"Залишишся у Москві – ти мені не син": за українським футболістом в СРСР полювали російські клуби, мама ставила ультиматум, а Київ погрожував ЦК

Легенда львівського футболу Степан Юрчишин був дуже популярним у Радянському Союзі у другій половині 70-х та на у 80-х. Валерій Лобановський умовляв нападника перейти в "Динамо", щоб створити забійний тандем з Блохіним, а російський ЦСКА вже практично вмовив гравця, пообіцявши йому золоті гори, але ультиматум мами змусив його відмовитися від Москви.

OBOZ.UA згадав історію "полювання" за талановитим футболістом, якого у Львові носили на руках. І навіть його машину.

Першою командою Юрчишина 1976-го став львівський СКА, де спортсмен проходив військову службу. А дебютний задокументований гол за клуб Степан забив у товариському матчі із "Карпатами" на початку 1977 року. На той момент його використовували на позиції півзахисника, а в атаку остаточно перевели вже 1979-го, коли Юрчишин встановив бомбардирський рекорд Першої ліги.

Виступ Степана у львівському клубі привернув увагу московського ЦСКА, який 1977 року викликав українця повісткою до столиці СРСР. Львів'янин опинився у команді Вищої ліги, за якою провів 8 офіційних зустрічей. А за місяць до мобілізації москвичі почали активно вмовляти нападаючого залишитися в клубі.

"Всеволод Михайлович Бобров побачив, як я в першій же двосторонці чотирьох захисників накрутив, і перейнявся. А коли йти зібрався, на банкеті дружина його підійшла: "Степочка, залишайся в команді, ми для тебе все зробимо..." Півроку я в ЦСКА провів. І квартиру, і лейтенантські погони давали, але на той момент Львів мені нічого не могло замінити", – згадував Юрчишин.

За словами футболіста, як тільки йому запропонували погони, із села приїхала мама: "Якщо, каже, залишишся в цій Москві – ти мені більше не син. Прямо при полковнику. Як я міг залишитися після цього? Поголили мене наостанок по-солдатськи, так та відпустили до Львова. 31 грудня".

Щоправда, казали, що в останній місяць служби футболіста відправили до підмосковного гарнізону, де він виконував звичайну чорну роботу.

"Але залишився б тоді в Москві - був би підполковник, як Дулик. З гарною пенсією. Ні в кого нічого не просив би", – зізнавався пізніше гравець.

Насправді, коли з'явилася інформація, що Юрчишин залишив ЦСКА, активізувалися й інші клуби Вищої ліги – "Зеніт", "Спартак", "Шахтар". А селекціонери київського "Динамо" їздили за ним до Львова щороку, починаючи з 1976-го.

"Спочатку Сучков їздив, потім Коман. Самогонкою його напував. Треба було, звичайно, погоджуватися. Після Спартакіади народів СРСР запросили на розмову з Лобановським. Він спав і бачив, щоб із нас із Блохіним зв'язку зробити. Дві години мене переконував, доки не втомився. Говорить: "Якщо відмовишся, наступна розмова буде в ЦК". Добре, відповідаю. Згоден. Лобановський обідати пішов, а я бігом на потяг – і до Львова", – згадував нападник.

Біля квартири Юрчишина можна було бачити міліцейські патрулі, футболіста на прийом викликали до себе партійні керівники області, адже затятим уболівальником "Динамо" був Володимир Щербицький – перший секретар ЦК КПУ.

Тим часом чемпіонат 1979 року у Першій лізі став найрезультативнішим у кар'єрі гравця, який забив 42 голи у 42 матчах і встановив рекорд. "Карпати" вийшли до Вищої ліги, а Юрчишина запросили до збірної Радянського Союзу, де він був єдиним представником Першої ліги. Тренер СРСР Костянтин Бєсков кликав ще й до московського "Спартака".

До Києва нападник згодом таки переїхав – перед початком сезону 1981 року. Проте не затримався там надовго: зіграв лише один поєдинок, пошкодив меніск, потім коліно та повернувся до "Карпат". Хоча відчути київські навантаження встиг і був шокований: "Тільки відпрацювали, ліг спати – знову будять. Що, питаю, ще тренування?"

А на запитання, чому Юрчишина так тягнуло до Львову, він відповідав так: "Там особлива аура. Він як закордон був на тлі решти СРСР. Коли по такому місту тебе на руках носять, це щось".

До речі, носили на руках не лише самого футболіста, а якось навіть підняли і його машину. А це, на хвильку, була "Волга".

"У 80-му обіграли "Спартак". Хвилин сім до кінця, рахунок 0:0 - пенальті на нашу користь. Усі боялися бити. І я теж боявся, але виштовхали до м'яча. Дивлюся на власні ноги, а вони тремтять. Шипами вгризся у землю перед м'ячем, Дасаєв полетів в один кут, а м'ячик закотився в інший – ледве-ледь... Після матчу відчуваю, що "Волга" від землі відірвалася. Люди несли", – розповідав Юрчишин.