Історичну медаль у біатлоні українка здобула у чужих черевиках і після падіння суперниці: 30 років нашої першої незалежної нагороди ОІ

30 років тому на Олімпійських іграх-1994 у Ліллехаммері біатлоністка Валентина Цербе здобула для України першу медаль в історії існування нашої незалежної збірної. Спортсменка з Житомира фінішувала третьою у спринті, хоча спочатку не мала ані їхати до Норвегії, ані стартувати в особистій гонці. У неї навіть своїх лиж для таких змагань не було.

OBOZ.UA згадав, як біатлоністка прийшла до своєї найбільшої спортивної перемоги 23 лютого 1994 року і в одну мить перетворилася із запасної на зірку команди.

За словами Цербе, вона прийшла в біатлон уже "бабусею", коли у 18 років вирішила переїхати з Житомира до Прилук, де влаштувалася працювати на меблевий комбінат та паралельно прийшла до секції: "Пам'ятаю, як прийшла на лижну базу, познайомилася з тренером. Коли робила першу "укатку", то озирнулася на всі боки. Поруч були 5-6-класники Деркач і Лемеш".

Конкуренція у збірній перед Олімпіадою-1994 була величезною. Валентина не потрапила на початку сезону до основного складу для участі у Кубку світу. А тоді якщо тебе не відбирали до збірної, то не брали на забезпечення. Однак Цербе все одно продовжувала тренуватися, як би важко їй не було.

Зі знайомою лижницею біатлоністка винаймала дешеву квартиру, де спали удвох на одному панцирному ліжку. А оскільки в житлі не було газу, то доводилося готувати на електроплитці до першої години ночі.

Через те, що особистий тренер Микола Зоц не міг залишити своїх юніорів, на "вкатку" у сезон до Росії Валентина поїхала разом із чернігівськими лижниками: "Пам'ятаю, що тренер дав мені завдання бігати по 40 км на день. Вранці приходила на тренування, коли ще нікого не було, а ввечері йшла останньою. Хлопці-лижники сміялися: "Валя, тренер не бачить, ми нікому не скажемо, якщо ти посачкуєш". Але спортсменка робила все на совість.

Як на зло в передолімпійський рік напередодні чемпіонату України біатлоністка сильно травмувалася. Лікар був невблаганний – про Ігри в Норвегії вона мала забути. Однак Цербе не відступила і провела доленосну першість країни практично на одних уколах. І ця травма коліна досі дається взнаки.

На додачу до всіх випробувань у Валентини виникли величезні проблеми з екіпіруванням. Під час останнього передолімпійського відбору у Тисовці вона жила з чернігівськими юніорами у холодному готелі, а речі після тренувань сушили на саморобному каміні. За день до старту єдиний комбінезон Цербе випадково впав на камін – згоріли калоші.

"Довелося з комбінезону зробити "велосипедки". Зверху я одягла звичайні болоньєві штани і пішла на пристрілку. А ввечері в Іри Корчагіної, яка повернулася з етапу Кубка світу, випросила для старту тренувальний комбінезон. Наступного дня тренер мене в чужому комбінезоні не впізнала. Взуття брала у Марини Пестрякової, сумської лижниці. Одягала її мокрі чоботи, які важили кілька кілограмів, і стартувала", – згадувала майбутня зірка.

І за таких умов Цербе примудрилася перемогти. А наставники збірної все одно не хотіли включати її до основного і вже накиданого складу: "Навіть керівництво, після моїх перемог у гонці та спринті в Карпатах, підходило і тихенько питало: "А ти там нічого не їла?", маючи на увазі допінг... "

Проте Валентину взяли для перегляду на етап Кубка світу в німецький Рупольдинг, де вона була вражена всім – від культури та незвичної чистоти до розкішних трас та зірок на кшталт Уші Дизль по сусідству: "На дистанції я оглядалася і переживала, чи не заважаю їм. Справжній шок!" Але дебютантка непогано себе виявила та вирушила на етап до Антерсельви.

На змаганнях в Італії Цербе бігла перший етап естафети та передала її п'ятою з гарним часом. Після чого начальник команди, який спочатку не бачив її у складі, полегшено видихнув: "Ура! Ми знайшли стартера". Тож на Олімпіаду-1994 Валентину взяли запасний із прицілом на командні перегони.

"Можна згадати ще багато таких моментів у моїй кар'єрі. Починаючи з того, як святково "Динамо" проводжало своїх спортсменів у Ліллехаммер, а я сиділа в готелі і думала, що такого не заслужила, і закінчуючи тим, як мені видали олімпійське екіпірування Надії Філатової. І якби не втручання мого першого тренера Олександра Прядка, я так би і залишилася з пропаленою на каміні шапочкою Adidas. Але немає сенсу продовжувати згадувати про це. Тому що Олімпіада – це насамперед свято. Мені випав унікальний шанс і я їм скористалася", – згодом говорила вже Цербе-Несіна.

А тоді, 1994-го в Норвегії, Валентина взагалі не мала стартувати в особистих гонках. Але тут їй на руку зіграла помилка її колеги Олени Петрової, яка заблукала в індивідуальних перегонах, наплутавши з проходженням кіл. Тренери в останню мить вирішили дати шанс Цербе, мовляв, подивитися її перед естафетою. І на третьому міжнародному старті вона переписала історію.

