"Європа виснажилась від нашої війни": чемпіонка світу – про ставлення до України, незрозумілі правила і життя під сиренами

Після домінування збірної України з артистичного плавання на минулорічному чемпіонаті Європи та семи нагород на світовій першості-2022 у правила вирішили внести радикальні зміни і систему штрафів, які відкинули з лідируючих позицій команду Світлани Саідової. Як розповіла чемпіонка світу Марта Фєдіна, наша збірна поки що не може остаточно розібратися в жорсткому суддівстві, а Європа тим часом втомилася від війни в Україні і вже не відчувається колишньої підтримки.

У розмові з OBOZREVATEL Фєдіна, яка народилася у Донецьку, але 2014-го переїхала до Харкова, розповіла про участь у Європейських іграх-2023, де з командою взяла "срібло" у хайлайтах, розмови з європейцями про війну та нові правила, які поки що не дають українкам перемагати.

– Багато корективів у ваші виступи цього сезону внесли нові правила. Як ви з ними уживаєтесь?

– О, Боже, це дуже тяжко, тому що якось до кінця їх не можемо зрозуміти. Поїхали на одні змагання, отримали там свої бейсмарки, тобто штрафи, судді сказали нам, за що вони зняли бали, ми все відпрацювали. Поїхали на наступні змагання – бом, а все вже інакше. Судді кажуть, що і це вже нам не підходить. І на Європейських іграх ми виступали вже четвертий раз. Але на хайлайтах ми розуміємо, за що вони зняли, бо дійсно не була виконана підтримка, заявлена до цього у коуч-карті.

Але дуже прикро, що зміна правил сталася трохи більше, ніж за рік до Олімпійських ігор-2024. Мало часу адаптуватися під нові вимоги. Але це нормальний стимул ввімкнути голову. Тому що зараз ти не можеш просто виступати і відпускати себе. Раніше ти теж старався, але вже знав, що твоє тіло запам'ятало всі рухи і знає, куди треба пливти.

Зараз ти ні на секунду не можеш розслабитись і відпустити думки. Ти завжди прокручуєш у голові: "Так, тут оберт, оберт, оберт, тут – нога, тут – вище, тут – нижче..." Це просто якийсь челендж. І зараз дуже маленькі паузи між змаганнями. А коли ми отримували бейсмарки, то намагалися приїхати до Києва і все виправити. Тобто ми знову і знову змінювали програми. Знаєте, таке собі...

Але будемо намагатися, щоб наступного року такого вже не було. Дуже сподіваюсь, що ми зможемо з самого початку коректно і грамотно скласти програми і надалі будемо їх тільки відточувати. Оскільки потрібен час на відпрацювання всіх елементів, щоб ніхто не міг прискіпуватись до нас. Адже вони хочуть, щоб Україна була не в топі. Але ми не дамо цьому статись.

– Мабуть, 8 золотих нагород на минулому чемпіонаті Європи стали для всіх великим подразником...

– Мабуть, так, десь засіло.

Насправді дуже прикро через поразку в технічній програмі на Європейських іграх, тому що ми виступили нормально. Але головне, щоб наша тренерка Світлана Борисівна була задоволена виступом. Вона завжди каже, мовляв, мені байдуже на ваші медалі, головне, щоб ви зробили все добре, щоб я була вами задоволена і ви самі це відчували.

Не знаю, правда чи ні, що підходили і казали: "Ви – круті, на вас приємно дивитися, але нові правила зараз такі, що там трішки підняли ноги, і ми вам не зарахували..." А є такий елемент, що нога має бути 45 градусів. Типу 46 – це вже все. Такі жорсткі правила...

– Я бачила, де ви мешкали під час Європейських ігор у Польщі, тому не можу не запитати, як було жити навпроти трагічно відомого концтабору в Освенцимі?

– Чесно? Ну, таке собі. Але ми вдячні, що у нас хоча б вікна не виходили туди, а на магазин. Однак, чесно, багато хто вже, звичайно, забув, що у нас відбувається. Щоправда, італійці до нас підходили, цікавилися. Джорджіо Мінісіні запитав, як мої справи. Я кажу: "Та нормально". А ви ж розумієте, як ми, українці, звикли: все у нас добре. А Джорджіо такий відповідає: "Ну, якщо б в моїй країні була війна, я не знаю, як би почувався..." Я така: "Ну, якщо ти хочеш про це поговорити..."

Просто мені здається, що Європа начебто виснажилась від нашої війни. Коли ти не українець, то не можеш нас повністю зрозуміти, і деякі думають, мовляв, уже півтора року вони все скиглять і скиглять. Тому, коли нас там питають, як справи, ми відповідаємо: "Добре".

– Добре, але війна триває.

