"Президентом України стати легше, ніж потрапити до НБА": капітан збірної Кравцов згадав унікальний метод Фрателло та битву з США

З нагоди 130-річчя баскетболу, яке відзначається у грудні, капітан збірної України В'ячеслав Кравцов згадав найуспішніші турніри для національної команди та розповів, як американський тренер Майк Фрателло здивував гравців під час підготовки до Євробаскету-2013, та яка втрата стала непоправною для нас на чемпіонаті світу-2014.

Також у розмові з OBOZREVATEL український центровий, який встиг пограти в НБА, виділив важливий фактор, від якого залежить розвиток кар'єри в Америці.

– У 2013 році Україна вперше вийшла з групи на чоловічих Євробаскетах та посіла високе шосте місце, яке дозволило виступити на чемпіонаті світу-2014. Той успіх – це заслуга американського тренера Майка Фрателло, який чітко розподілив ролі між гравцями, чи підійшло таке покоління, яке було готове заявити про себе?

– Я дотримуюся думки, що цей успіх – не тільки феномен Майка Фрателло як тренера. Але вважаю, що є наставники суперрівня, які за будь-якого розкладу можуть зібрати якусь неймовірну команду. І Фрателло саме із таких тренерів. Ми, гравці, вперше зіткнулися з таким підходом. Хоча не були забитими та грали не лише в Україні. Але й у Іспанії, Болгарії.

Але Майк мав свій власний підхід, де він насамперед виступав як психолог. А потім уже була тактика. Тренери, з якими я стикався раніше, намагалися максимально показати своє его. Мовляв, я тут найголовніший тренер і робитиму все: проводитиму розминку, буду говорити, що робити в тренажерці, як грати у захисті та у нападі. Майк же, навпаки, привів шість чи сім спеціалістів, які стали його помічниками. І кожному дав роль.

Один помічник займався індивідуальними тренуваннями, напрацьовував скіли – вміння, інший – повністю будував захист, третій – додавав у нападі. А Фрателло все це збирав, доповнював та залучав фактор психології. Він підходив до кожного гравця, спілкувався, питав, які у нього сильні сторони, як їх краще застосувати, яка подобається чи не подобається комбінація.

Коли ми грали товариські ігри, робили навіть нарізки під мотиваційну музику. Тобто це був комплексний підхід. І було настільки круто і по-новому, що дало величезний поштовх кожному вичавити максимум із того, що ми вміємо у Словенії. Уявляєте, який це був прорив для України, яка до Євробаскету-2013 перебувала у рейтингу на 28-му чи 32-му місці, а потрапила до шістки найкращих, які вирушили на чемпіонат світу?

– Так, це, звичайно, була сенсація чемпіонату Європи. А коли ви з командою відчули, що зробили щось особливе?

– Знаєте, нам дуже важко дався вихід із другої групи. На той момент ми розуміли, що граємо непогано, але на Євробаскеті не буває слабких команд. І траплялися такі локальні провали – програли Латвії 30 очок, але бувають такі дні, коли одна команда летить, а інша – ні. Проте почався кураж, коли ми зрозуміли, що пройшли дві групи і стартують ігри навиліт.

У плей-оф нам дістається такий сильний суперник, як Сербія. А серби вони в кожній сильній лізі Європи, бо мають дуже багато талановитих баскетболістів, і вони скрізь затребувані. А їхня збірна завжди серед фаворитів Євробаскетів, і ми їх пройшли. Потім потрапляємо на італійців. І також їх проходимо. Тобто збірні, які борються за медалі, трапляються на ранніх стадіях, і нам нічого не залишається, як боротися з ними. Звісно, емоції незабутні.

– Разом із Джеттером та Гладирем ви були ватажками команди, оскільки на той момент уже грали в НБА. Ось ця відповідальність штовхала вас уперед?

– Я думав, що ви ведете до того, чи не було мандражу. Але ж такого не було. Справді я розумів, що один із найдосвідченіших у команді та один із стовпів складу. Тому іноді замислюєшся, якщо не я, то хто? Розумів, що якщо карта лягла в правильні руки, то треба добивати до кінця.

– Баскетбол у нашій країні не настільки популярний на тлі футболу, але після того успішного Євробаскету-2013 був якийсь поштовх і підвищення впізнаваності?