Причому у Валентини навіть не було лиж: "Я взяла єдині лижі юніорки Ніни Лемеш, які їй купили брати. Це просто диво, що в ту погоду вони поїхали, я навіть не кажу, що допомагали мені бігти, але хоча б не заважали! І тільки після того, як усі зрозуміли, що у мене "бронза" і мені треба йти на п'єдестал, швидко вручили нові фірмові. Пізніше ті лижі в Лемеш вкрали".

Звичайно, нікому не відома Цербе не була серед лідерів олімпійського спринту. А тренер Василь Карленко попередив: "Лижі не їдуть – стріляємо "в нуль". Гвинтівка погана – стріляємо "в нуль". Саме те, що я і зробила – пройшла два вогневі рубежі без промахів".

А відстрілятися 23 лютого змогли далеко не багато. Підступна траса в Ліллехаммері підкосила багатьох претендентів на медаль через свій досить серйозний підйом перед вогневим рубежем. Вже після лежки з боротьби вибули олімпійська чемпіонка з Франції Анн Бріан та німкеня Петра Беле, а стійка поставила хрест на шансах титулованої росіянки Анфіси Резцової, яка взагалі не закрила жодної мішені.

А ось майбутня Цербе-Несіна після стрільби стоячи йшла на дистанцію першою, виграючи у канадки Бедар 10,1 секунди. На жаль, на фініші Валентина програла їй якісь 1,2 секунди та нікчемну одну десяту білорусці Світлані Парамигіній.

Але якщо врахувати, що Бедар приїхала на Ігри з особистим масажистом та кухарем, а Валентина змагалася в екіпіруванні з чужого плеча, то нагорода нашої спортсменки взагалі виглядає справжнім дивом: "Поки всі бігли на Мерседесі", я бігла на "Запорожці". Якщо усі мали високі чоботи, то я – стару модель".

Але драматична розв'язка у спринті настала вже після фінішу Бедар: казахстанка Інна Шешкіль на останньому колі йшла за часом другого місця, яке вона б і зайняла, але впала за 4 метри до фінішу, ставши другою, а Валентина втримала свою "бронзу".

"В те, що залишусь у трійці, не вірила до останнього. Сумнівалася, навіть коли вже покликали на п'єдестал. Першою людиною, яку я зустріла дорогою на нагородження, була Олена Зубрилова. Її привітання прозвучало приблизно так: "Тобі просто пощастило!", – зізнавалася Цербе.

А оскільки медалі від спортсменки того дня не очікували, то й представників команди на стадіоні практично не було. Поруч були лише перекладач та допінг-офіцери. При цьому перекладач, не знаючи можливостей біатлоністки, її попередив: "Валю, кажи що завгодно. Переведу – як треба".

"Мене стали питати про Україну. Я сказала, що у нас є не тільки Чорнобиль. Потім запитали про розпад СРСР. Звернула увагу на те, що на п'єдесталі опинилися одразу дві представниці пострадянських країн. "Якби була одна країна, то потрапити на змагання нам було б вкрай важко", – додала я. Після цього перекладач підійшов до мене і вибачився за слова на початку. А Парамигіна пожартувала: "Ти виступала українською мовою для того, щоб я нічого не зрозуміла?", – розповідала українка.

Напевно, найприємнішим того дня було привітання від чоловіка Анатолія, військового за фахом, який якраз перебував у шпиталі, але зумів відправити їй телеграму: "Вітаю". І у нагороду згодом отримав фірмові подарунки. Чемпіонка світу Парамигіна, яка була вже дуже відомою в біатлоні, запропонувала Валентині сходити на вечірку в "Адідас", де медалісткам подарували шкіряну куртку та пару футболок розміру XL.

Бронзова медаль Олімпіади-1994 не лише стала частиною історії України, але також змінила життя та кар'єру самої Цербе, яка міцно увійшла до основної збірної, з якою ставала призером чемпіонатів світу та Європи.

Також за бронзову медаль тоді виплачували 5 тисяч доларів, але на руки спортсмени отримували менше після сплати податків. Проте відсотки за Валентину вирішила заплатити наша діаспора з Канади і спортсменка отримала на руки всю суму. А потім і двокімнатну квартиру у Прилуках.

"Тренер Оксани Баюл наполягла на тому, щоб нас прийняв президент країни Леонід Кравчук. На тій зустрічі мені подарували дерев'яну скриньку – зараз я в ній нитки зберігаю. Від спортивного товариства тоді отримала золоті сережки, а державні ордени та нагороди ще не присуджували. 2002-го мені вручили орден княгині Ольги ІІІ ступеня", – згадувала спортсменка.

Як зізналася OBOZ.UA у 2022-му Валентина Адамівна, її історичну нагороду подивилися вже, напевно, мільйон людей: "І я всім дозволяю до неї доторкнутися. А тут у мене автограф першого президента України. Щоправда, медаль уже втомилася, олімпійські кільця тримаються на суперклеї. І треба нести в ательє, щоб привести до ладу стрічку".

А з приводу головної підступності Олімпіад для її учасників, Цербе-Несіна висловилася так: "Найголовніше, щоб спортсмен не прокинувся і не вирішив, що в нього вже є нагорода. І, навпаки, не потрібно занижувати самооцінку, коли атлет думає, що він нічого не зможе. А всередині у спортсмена багато чого, що не видно оточуючим: травми, не виспався, лижі не так їдуть".

Раніше OBOZ.UA розповідав, що перша українська чемпіонка з біатлону померла для колег: не засудила війну, яка зачепила її сім'ю, і підтримує Лукашенка.

Тільки перевірена інформація у нас у Telegram-каналі Obozrevatel та у Viber. Не ведіться на фейки.