"Більша за вовчицю": інтерв'ю Харлан про повідомлення від росіян, дискваліфікацію на ЧС та підтримку військових

Олімпійська чемпіонка з фехтування Ольга Харлан, яка на чемпіонаті світу-2023 не потиснула руку росіянці Смірновій і зі скандалом отримала незаслужену дискваліфікацію, стала прикладом, як потрібно поводитись із представниками країн-агресорів. Титулована шаблістка виступає за активну боротьбу зі спортсменами з РФ, беручи приклад із військових ЗСУ.

В інтерв'ю OBOZREVATEL Харлан розповіла про перші емоції після чорної картки, думки про завершення спортивної кар'єри, підтримку українських захисників і коханого та згадала, якою була на Олімпіаді-2008 в Китаї, коли вигризла золото у господарів змагань.

– 14 серпня виповнилось 15 років золотій олімпійській медалі Пекіна-2008, яку ви вибороли в команді. Чим радикально відрізняється сьогоднішня Ольга Харлан від тої, що виходила тоді на доріжку в Китаї?

– У мене дуже сильна і потужна команда, і ми один одного підтримуємо. І це все йде з тих часів. Протягом 15 років склад команди змінювався, але якось душа залишається завжди, так само, як і підтримка. Мені в цьому плані пощастило. А що змінилося в мені? Звісно, з роками я багато чого навчилася саме у фехтуванні, багато що побачила. У мене з'явилася власна думка саме щодо фехтування.

Також за ці роки додалося трошки медалей (усміхається). Але у певний час я дуже заздрю тій Олі, яка була у 2008 році. Тому що я була молодшою, у мене було менше всього на плечах. Тобто від мене мало що очікували. Тому в цьому плані зараз трошечки важче, бо є певна відповідальність.

– А те "вовченя" всередині ще залишилося? Пам'ятаю, що саме так називали вас деякі ЗМІ за вашу хватку і непоступливість.

– Як ви бачили у випадку на чемпіонаті світу, то це, мабуть, вже навіть не вовченя.

– Вовчиця?

– Я навіть не знаю... (Усміхається). Це хтось вже більший за вовчицю. Характер у мене той самий, я навіть стала більш радикальною. Змушена брати на себе більше відповідальності, нести її і добре це розуміти. Тому що коли я виходила на цей бій у Мілані, то розуміла, що зараз я представляю всіх атлетів, усіх фехтувальників, які, на жаль, не змогли виступили на цьому чемпіонаті світу. Можна сказати, що мені пощастило в лапках.

Коли всі дізнались, що вийшов наказ і я буду фехтувати, то почали мені писати: "Олю, давай, хай тобі завтра щастить, наші фехтувальники бажали удачі". А думала: "Боже, не пишіть мені, будь ласка, досить, я більше не хочу". Я не відповідала, і це було чесно: я не хочу відповідати, тому що мені треба налаштуватися.

– Чи була думка все одно стартувати, незалежно від того, вийде наказ від Міністерства спорту про скасування бойкоту турнірів за участю росіян чи ні? Адже у разі відмови від фехтування на змаганнях у Мілані шансів на участь в Олімпіаді залишалось не так вже й багато.

– Наказу ще не було. І коли Ігор Рейзлін вийшов змагатись і потрапив на росіянина, то наша федерація фехтування його зняла. І мене так само зняла б. Але я, звісно, хотіла б вийти і фехтувати.

– Взагалі, на вашу думку, чи варто виходити і змагатись з росіянами та білорусами чи треба уникати будь-якого контакту зі спортсменами країн-агресорів?

– У різних спортсменів різна думка, але я завжди була за те, щоб виходити і показувати свою позицію активним бойкотом. І мій випадок – це такий приклад, як можуть поводитись спортсмени і як міжнародні федерації також повинні входити в становище українських атлетів і дозволяти не тиснути руки.

