"Не було живого місця на тілі, але він посміхався": про ризиковану евакуацію бійців 3 ОШБр під Бахмутом розповів командир відділення

Сержант вже легендарної 3-ї ОШБр із позивним "Гусь" до повномасштабної війни з Росією був тренером та представником спортивної команди з професійного картингу Maxx racing kart. А після 24 лютого 2022 року встиг повоювати на Херсонському напрямку та пережити найважчу операцію у Бахмуті, коли кожна зайва хвилини по дорозі до шпиталю коштувала б життя його побратимам.

Для проекта "Епізоди війни" боєць розповів, як після вдалої операції на Херсонщині він з побратимами потрапив у пекло Бахмута. У найгарячішому місці Донеччини "Гусь", ризикуючи життям, вивозив з-під обстрілів тяжкопоранених братів, а невдовзі після цього вдруге став батьком.

"Ми вже були "налаштовані тигри" та готові до операції у Бахмуті, яка стала найтяжчою серед всіх інших! Оскільки я дуже полюбляю техніку, бувши кулеметником відділення, ухвалив рішення про отримання ВОЗу водія-механіка М113. Після чого у своєму відділенні був на посаді водія броні", – згадав тренер та захисник.

За словами "Гуся", у день, коли вони вирушили на операцію, все з самого початку йшло не так, як треба.

"Зламався гідроборт. Мій підрозділ не зміг би провести швидке десантування та одразу виконувати завдання, тому було вирішено, що моє відділення вирушає на іншій машині, з іншим водієм. Вже через 5 хвилин після початку операції я почув в рацію про перших 300 та можливих 200… 15 хвилин прослуховування рації були вічністю", – розповів тренер.

"Гусь" розумів, що його побратими були у пеклі, без можливості швидко витягнути тяжких поранених: "Ще через 15 хвилин було відомо, що більшій частині мого взводу потрібна евакуація. Ми з командиром роти ухвалили рішення, що я зможу хоча б забрати важких та під прикриттям броні провести легких поранених до місця, де вони б змогли перечекати".

"Далі вже з хлопцями через несправну ляду запхали у бронемашину побратима на ношах, у якого не було живого місця на тілі, деякі кінцівки були відірвані… Та він дивився на мене і посміхався. Це і була мотивація скоріше всіх витягнути. Його життя вже йшло на хвилини, бо кров текла у нього майже з кожної частини тіла", – згадував командир відділення.

Маршрут, яким "Гусь" з пораненими побратимами летів до шпиталю з околиці до Бахмута, був найкоротший та максимально небезпечний, ніж той, що удвічі довший. Але під обстрілом усієї російської зброї за 6 хвилин він вже був перед лікарнею: "І вже стало трохи легше, бо найтяжчому пораненому на той момент вже нічого не загрожувало".

"Та, попри все, моє бажання всіх врятувати не зупинило час… Через тиждень я вже стояв в Києві та проводив одного з бойових братів… А через 5 діб в мене народився другий син. Ці дні мене морально виснажили, але я вкотре повертаюся до думки, що помста за хлопців, за нашу свободу та захист дітей – для мене важливіше за все!", – зауважив захисник.