Відео дня
Ребров – у топ-5 тренерів збірної України. Якою була команда під його керівництвом цього року
Цей рік збірна України повністю провела під керівництвом Реброва, вже 18-м тренером першої команди за всю її історію. І враження фанатів від матчів футболістів дуже різняться. Результати теж сумнівні, хоч між ними є місце і для окремих моментів позитиву. Як підсумувати цей черговий відрізок нашої футбольної історії? Розбирається OBOZ.UA.
Ребров - довгожитель тренерського поприща України
Матчем Ліги націй проти Албанії Сергій Ребров досяг позначки у 22 поєдинки біля керма збірної, чим увірвався в топ-5 тренерів за кількістю матчів, посунувши Михайличенка. За 2024-й він залишив позаду Буряка, Лобановського, Петракова та Базилевича. Попереду - 4 іменитих коучі, у яких 30+ ігор.
За цей рік команда провела 11 офіційних матчів у трьох турнірах: довідбір на Євро, власне Євро та нова Ліга націй. Виокремилися тенденція, що рахунок завжди хиткий. Наприклад, аж 4 рази ми виграли з однаковим рахунком 2:1! За весь набір матчів на міжнародній арені, Україна лише раз мала велику різницю м’ячів, коли програла Румунії. І лише у двох вдалося зіграти на нуль: проти Бельгії на Євро (0:0) та з Грузією цієї осені (1:0). За Реброва команда ходить по крихкій кризі та постійно намагається її розбити своїми ж силами. Тренер наприкінці грудня дав інтерв’ю "Трибуні", де сказав, що продовжить все робити так, як і робив раніше. А що ж наробив Ребров?
Україна з’їхала в рейтингу ФІФА
Це головний підсумок повного року Реброва, який таким жорстким чином показав реальний рівень українського національного футболу. На початок 2024-го року в рейтингу ФІФА ми посідали 22-гу сходинку і на падіння відвертих натяків не було. Та вже так сталося. Обійшли нас Південна Корея та Еквадор - Україна тепер 25-та.
У зоні УЄФА теж сумно. Події розвинулися ідентично, коли серед збірних континенту жовто-сині посідали 22-гу сходинку та за один рік і два великих форуми посунулися на 3 сходинки. Підкріплене це і чи не найгіршими клубними виступами у Європі, де асоціація також впала. Загальна тенденція така ж, як і враження: коли дно близьке, нам стукають ще нижче.
Гра команди незрозуміла навіть тренеру
Коли хочеться зрозуміти - чому ми падаємо в рейтингах і стали синонімом поразки - треба розібратися у ключових висновках року. Ми виділили три:
Висновок 1. Гравці перегоріли від успіху. До літа український футбол був доволі яскравим. В УПЛ "Динамо" та "Шахтар" вели цікаву битву аж до кінця сезону. У Європі Довбик взяв трофей Пічічі, Циганков із "Жироною" вийшов у ЛЧ, Зінченко ледь не взяв АПЛ, воротарі стали незамінними для своїх команд. Здається, що саме така кількість успіху та статус кращого покоління від фанатів і журналістів збили настрій. Тепер ми всі вивчили, що не можна видавати таке визнання, допоки результат не конвертується на реальний здобуток. Перша ж проблема прийшла не від травм чи якості гри окремих футболістів; вона закралася на ментальному рівні.
Висновок 2. Україна не вміє тиснути. Чи згадаєте ви за 11 матчів два рівноцінні тайми? Ні, бо такого не було. Жовто-сині обирали якийсь один, де або віддавалися на повну та відбували номер після перерви, або отримували по голові за перші 45 хвилин і починали реабілітацію за них у другому таймі. Чому так? Футболісти приїжджали відпочити під камерами. В них вірять, на них все одно дивляться, а критика - ну є і є, нащо грати на повну? Це болючий момент, який став характеристикою України. Важливою перевіркою, чи прибрали ми його, стане березнева двоматчева кампанія проти Бельгії в Лізі націй. Якщо і там не дотиснемо до кінця - то чи не привід це замислитися про зміну тренера?
Висновок 3. Видовищності цього року не було. Як наслідок всього переліченого вище - нам складно дивитися футбол збірної. Це має бути підбірка найяскравіших представників вітчизняного спорту, але восени виділився лише Мудрик. Єдиний гравець атаки, хто дав креативності та ініціативи, допоки інші хотіли бігти. Тільки-но Михайла закривали, Україна сідала в калюжу. Тепер він ризикує надовго випасти з футболу через допінг - у збірної не буде лідера? Окрема роль у воротаря Трубіна, який очолив захист і тягнув чимало моментів, але голкіпери не забивають голи і про це теж не варто забувати. Ребров із цього приводу… нічого не казав. Його прес-конференції після матчів були складними для розуміння, а пізніше, наче кульмінація, - попросив не ображати гравців і тренерський штаб. Хоча і вказав, що команда молода, в ній не вистачає взаєморозуміння. Іноді гравці можуть опинитися в одній зоні, бо їм там простіше грати у своєму клубі. Або бігти туди, куди пас ніколи не планувався. Таке висловлювання підсумовує проблему третього висновку. І її теж треба вирішити до Бельгії.
Та попри все - у збірній є ким захоплюватися
Навіть у такий нефутбольний рік ми назбирали приємні події. Заслужено, Калюжний забрав статус "Дебют року". Бражка визнали гравцем, який найбільше спрогресував у головній команді країни. А загалом лише за 2024-й у збірній за Реброва дебютували аж 8 гравців: Олексій Гуцуляк, Максим Таловєров, Олексій Сич, Іван Калюжний, Володимир Бражко, Олександр Назаренко, Владислав Кабаєв, Дмитро Криськів.
Розібрали і ще одну номінацію. Роман Яремчук, нападник "Олімпіакоса", став "Джокером року". У тому ж опитуванні від УАФ він із величезним відривом (85%) обійшов Максима Таловєрова й Олександра Зубкова. Окрема вдячність Реброву за Калюжного. Довіра до Супер-Івана виправдалася стабільністю захисту проти Грузії та Албанії. Тепер це колосс опорної зони; не надто технічний, але з баченням поля та розумінням своєї ролі в побудові оборони. Хоч і з деякими імпульсивними помилками через нервування. Здається, виросла гарна заміна Степаненку.
Український футбольний рік завершено. Головна команда дізналася суперників кваліфікації Ліги націй та в боротьбі за ЧС-26. Це буде кліше, якщо сказати "рік був непростий". Цього року ми не відчули багато гарних емоцій від українського футболу всіх рівнів. А з урахуванням нових проблем, під питанням і майбутні виступи. Як фанати, ми дуже сподіваємося, що збірна України віднайде свій класичний футбол, а Ребров, як тренер, налаштує їх на боротьбу та самовіддачу. І, нарешті, на стабільні перемоги.