Відео дня
Роналду довелося почекати: репортаж з переможного матчу Україна в Литві
Найчастіше матчі з аутсайдерами проходять швидко і непомітно, лише результат в архівах нагадує про ці ігри. Так було в відборі на ЧС-2018 в гостьовому матчі з Косово, в кваліфікації Євро-2016 - в іграх з Білоруссю або Македонією, і так в кожному відборі.
Зараз же Україна зустрілася зі скромним аутсайдером - Литвою. І цей матч став одним з найкрутіших для України в кваліфікації Євро-2020 ! Де ще зіграєш на гостьовому стадіоні з перевагою уболівальників, на штучному полі з поливом і диванами за воротами, а також відірвешся від найближчого конкурента на 8 очок? Таке стало можливо тільки в першу суботу цього вересня в литовському Вільнюсі.
Читайте: Стадіон в Литві фантастично виконав гімн України перед матчем відбору Євро-2020
Залишилася лише вежа...
Проїжджаючи повз стадіон Литовської федерації футболу, українці неодмінно стали чухати потилиці: "Тут дійсно буде матч збірних у відборі на Євро?"
По суті, спорткомплекс місцевої федерації навіть не можна назвати "повноцінним стадіоном" - це поле зі штучним газоном, 3 трибуни на 5 000 глядачів в один ярус, а в одному торці - зона відпочинку з м'якими диванами-пуфами (про них - пізніше). Збірна України їхала грати сюди після матчів на 33-тисячній "Арені-Львів" або 67-тисячному "Олімпійському"...
До всього іншого, арена має тільки штучне покриття - про натуральний тут вже і не заїкаються. Так, штучна трава останнього покоління, на перший погляд і не відрізниш від справжнього газону. Але все ж специфіка гри - інша, відмінна від гри на звичайній траві.
Хоча збірній України це, здається, тільки допомогло - вони максимально використовували швидкість руху м'яча й інші особливості газону, з перших хвилин влившись в гру. Єдине, що так і залишилося незрозумілим - навіщо литовці включали для свого газону... полив? Натуральну траву поливають, щоб вона була поступливою і прискорювала руху м'яча. А штучну навіщо було поливати?
Читайте: Литва - Україна: відеоогляд розгромного матчу відбору Євро-2020
Дивани за воротами? Звичайно, не прямо за лінією або сіткою воріт, але майже. У торці основного поля розташована справжнісінька зона відпочинку, де основою служить той же штучний газон. Вже за пару годин до матчу на різних конкурсах і спілкуванні в зоні відпочинку було кілька сотень людей - люди відпочивали, грали в футбол, гуляли з дітьми та класно розслаблялися в суботній вечір. А потім, хто не хотів (або не збирався) піти на трибуни, просто спостерігав звідти за футболом (краєм ока - і за своїми дітьми) на м'яких пуфах-диванах. І тільки варто подумати, як федерація чудово використовує місце на стадіоні, та ще й залучає тих, хто не хоче йти дивитися на саму гру.
У повсякденній (або альтернативній, вже як подивитися) реальності Литва повинна була прийняти Україну на старому-доброму стадіоні "Жальгіріс" місткістю 15 тисяч. У вболівальників радянської епохи найтепліші спогади про цю арену. І зараз, після прибуття до Вільнюса, не можна було пройти повз теми "Жальгіріса" та хоча б не навідатися до нього... Але місцеві тільки з подивом знизували плечима - ще з 2016-го стадіону не існує. Після декількох років занедбаного стану арену знесли начисто і на її місці побудували готель. І зараз залишилася тільки одна вежа з прожекторами.
Португалії довелося почекати, перш за все - Україна
Найбільшою фішкою цього поєдинку стала підтримка уболівальників і їх розподіл. Українці вкотре вболівали відмінно, але зараз їх було більше... господарів. В рази.
Так вийшло завдяки кільком факторам. По-перше - матч у вихідний день. На нього змогли прийти та приїхати дійсно всі бажаючі. Близькість Вільнюса до України тільки сприяла, а до всього іншого квитки швидко розкупили місцеві "заробітчани" і тамтешня діаспора, що в результаті в руках українців виявилося майже 50 відсотків місць на трибунах. А якщо дивитися за фактом, українська атрибутика була фактично по всьому стадіону - чисто литовським був сектор литовських ультрас.
Працівники стадіону та литовської федерації навіть дивувалися, що квитки на поєдинок з Україною були розкуплені куди швидше, ніж на матч з Португалією. З піренейцями литовці грають через два дні після нас, а квитки на обидва матчі надійшли в продаж одночасно.
Але в цілому на цей уїк-енд столиця Литви приміряла на себе український образ. Центр міста часто-густо заповнювали вболівальники з синьо-жовтою символікою, які нарощували свою присутність все більше й більше. А за півтори години до гри більшість організувалося в фанатський марш - підтримали збірну на рівні.
У підсумку на підступі до стадіону все невелика територія забарвилася в українські кольори, а фани, що приходили теж в жовтих футболках (один з національних кольорів Литви) просто губилися серед наших. Ну і зарядили українці просто бомбово - такого на виїзних матчах Україна не виконувала давно.
Треба новий стадіон, але ніяк не почнемо...
У Вільнюсі такому розкладу сил особливо не здивувалися - кількість українців, що приїжджає на роботу або на ПМЖ, з кожним роком потихеньку, але зростає. До України в цілому недалеко, а самі литовці тепло ставляться до українців і при можливості підкреслюють, що підтримували нашу країну і в 2004-му, і в 2014-му під час Революції Гідності. На спогади ж про події 1991-го і штурму ТВ-центру в Вільнюсі відразу знаходять поглядом телевежу, яку видно практично з будь-якої точки міста.
Так, Вільнюс, незважаючи на істотний прогрес у модернізації та європейській ідентичності, до сих пір не може позбутися від закоренілих елементів радянського устрою. Панельні пошарпали 9-поверхівки - не рідкісне явище навіть біля центру, сіро-бетонні будівлі адміністрацій та культурних центрів, а над Нярисом (головною рікою міста) височить покинута бетонна брила палацу спорту...
Цей палац спорту настигає та ж доля, що і "Жальгіріс" - знищення. Вони йдуть один за одним, як було і за життя. Їх ще більше об'єднала відома історія з литовського спорту. Одного разу матчі баскетбольної та футбольної збірної проходили фактично в один час, але баскетбол - трохи раніше. Більшість литовських любителів спорту, ясно, в першу чергу зібралися на баскетбол, а після закінчення поєдинку відразу кілька тисяч уболівальників буквально перебігли на трибуни футбольної арени. Очевидці тих часів говорять, що в той вечір навіть зробили спеціальні квитки - відразу на футбол і баскетбол.
Іноді створюється враження, що Вільнюс спеціально опирається глобалізації та масштабним проектам, намагаючись максимально зберегти образ і дух минулих століть. Образ міста світлої архітектури, тіні величних дубів і вузьких вуличок. А нові будівлі - максимально акуратні і невисокі, де не місце хмарочосам.
Місія багато в чому відмінна, але новий сучасний стадіон таки варто побудувати. До слова, в футбольних колах Литви це наболіле питання - за деякою інформацією, на будівництво нової арени в Вільнюсі вже 3-4 рази виділявся бюджет, але початок проектування та будівництва ніяк не почнеться...