– Так, справді, футбол у нас домінує, як і у 70% країн Європи. Але серед величезної кількості інших видів спорту я думаю, що баскетбол іде на другому місці. Що теж дуже добрий показник. А щодо впізнаваності я не пам'ятаю, якщо чесно (усміхається). Тому що приїжджав до України, виступав за збірну та знову їхав за кордон.

– Той Євробаскет дав Україні можливість уперше в історії зіграти на чемпіонаті світу. Й очікування від команди були великі. У тому, що можна виходити з групи в Більбао, ніхто не сумнівався. З якими завданнями їхала збірна на ЧС-2014, і що пішло не так?

– Ми дійсно почали дуже впевнено, добре виглядали, але у другій грі наш топскорер Гладир підвернув ногу та не міг продовжувати турнір. Як люблять говорити, у таких ситуаціях хлопці, які перебували раніше на других ролях, мали зробити крок уперед і показати себе. Але цього не сталося. Виявилося, що Гладир був незамінним. Із периметра закривав багато проблем і вирішував питання і в нападі, і захисті. Це була дуже відчутна втрата.

І не можна сказати, що ми там пролетіли, програвши всім. Ні, такого не було. Ми не пройшли далі лише за різницею забитих та пропущених очок. Нам не вистачило зовсім трішки. Якби в якійсь грі буквально на кілька очок більше забили або менше пропустили, то ми вже пройшли б далі. Все було суперблизько. Але повторюся, що виліт Гладиря дуже сильно підкосив.

– Розклад в останньому турі був таким, що Україні треба було перемогти США для виходу із групи. Майк Фрателло справді налаштовував вас обіграти американців, у складі яких були висхідні зірки НБА – Харден, Каррі, Ірвінг?

– Напевно, зараз я намагаюся зрозуміти, як він думав. І якщо ставити на кін усе, то на хлопців ляже великий тягар відповідальності, і вони можуть втратити розкутість. Тому він казав: "Хлопців, звичайно, ви знаєте, як грати. У нас є тактика і все, що потрібно. Ви через багато пройшли, постарайтеся максимально викластися, а про результат думатимемо вже по ходу гри". Він не казав, що ми маємо кров із носа обіграти США.

– І ви навіть вели у рахунку в якийсь момент.

– Ми першу половину матчу дуже добре виглядали. Знаєте, коли горить величезне бажання, і ти, можливо, вперше та востаннє граєш проти такої збірної, як США, то для тебе це вже фінал Кубка світу.

Вже тоді ми розуміли, що проти американців, найімовірніше, наша остання гра – і відступати нікуди. Тому добре та злагоджено розпочали, але зрозуміло, що клас був непорівнянний, і в другій половині вони зробили ривок, якого ми не змогли відіграти.

– Крім матчу проти США, що ще запам'яталося з чемпіонату?

– Знаменитий танець хаку у виконанні Нової Зеландії. Коли ти дивишся це по телевізору, то одне враження, а коли це відбувається наживо, то вся зала завмирає. Хтось каже, що це має лякати, але я питав хлопців і, начебто, ніхто не злякався, декого це смішило. А мені було дуже цікаво подивитися.

– Наскільки складно потрапити на чемпіонат світу зараз, коли змінилася система відбору?

– Раніше всі ігри проходили влітку. І не було накладок на баскетболістів, які грають у НБА та Євролізі. А зараз вікна восени та взимку, тому гравці з Америки взагалі не можуть приїхати на відбір, розклад не дозволяє. А Євроліга нескінченно воює з ФІБА і відпускає баскетболістів дуже рідко. Те, що ЦСКА відпустив Шенгелію на матч із Україною, – велика рідкість. По-моєму домовилися, що він візьме приватний літак, який чи не навпіл із ним сплатить збірна Грузії. Уявляєте, як це дорого.

Так, сьогодні Україна теж не може розраховувати на допомогу сильних гравців – Леня та Михайлюка, які грають у НБА. Але це лише два гравці, а інші збірні втрачають по сім-вісім. Адже можливо таке, що п'ять грають в Євролізі, а ще два-три – в Америці. І багато команд виглядають не в кращому світлі. А раніше практично всі були у строю. Тобто раніше суперники з відбору були сильнішими. А зараз у нас вищі шанси на вихід із групи.

