Відправив на дно москвичів, відмовився від роботи з Горбачовим і врятував російського колегу: стосунки Лобановського з керівниками СРСР і конкурентами

6 січня легендарному українському тренеру і багаторічному наставнику київського "Динамо" Валерію Лобановському виповнилося б 86 років. Він першим привів радянський клуб до перемоги у єврокубку і завдяки своєму гострому розуму міг стати помічником голови СРСР Михайла Горбачова.

Відео дня

У світлі повномасштабної війни ми вирішили згадати ставлення до метра керівництва в Москві і його стосунки з клубами зі столиці Росії.

ЗІРВАНА ОЛІМПІАДА. Дивовижно, але яким би геніальним не був Валерій Лобановський, в Москві намагались сунути свій нос навіть у систему його підготовки. І як потім стверджували деякі люди, знайомі з тими подіями, саме втручання керівництва СРСР не дозволили збірній Союза перемогти на Олімпіаді-1976, а київському "Динамо" виграти Кубок чемпіонів того сезону.

Тренерський тандем Лобановського і Базилевича приняв збірну РСРС фактично з 1975 року після того, як у попередньому привели київське "Динамо" до перемоги у чемпіонаті країни. Свій успіх вони змогли повторити і наступного сезону, а також вперше в історії радянського футболу українська команда здобула одразу два трофеї в Європі – Кубок володарів кубків та Суперкубок Європи. Тому, звісно, що збірну вирішили довірити успішному тандему, а кияни стали базовим клубом.

Але у Москві не змогли повністю довіритись українському тандему. Тому партійне керівництво вирішило у своєму стилі підсилити тренерський штаб, якому доручили підготувати збірну СРСР до Олімпійських Ігор і відповідно перемоги. З Центрального інституту фізичної культури у Москві приїхав фахівець із легкої атлетики на прізвище Годік, який зламав всю підготовку "Динамо".

До того ж саме тоді керівництво союзного футболу захотіло увійти в один ритм з Європою і зважилося на систему "осінь-весна". Але повноцінного переходу не вийшло, і у СРСР провели два окремі чемпіонати – по одному колу навесні та восени.

"Батько приходив додому і був просто в шоці: "Ви уявляєте собі, що цей Годік каже? Нам треба поламати всю підготовку до сезону 1976 року, тому що це Олімпіада. Сперечатися не можна, бо це розпорядження Держкомспорту. І ми – збірна СРСР. Те, що ми робимо в "Динамо", це Щербицький ще якось прикриває. Але тепер ми представляємо СРСР, і от маємо парашутиста з Москви, який прилетів і розповідає, що нам треба робити", – згадував син Базилевича – Олег Базилевич-молодший.

У підсумку тренери були змушені перенести тренувальні збори в умови середньогір'я, де нижчий атмосферний тиск і менше кисню, але об'єму навантажень та їх інтенсивність залишалась такою ж самою. Це призвело до того, що тренування виявились невиправдано важкими для гравців – у Володимира Онищенка пульс якось взагалі стрибнув за 200 ударів на хвилину.

Казали, що підготовка йшла всупереч системі, і потім вже довелось на ходу вигадувати методи, режими і вправи, щоб привести цю розбалансовану команду до тями. У підсумку "Динамо" напіврезервним складом у чвертьфіналі Кубка чемпіонів програло французькому "Сент-Етьєну".

А збірна СРСР повернулась додому з "бронзою" Олімпіади-1976 – після вильоту у півфіналі від НДР радянська команда у матчі за 3 місце перемогла Бразилію 2:0, але у Москві це розцінили, як провал, і Лобановський зі своїм штабом покинув збірну.

УРОК "СПАРТАКУ". І за іронією долі у тому ж 1976 році в руках українського тренера і його "Динамо" опинилося виживання одного з московських градів – "Спартака". "Червоно-білі", які стояли 1976 року на виліт з вищої ліги, могли врятуватися у разі нічиєї у матчі з киянами. І ,звісно, функціонери зі столиці СРСР всіляко умовляли динамівців не впиратися та подарувати спартаківцям хоча б одне омріяне очко.

Але у Валерія Лобановський була своя точка зору на ситуацію. Щоправда, і кияни тоді переживали не найкращі часи через зірвану і перевантажену підготовку і слабкі результати. Влітку в команді навіть стався бунт. Тому на установці перед поєдинком Лобановський був лаконічним: "Отже, нам часто ставлять у приклад "спартаківський" футбол з його стіночками і забіганнями. Я прошу вас показати сьогодні, чий футбол кращий і ефективніший".

