Українці, які прославили СРСР на зимових Олімпіадах: "золото" у чужому черевику та фатальна помилка у тумані

На зимових Олімпіадах українці виступають не так успішно, як на літніх. Наш максимум – дві медалі за один турнір, а бувало, що взагалі залишалися без нагород. І треба сказати, що за радянських часів українці також нечасто гостювали взимку на олімпійському п'єдесталі. Але були у нас і справжні легенди, які перемагали навіть у чужому взутті.

Напередодні Олімпіади в Пекіні-2022 OBOZREVATEL згадав українців, які заявили про себе на снігу та льоду за часів СРСР.

Незважаючи на всі умови для розвитку зимових видів спорту та успіхи на інших міжнародних турнірах, Радянський Союз взяв участь у білих Олімпійських іграх лише у 1956 році у Кортіна д'Ампеццо. Хоча членом МОК СРСР став 1951-го і теоретично міг дебютувати вже в Осло-1952.

Але, судячи з усього, радянська влада вирішила як слід підготуватися до свого зимового виходу. Представники СРСР не змагалися у бобслеї та фігурному катанні, але впевнено виграли командний залік, заробивши 7 золотих медалей та 16 – у сумі. Перше в історії радянського спорту "золото" на зимових Іграх виборола лижниця Любов Козирєва у гонці на 10 км.

Радянські спортсмени на відкритті Олімпіади-1956 у Кортіна д'Ампеццо.

ОЛЕГ ГОНЧАРЕНКО

Але головну сенсацію Ігор створили ковзаняри Союзу, залишивши тріумфаторам минулої Олімпіади, норвежцям, лише лише одне "срібло" та одну "бронзу". З цим швидким видом пов'язані й перші медалі спортсменів, які народилися або мешкали на території України та виступали під прапором СРСР.

Уродженець Харкова ковзаняр Олег Гончаренко на ОІ-1956 став бронзовим призером одразу на двох дистанціях – 5000 та 10000 метрів. До речі, саме Гончаренко – перший радянський чемпіон світу у багатоборстві і був першим прапороносцем СРСР на білих Олімпіадах. Тому можна сказати, що його "бронза" стала скоріше розчаруванням.

На дистанції 5000 м Олег помилився сам: наїхав на крижану брівку, мало не впав і втратив "золоті" секунди. А ось на 10 000 м підвели погода та працівники відкритого стадіону. Гончаренко біг у тумані і не бачив усю арену, після удару дзвона, який повідомив про фінальне коло, він залишив на льоду всі сили і випростався після фінішу, але виявилося, що сталася помилка і залишилося ще два кола! А конкуренти вийшли на лід уже в ясну погоду.

Олегу Гончаренко не пощастило на відкритому стадіоні в Італії.

Проте не всі історики називають Гончаренка українським спортсменом, оскільки згодом він залишив рідний Харків, де не було відповідних умов для підготовки. Кажуть, щоб покращити свою витривалість курсант пожежно-технічного училища сам викликався у наряди для миття підлоги.

Але щойно під Алма-Ати на початку 50-х з'явилася чудова ковзанка "Медео", Гончаренко став там частим гостем, а потім осів у Москві. І легендарний ковзаняр – найяскравіший приклад того, як розвивалися зимові види у Союзі.

Україна, яка за географічним розташуванням не має досить суворого клімату взимку, була орієнтована на підготовку атлетів для літніх Олімпіад. Тоді як практично вся інфраструктура для розвитку зимових видів була зосереджена на території Росії та частково Казахстану, де відкривалися найкращі школи та, звичайно ж, туди стягувалися найкращі фахівці з усього СРСР.

ІВАН БЯКОВ

Отже, українські майстри зимових видів нечасто відбиралися до збірної Союзу для участі У Олімпіадах, а якщо їм і вдавалося туди пробитися, гучними досягненнями вони не могли похвалитися... І це тривало доти, доки до Києва не перебрався біатлоніст Іван Бяков.

Бяков приніс українському спорту першу і, по суті, єдину медаль найвищої проби, виступаючи у складі радянської естафетної команди на Іграх в Інсбруку 1976 року. Причому медаль опинилася під загрозою через непередбачену "поломку".

Бяков прийняв тоді естафету на другому етапі, а відрив збірної Союзу від найближчих переслідувачів складав понад 40 секунд. Але вже через двісті метрів кріплення на одному черевику, ретельно перевіреному перед стартом, несподівано розвалилося, що збентежило і самого біатлоніста, і весь тренерський штаб.

Іван Бяков став дворазовим олімпійським чемпіоном.

Поки Бяков біг на одній лижі і сигналізував, що йому потрібна допомога, перевага над суперниками танула. А допомога прийшла звідти, звідки не чекали. Француз Жерар Верже, який лише готувався до прийому естафети і мав у запасі деякий час, віддав українському колегі власну лижу з черевиком. І хоч розмір був значно більшим, та й мастило лиж відрізнялося, він по ходу дистанції навіть збільшив заділ для команди.

