, що це майданчик, через який ми зайдемо до UFC, тому що він даватиме хорошу картинку та можливість хлопцям робити собі рекорди.

– З яких гонорарів стартують бійці в Україні?

– І за океаном, і в Україні боєць може проводити свій перший бій за 300 доларів. А буває і безкоштовно, щоб побитися і записати перемогу до себе в рекорд. Думаю, що щонайменше 200-300 доларів, але бувало, що хлопці билися і за 1500 гривень. Коли я збирав гроші на поїздку до Таїланду, бився в клітці у вечірньому ресторані. Вони мали ліцензію, все було законно, і нам платили 1500 гривень. Але ситуація потроху покращується.

– Який у вас був найбільший гонорар за бій і на що ви його витратили?

– Саме за бій – 1000 доларів. Я його не особливо витрачав, якщо чесно. Всі гроші за поєдинки я відкладаю і в майбутньому кудись інвестуватиму. Я маю додатковий прибуток від персональних тренувань. І на ці гроші я живу.

– Доводиться застосовувати свої навички у повсякденному житті? На вулиці бились?

– Останній раз бився, мабуть, у класі 9-му. Після цього ніколи не було жодного рукоприкладства, а конфліктні моменти вирішуються словами. Зараз, коли я перебуваю у Києві, всі одразу помічають, що в мене вухо поламано, і ніхто не конфліктує (сміється). Ось такий козирок у рукаві. І коли постійні спаринги і викидається адреналін, то потім битися не хочеться. Як людині, яка цілий день готує бургери, потім їх не хочеться.

– А чим ще цікавитеся, окрім MMA? Чим займаєтесь у вільний час?

– Мені подобається брейкданс. Зараз здебільшого дивлюся, а раніше сам танцював. Плюс люблю риболовлю. Звичайно, я не такий професійний рибалка, як Ломаченко чи Олег Малиновський, але мені подобається посидіти з вудкою чи покидати спінінг. У Таїланді ми їздили на платне озеро і там я мав величезного сома за 60 кг. І ще така довга риба арована. Якщо вона вдарить чолом, то людині ламає кістки.

Плюс люблю кіберспорт. Коли збираємося з друзями, то пограти в UFC, Mortal Kombat або Call of Duty – це свята справа.