Треба сказати, що кияни, провели блискучий матч і досить впевнено перемогли – 3:1. "Спартак" приїхав до Києва з надією на очки, але гра для нього не клеїлася. Леонід Буряк відкрив рахунок, потужно виконав штрафний на 4-й хвилині. Росіяни змогли відігратися, скориставшись помилкою воротаря "Динамо" Рудакова, який вилетів із воріт на Гладиліна, і спартаківець на 20-й хвилині відправив м'яч у порожні ворота – 1:1.

Але у другому таймі українці дотиснули "Спартак", який зламався під тиском господарів поля. Перший гол написав на свій рахунок Віктор Колотов із 30 метрів, а крапку поставив Петро Слободян. У підсумку "Динамо" зачепилося за друге місце в таблиці, а клубу з Москви не пощастило: усі конкуренти виграли свої матчі та відправили росіян до Першої ліги.

ПОРЯТУНОК РОМАНЦЕВА. Незважаючи на принципове протистояння київського "Динамо" та московського "Спартака" у 80-х та на початку 90-х тренери команд Валерій Лобановський та Олег Романцев зберігали теплі стосунки, а коуч російського клубу відверто захоплювався колегою з України і певною мірою вважав його своїм наставником.

"У Лобановському багато хто бачив неприступну людину. Але для мене він був дуже добрим і порядним. Так, він не посміхався і не розповідав анекдоти, як деякі, але розмовляти з ним було одне задоволення. Інтелігентний, розумний, начитаний. І в розмові завжди був поважний – нічого зайвого не дозволяв", – зізнавався Романцев у своїй книзі "Правда про мене та "Спартак".

Російський тренер не приховував, що Лобановський навчав його футбольним тонкощам: "Коли я був у збірній, часто спілкувався з Лобановським про його бачення футболу і багато чого від нього почерпнув. Він розповідав, як проводив тренування. У Бескова вони тривали по півтори-дві години. А Лобановський якось сказав: "Хочеш дати хлопцям навантаження – дай їм 45 хвилин, але так, щоб вони виповзли з поля".

А 1997 року метр врятував свого колегу від гучного скандалу після фіналу Кубка Співдружності. "Спартак" програв тоді київському "Динамо" з рахунком 2:3, тому до ЗМІ тренер московського клубу вийшов роздратованим, а коли почув провокаційне питання від місцевого журналіста, то мало не вибухнув.

Романцева запитали, чи здається йому, що після такої поразки він маєте подати у відставку. Все могли закінчитися бійкою та гучним скандалом, але втрутився досвідчений Лобановський.

"Я був ще молодий, закипів. Думаю, зараз встану і як дам по пиці. Але Лобановський побачив мою реакцію, поклав свою руку зверху моєї і шепнув мені: "Заспокойся, я через все це проходив. Я відповім". І каже: "Ви можете кохати Романцева чи не кохати. Але не шанувати його вам ніхто не дозволить!" Дякую йому за такі слова", – розповідав Романцев.

ПОМІЧНИК ГОРБАЧОВА. Багаторічний адміністратор київського "Динамо" Олександр Чубаров розповідав, як наприкінці 1980-х Лобановський відмовив Єгору Лігачову, який на той момент був другою людиною у керівництві СРСР.

Попередньо зустріч тренера і функціонера мала тривати 17 хвилин, але вони розмовляли півтори години. Говорили про футбол, матеріальне забезпечення атлетів, бюджет спорту та багато іншого.

"Лобановський відразу в кабінеті накидав програму життєдіяльності спорту в країні, а Лігачов, мабуть, під враженням від почутого, запропонував Валерію Васильовичу стати помічником Горбачова зі спортивних питань або очолити відповідне міністерство. Але Лобановський відмовився, пояснивши, що кожен має займатися своєю справою, і він продовжить тренерську діяльність", – згадував Чубаров.

"Зауважу: Валерій Васильович був всебічно розвиненою людиною. Він регулярно читав газети "Праця", "Економічну газету", "Правду", "Комсомолку", "Театральне життя", пам'ятав безліч анекдотів, притч, афоризмів. Був затятим театралом і знав репертуар провідних театрів та їх склади. Підтримував стосунки з акторами Лавровим, Борисовим, Ульяновим", – додав адміністратор.