Звісно, остаточно рішення, чи виступати, має залишатися за спортсменом. Виходити і фехтувати, грати чи виступати проти росіян – це дуже важливий і важкий крок. Але зараз ми перебуваємо у стані війни, і я бачу в цьому боротьбу, через яку проходять наші військові. Для мене приклад – бійці ЗСУ, які протидіють своєму ворогу. А це наш фронт.

– Коли дізнались, що першою суперницею буде росіянка? Бо взагалі це виглядало так, наче було кимось підлаштовано: два лідери збірної України і відразу починають боротьбу на турнірі з представниками РФ.

– Так, це було дуже дивно. Звісно, таке може трапитись, але виглядало дуже-дуже дивно. І всі були шоковані. Коли я побачила, що Ігор буде фехтувати з росіянином, то така: "Ну все". І я просто відчувала своїм одним місцем (усміхається), що вона мені попадеться, що має бути дуже важко, і це це буде якийсь такий переломний момент.

І коли я побачила, що справді доведеться фехтувати з росіянкою, то спочатку засмутилася. А потім думаю: "Якщо не буде наказу, то я все одно не вийду змагатися, яка різниця". Але вийшов наказ і я: "Окей, отже, я маю йти".

– Я так розумію, що ви про цю Смірнову взагалі мало що знали, адже навіть на чемпіонаті Росії вона була за межами першої п'ятірки?

– Я взагалі не знала, хто вона така, до чемпіонату світу. Зараз її знають усі.

– Доки вона майже годину сиділа на тому стільці і "протестувала", що ви робили?

– Розминалась, бо у мене мав бути наступний бій. Я вже видихнула після того поєдинку і бачила себе у подальшій сітці турніру.

– А ви не бачили, як представник російської команди дає телефон голові технічного комітету змагань і якраз після тієї розмови вас дискваліфікували?

– Ні, я вже бачила відео десь через два дні після цього. А тоді я не бачила нічого, бо хотіла максимально зосередитись на змаганнях і підготуватись до наступного бою.

– Відомо, що була попередня домовленість з виконувачем обов'язків голови Міжнародної федерації фехтування (FIE), що ви не будете тиснути руку росіянкам – достатньо вітання зброєю. Це підтвердив і голова НОК Вадим Гутцайт. Як вам тоді пояснили причину дискваліфікації, якщо все було узгоджено?

– Сказали, що я порушила правила. Ніяких пояснень не було. Але просто ця чорна картка була видана мені не одразу, як це зазначено у правилах. А лише через пів години після бою. Якось це було дуже дивно. І мені здається, що вони самі порушили більше правил, ніж я.

– А що зараз з цією дискваліфікацією? ЇЇ скасували чи ні?

– Ні, її не скасували, у мене досі є чорна картка, але зараз якось вони її не підтверджують. Я розмовляла з президентом нашої федерації, і немає цього терміну мого відсторонення. Але я до кінця не впевнена. Чорна картка ще на розгляді. Цим зараз займається президент нашої федерації Михайло Ілляшев. І я йому за це дуже вдячна.

– Ви розповідали, що після цією несправедливої дискваліфікації вам було навіть фізично боляче, але дуже допомогла підтримка людей. Коли ви побачили, що у ЗМІ та соціальних мережах піднімається ця хвиля на ваш захист?

– Мені насправді було дуже важко. Мабуть, такого стану зі мною не траплялось ніколи в житті. Вже коли я трошечки почала відходити, вся моя команда прийшла і була поруч, хтось з дівчат сказав: "Олю, там вже Telegram-канали почали писати". А я сиділа і не бачила, хоча розуміла, що в телефоні мені, може, пишуть батьки, сестра. Коли почула про канали, то подумала, що зараз не до цього взагалі.

А потім я зайшла у свій Instagram і побачила, що в мене там за перші 20 хвилин після цього плюс 5000 підписників. І потім все понеслося.

– Насправді то були нереальні емоції, коли ціла країна піднялась на ваш захист. Навіть я не змогла стримати сліз.