– В останніх матчах відбору на ЧС-2023 ви не грали, хоча є капітаном збірної. Закінчили кар'єру чи просто не викликали?

– Офіційно я ще не закінчував. Але тренер пробує різні склади, інших гравців, експериментує. Ми з ним спілкуємось. Він розуміє, що я вже віковий гравець і сьогодні-завтра закінчу виступати за збірну. І потрібні люди, які прийдуть після мене до команди з якимсь досвідом.

Якщо я піду – і прийдуть люди без досвіду, то не покажуть жодного результату. Вони повинні потихеньку відчувати команду, їх треба поступово награвати, щоби з'явилася впевненість. А грати за збірну – це насправді тиск. На тебе дивляться усі родичі, друзі, вся країна. І не кожен одразу це витримує, деякі губляться та втрачають свою гру.

– На жаль, нещодавно травмувався наш центровий іспанської "Гран-Канарії" Артем Пустовий, і не факт, що він зможе зіграти за збірну в лютому, коли чекає матч з Іспанією. Якщо що – готові вийти?

– Так, звичайно, я зараз у хорошій формі та непогано проводжу сезон. І якщо тренер визнає, що я йому потрібен, то я готовий закрити цю позицію і взяти на себе відповідальність не просто допомагати збірній, а й вести її вперед.

– Є такий момент, що сила країни у баскетболі вимірюється ще й кількістю гравців у НБА. Ви теж свого часу встигли пограти за океаном – у складі "Детройта" та "Фінікса". Встигли зрозуміти, у чому секрет успіху в НБА? І що треба зробити, щоби там закріпитися?

– По-перше, так, потрапити до НБА неймовірно складно. На той момент, коли я потрапив до Америки, у нас президентів України було більше ніж гравців в Америці. І ми тоді жартували із журналістом, що президентом у нас у країні стати легше, ніж гравцем НБА. Там, звісно, все по-іншому. Величезна ставка йде саме на драфт.

Ті гравці НБА, які потрапили до клубів не через драфт, мають дуже мало шансів. Це якось по-особливому повинні лягти карти або щось має спасти на думку тренеру, щоб тебе награвати. Це має бути низка травм гравців на твоїй позиції – і тобі дадуть шанс. Якщо ж травм немає, то шансів теж. Так, тебе беруть туди, але беруть підстраховиком на випадок, якщо щось піде не так. Але якщо все йде як слід, то шансу ти не отримаєш.

Коли клуб обирає хлопців на драфті, то разом із ними обирають свою подальшу політику. У день драфту у спеціальній кімнатці збираються разом менеджер, власник команди, тренер та його помічник. Обговорюють, який у них зараз склад, на яку позицію їм потрібен гравець на найближчі п'ять-шість років.

Якщо вони вибрали баскетболіста, а він грає відверто погано перший рік, вони однаково його награють. І другий рік також. Тому що вони вже обрали напрям, і менеджер повинен показати, що він не помилився, не лоханувся. Тобто вони до останнього даватимуть тобі шанс, доки не заграєш. А якщо ти не задрафтований гравець, то буде важче.

І я говорю не тільки про себе. Є чимало топових гравців, які приїжджали до Америки, але нічого не досягли. Хуан Карлос Наварро, Ніколо Меллі, той же Торнік Шенгелія. Це найкращі гравці Євроліги, але їм не дали шансу в НБА, і вони поїхали.

– Ви недавно стали батьком, якось змінилися ваші життєві пріоритети чи сприйняття світу?

– Ну як змінилися... – це моя професія, робота. Тому як професіонал я належу до неї як і раніше. Але, звичайно, якщо раніше я міг у вільний час нічого не робити, то тепер приділяю його дитині.

Зараз усередині будинку в тебе з'явилося багато мінічеленджів: перенести сплячу дитину, поміняти памперс, вимірювати температуру. Тому тривога, трепетне ставлення та турбота про доньку наявні, але робота є робота. Якщо я можу на дружину перекласти відповідальність і спокійно виспатися перед важливим матчем, то не соромлячись це роблю (сміється).

Раніше OBOZREVATEL розповідав про цікаві факти про баскетбол у день народження гри. Який велетень знімався у фільмі великого Фелліні та хто бився з Брюсом Лі.