Але Бяков – швидше виняток з правил. Людина, яка вже мала у своєму активі олімпійське золото-1972, ризикнула і перебралася до України з російського Кірова. Як його тоді відмовляли, навіть посміювалися, мовляв, там навіть нормальної зими немає. Але біатлоніст відповідав, що зима у Києві схожа на ту, що в Інсбруку. До того ж у столиці України працював досвідчений тренер Борис Зорін.

ОЛЕКСАНДР БАТЮК

1984 року першим українським призером Олімпіади у лижних перегонах стає уродженець Чернігова Олександр Батюк, який стартував на першому етапі в естафеті чотири по десять кілометрів. Тоді у напруженій боротьбі збірна СРСР програла суперникам зі Швеції десять із копійками секунд і опинилася на другому місці.

Пізніше Батюк згадував, що на першому етапі боровся з Томасом Вассбергом, від якого відривався на підйомі, а на спуску та рівнині швед наздоганяв. І хоча легендарний Ґунде Сван на фінішному колі впав, чотириразовий чемпіон ОІ Микола Зимятов не скористався цим. Срібним медалям у команді не раділи – для СРСР існувало лише перше місце.

Також Батюк згадував, що на Іграх-1984 у Сараєві на дистанції 50 км на відстані видимості стояли автоматники. Так охороняли спортсменів у соціалістичній Югославії.

Олександр Батюк не зміг повноцінно порадіти "сріблу" Олімпіади.

ВІКТОР ПЕТРЕНКО – ПЕРШИЙ З УКРАЇНИ

По хорошому, Віктора Петренка варто було б називати першим олімпійським чемпіоном незалежної України, оскільки 1992 року Радянський Союз уже наказав довго жити. Але Ігри проводилися практично через кілька місяців після розвалу CCCР, і не всі незалежні країни виявилися готові до самостійного дебюту.

Тож спортсмени колишнього СРСР виступили у Альбервілі-1992 єдиною збірною під олімпійським прапором. Спочатку команда СНД навіть не мала грошей для обов'язкового внеску за участь у змаганнях, а також для відправки делегації до Франції. Але невдовзі ці проблеми було вирішено.

Дочекавшись відходу в тінь двох легендарних Брайанов – американця Бойтано і канадця Орсера, які відтіснили Петренка на третій щабель п'єдесталу на Олімпіаді-1988, Віктор відразу зайняв звільнену нішу у чоловічому фігурному катанні.

"Доброзичливці" говорили, що "бронзу" 1988-го 19-річний одесит отримав лише завдяки невдачам Олександра Фадєєва. Але на Іграх у Франції вже ніхто не міг дорікнути Петренку. На шляху до "золота" Віктор обійшов навіть чотириразового чемпіона світу Курта Браунінга.

Віктор Петренко із тренером Галиною Зміївською.

Хоча казали, що передолімпійський рік вийшов для фігуриста непростим. Він ніяк не міг підібрати собі ковзани і заспокоївся, коли поєднав у пару старий лівий та новий правий.

На свою довільну програму на Олімпіаді-1992 українець вийшов весь у чорному і хоч не уникнув помилок, судді не поскупилися на високі оцінки для харизматичного майстра потрійного акселя. За артистизм він одержав одразу чотири оцінки 5,9.

А коли вихованця Галини Зміївської нагороджували вперше в історії Ігор оголосили, що спортсмен представляє Україну, а голова МОК Хуан Антоніо Самаранч зателефонував до президента нашої країни Леоніда Кравчука та привітав із цією блискучою перемогою.

Віктор Петренко на п'єдесталі двох Олімпіад.

ОЛЕКСІЙ ЖИТНИК

Золоту медаль на цій же Олімпіаді 1994 року у складі хокейної збірної отримав український захисник Олексій Житник, єдиний представник нашої країни у цьому виді спорту.

У Франції вихованець "Сокола" Житник грав у четвертій ланці, складеній із хокеїстів московського "Динамо". На Олімпіаді-1992 Олексій забив одну шайбу – французам кидком від синьої лінії. Більше не зміг, бо захисник в атаку підключався нечасто. Як сам пояснював, тоді це не дуже віталося.

ШВИДКІ КОНЬКИ ВІРИ БРИНДЗЕЙ

Якщо говорити про українських атлетів радянського періоду, то не можна не згадати про Віру Бриндзей із Івано-Франківська. Відома спортсменка-ковзанярка свого часу була абсолютною чемпіонкою світу, але провалила Олімпіаду 1980 року у Лейк-Плесіді, опинившись на дистанції 1500 метрів лише 18-й.

Раніше OBOZREVATEL повідомляв, що у збірній України на Олімпіаді – два нові випадки коронавірусу.