– Так, три тижні тренувань у Києві напередодні Європейських ігор були важкими – майже кожну ніч лунала сирена. І ти така всю ніч то прокинулася, то заснула, то пішла і зачинила вікна, щоб вже не чути ту сирену. А потім читаєш про якісь вильоти і думаєш: "Перейду в коридор" (сумно усміхається).

А о 6-й ранку прокидаєшся, бо в тебе все за розкладом і треба йти на тренування. Ти вже на автоматі ставиш чайник, пакуєш сніданок, одягаєшся і їдеш у басейн. Тобто ти вже не думаєш про ті нічні обстріли. І бачиш, як люди навколо тебе роблять те саме. Так, вночі вони переживають жахливі моменти, а зранку всі розуміють, що нам треба продовжувати займатися своїм ділом, треба жити і цінувати кожний момент.

– Але вже відчувається, що європейці трохи втомлені від війни в Україні?

– Так, вони вже особливо не хочуть чути якісь подробиці. Буквально декілька людей там питають, як ви. І то, думаю, з ввічливості. Наприклад, Джорджіо просто сидів біля мене, і поки ми їхали 20 хвилин, то він перейнявся моєю розповіддю. Але коли ми щось викладаємо на тему війни в Instagram, то ніхто нічого не пише.

Десь зрозуміло, що коли ти не занурюєшся глибоко у ситуацію, у тебе немає ніяких родичів, які постраждали, то це сприймається по-іншому. У Сирії теж вже скільки років триває війна, але ми особливо не заглиблювались у неї. Звісно, у нас зовсім інша історія. До того ж Україна розташована у центрі Європи і є найбільшою країною континенту.

Але скільки за останній час наші міста пережили ворожих атак, росіяни підірвали дамбу у Новій Каховці. І я якось просто бачу по світу синхронного плавання, що вони вже майже не реагують, не питають. До цього писали час від часу, типу, як ви, як ваша сім'я, якщо щось треба, то пишіть. А зараз такого немає. Хоча ти стараєшся викладати тільки щось масштабне.

Деякі навіть не знали про Каховку. Я питаю, а вони: "Каховка? А що це таке?" А як можна не знати про таке масштабне руйнування? Загинули люди, тварини.

– Давайте трохи відійдемо від війни. Де найбільше любите змагатись?

– Ой, не знаю. Щоразу в різному місці. Немає одного улюбленого басейну. Але мені особисто більше подобаються відкриті, тому що потім засмага така гарна (сміється). І якось більше повітря, мені здається, щоб надихатись під час програми.

– Так, у закритому трохи душно.

– Я теж думаю: бідні люди. А той рік мама приїхала до мене на чемпіонат світу в Будапешті, тому що ми довго не бачились. Вона взагалі вперше на міжнародні змагання приїхала. Хотіла і на Європейські ігри, але я кажу: "Ні, не треба". Це така додаткова відповідальність перед батьками. Вони в будь-якому випадку тебе люблять і підтримують, але їм треба приділити час. А я на змаганнях люблю сфокусуватися на виступах. Але той рік у Будапешті і мені було важливо, бо ми до цього чотири місяці не бачились.

– Коли ви сідали в потяг напередодні Європейських ігор-2023, то з дівчатами з команди промацували валізи. Дивились, хто більше речей набрав?

– Знаєте, зазвичай всі беруть однаково, оскільки у нас всіх одна форма, такі самі комплекти. Але у мене чомусь речей завжди більше за всіх. Найважча сумка. Наче пороблено. Піднімають валізи, можна 23 кг, а у мене – 28. Коли у дівчат може бути 12.

– Якось обмежуєте себе у їжі? Бо у вас такий вид спорту, де вага має значення і зайві кілограми під формою не сховаєш.

– Нам треба тримати баланс. Якщо тобі сказали скинути вагу, то, звичайно, більше вживаєш овочів, а влітку – фрукти. Хоча влітку не так їсти хочеться. А взагалі їм всього потроху, ввечері, звичайно, не переїдати. Мені навіть подобається це відчуття, коли ти лягаєш спати, а в тебе такий порожній животик.

Це класно, бо нам прищеплюють правильне ставлення до їжі. Вона від тебе не втече і не треба за нею гнатися, переїдати. Це тільки паливо. Але, звісно, коли трапляються різні сумні моменти, хочеться щось там під'їсти.

– Тістечка?

– Ні, мені більше хочеться чогось солоного. Сир "косичка", наприклад (сміється).

Зазначимо, що відразу після Європейських ігор-2023 збірна України з артистичного плавання вирушила на збори у Японію, де зараз проходить чемпіонат світу з водних видів спорту. Але їхати дівчатам довелось через Варшаву, щоб здати ПЦР-тести.

"Тому що Японія – це та країна, яка за 72 години до приїзду вимагає здати тест. Я думаю: у нас війна, а ви з якимось там коронавірусом! Він у нас закінчився 24 лютого 2022 року", – підсумувала Марта.