– Так, розумію. Мені здається, що все, що можна було виплакати, я залишила в Мілані. В мене вже просто не залишалось ніяких емоцій. Я дуже була здивована, коли ще фехтувала й у командних змаганнях, тому що все, що з мене виходило протягом тих днів, було дуже важко.

І те, що Україна об'єдналася... І не лише фанати спорту чи люди, які знають мене чи слідкують за фехтуванням. Це об'єднало всіх: представників з багатьох інших сфер, військових. А військові – то взагалі... Вони мені дякували за те, що я зробила, у той час, коли я лягаю кожного дня спати і дякую їм. А зараз вони дякують мені. За що?

Але я потім почала розуміти, що військові відчували і як вони це бачать. Я відчувала неймовірне піднесення: якщо за мною стоять такі люди і я їх мотивую, все, що було зроблено, точно було не дарма, і вся моя кар'єра не дарма. І, мабуть, що вона повинна так закінчитися, тому що цим людям необхідно зараз більше мотивації.

І мені здається, що наші громадяни повинні зараз ще більше підтримувати ЗСУ і морально, і, звісно, донатами. Тому що їм важко, але вони тримаються, і все буде добре. У всіх нас все буде добре, однак треба докласти ще більше сил. А сили їм дають ось такі випадки, як мій, сили їм дає підтримка, сил додає донат.

– До речі, про підтримку. Ви зараз мешкаєте в Італії, відчуваєте, що трохи послаблюється підтримка України? Що зараз вона вже не така, як була на початку повномасштабної війни?

– Трішечки так, воно все спадає, і вже не так люди на це дивляться. Деякі вже вважають там, що комусь вигідна ця війна, а комусь вже набридло. Але, знаєте, ми всі, українці, стоїмо на своєму. Звісно, ми кожного дня розповідаємо про війну і дивимось новини. На жаль, інколи це лише наша війна. Але лише інколи. І я дуже вдячна партнерам, які нас все ж таки підтримують. І дуже вдячна нашому президенту, який, я не знаю де, бере ці сили.

Я дивлюся інтерв'ю нашого президента. Останнє було представникам латиноамериканської преси. І я вважаю, що це дуже важливо. За цей час після початку повномасштабної війни і коли допустили "нейтральних" спортсменів РФ, я дуже багато розмовляла з іноземними ЗМІ, бо, вважаю, що це має велике значення.

Я дуже люблю наші українські ЗМІ, але надважливо також поширювати нашу думку. Я встигла поспілкуватись з американськими журналістами, японськими, французькими. Ну дуже багато на мене виходили.

Я вважаю дуже важливим доносити інформацію людям, які живуть за три чи шість тисяч кілометрів від нас, щоб вони відчували і розуміли, наприклад, чому я так зробила. І на прикладі нашого президента я бачу, що він вже також стомлений, бо, звісно, фізично це дуже важко, але він бореться і борються наші бійці. І вони мене мотивують, тому, виходячи на цей бій, я мотивувала себе тим, що вони йдуть вперед і я теж маю.

– Рішення Міжнародного олімпійського комітету надати вам ліцензію для участі в Олімпіаді-2024 незалежно від результатів відбору стало великою несподіванкою?

– Звісно, рішення МОК мене дуже здивувало, тому що я не розраховувала на це і взагалі не знала, що так можна. Тобто що за таке тобі можуть дати вайлд-кард на Олімпійські ігри, у мене не було ніяких думок. Чесно кажучи, я вже закінчувала свою кар'єру.

Я вже закінчила кар'єру після того, як мене дискваліфікували. Бо мене відсторонили і від командних змагань на чемпіонаті світу. Не знала, на скільки мені дадуть цю чорну картку – можливо, і на пів року. Тобто все. Ось такі у мене були думки. Але коли потім за мене піднялася вся країна, такі думки ще залишалися, але я вже краще почувалась. Думала: "Тож, мабуть, так і повинно бути, і все це не дарма".

– Дуже самовіддано й одночасно зворушливо вас підтримав ваш коханий Луїджі Самеле, який виступив з критикою системи, що склалася у фехтуванні. Але я дивилась, що в італійських ЗМІ не всі його підтримали.

– Так, його не підтримали, і він також вважає це якось частиною того, що нам ця тема зрозуміла, а там – комусь зрозуміла, а комусь ні. Алей мій хлопець Джіджі також безпосередньо перебуває в усьому цьому. Він відчуває, як я реагую, кожного дня перевіряє новини і допомагає. Він також переживає цю війну, хоча приїжджав в Україну ще до повномасштабного вторгнення. Але йому тут дуже сподобалося і важко за всім цим спостерігати. Як і моєму тренеру.

Коли сталася уся ця ситуація з чорною карткою на чемпіонаті світу-2023, ми були там у директораті. А серед моїх тренерів є і українець Євген Стеценко, і італієць Андреа Теренціо. І Андреа пішов і доводив їм, чому я так зробила. Тобто він також у цей момент повністю був українцем. І те, що він мені сказав після цього...

Андреа розумів, що це ризик і що я через свою відмову не буду більше фехтувати тощо. Але сказав: "Олю, я повністю на твоєму боці, ти зробила все правильно. Я знаю, що ти по-іншому просто не могла зробити. І я повністю з тобою". Тому я знаю, що я зробила так, як повинно було бути.

– Ми всі бачили реакцію колег з Росії на ваш випадок: олімпійська чемпіонка Єгорян поливала вас брудом. Там взагалі залишилися якісь адекватні люди, з якими ви колись перетинались на змаганнях, можливо, з кимось з них контактували і хтось висловлював свою підтримку?

– Можливо, і залишились, але вони мовчать. До речі, можу сказати, що мені писали звичайні люди з РФ і підтримували. Писали, що ми з Росії, але ми на вашому боці, ви все правильно зробили. Тобто є люди, які адекватні і все розуміють, але вони не можуть це сказати публічно. Звісно, я не відповідала на це, але взяла до уваги, що там також мене підтримують.

Але, звісно, що більшість, не знаю, скільки там мільйонів у РФ, встали на бік своєї спортсменки, вони підтримують свого президента, який вбиває людей. Про що ще тут можна казати... І якщо якісь там спортсменки впевнені, що їх повинні поважати, я вважаю, що в цей момент краще мовчати. Тому що з самого початку повномасштабного вторгнення вони мовчали, а зараз відкрили рота. Ну це якось так...

– Наприкінці 2021 року, якраз десь за кілька місяців до повномасштабної війни, вийшло ваше велике і відверте інтерв'ю, де ви зізнались, що плануєте присвятити більше часу особистому життю, а в спорті досягли майже всього можливого. І склалося таке враження, що тоді ви не дуже збирались на Олімпіаду 2024 року.

– Тоді я була дуже стомлена. По-перше, це було після "Танців з зірками", по-друге, ще тривала Олімпіада-2020. Але я розуміла, що все ж таки я піду і на наступні Ігри, бо я ж уперта навіть сама перед собою. Також я знала, що є люди, які мене будуть підштовхувати до цього. Думаю, що вони також мене будуть підштовхувати і на Лос-Анджелес. Але штовхатись далі я вже не буду. Мабуть, що все.

Я не знаю, але сподіваюсь що в Парижі буде моя остання Олімпіада. Але подивимось. Зараз я просто хочу прожити цей рік. Передусім я хочу, щоб моя країна була в безпеці. І моя родина також. Це найважливіші мої бажання. А Олімпіада – це вже другорядне, розумієте. Але якщо вже поїдемо на Ігри до Парижа, то треба прожити цей момент і насолодитися Олімпіадою, а не вижити там.

І, звісно, війна змінила мої плани. Тому що зараз я навіть не думаю на три місяці наперед, максимум тільки на місяць.