Живемо за принципом "якось воно буде": Жебрівський про курс України і мир на Донбасі

Чим небезпечний "шлях до миру", який обрала чинна влада? Чи принесе завершення війни згода України на так звану "формулу Штайнмаєра" і чи існує альтернатива "Мінським домовленостям"? Як насправді команда Зеленського збирається подолати корупцію і чи можливо це зробити взагалі?

Відео дня

Про це, а також про "троянського коня" ОРДЛО, перспективи реінтеграції окупованих територій та основні загрози і виклики, що стоять наразі перед Україною, OBOZREVATEL поговорив із ексглавою Донецької військово-цивільної адміністрації, лідером партії "Республіканська платформа" Павлом Жебрівським.

– Новина про те, що представники України у Тристоронній контактній групі у Мінську погодили так звану "формулу Штайнмаєра", вивела людей на вулицю у багатьох містах України. На вашу думку, чим саме загрожують нам такі дії влади і чи можуть мирні мітинги, які відбуваються зараз, перерости у масові серйозні протести?

– Ми зараз обговорюємо те, чого люди не розуміють. Згідно із соцдослідженнями групи "Рейтинг" дві третини українців не розуміють, що таке "формула Штайнмаєра" і що ж, зрештою, підписали.

"Формула Штайнмаєра" була запропонована ще у 2015 році. Згідно із нею первинними є вибори. А от безпекова складова там відсутня взагалі. Тому коли сьогодні Лавров каже, що ця формула – це компроміс щодо Мінську-2 – то це від лукавого. Бо якщо у Мінських угодах передбачалося ухвалення і внесення у Конституцію питання про особливий статус ОРДЛО, а сьогодні говорять про імплементацію цього одразу після виборів – то це не більше ніж переставляння доданків. Від якої сума, як ми знаємо, не змінюється.

Важливо, що саме вони підписали. У темниках, які роздали представникам Зеленського, зазначено, що немає там жодної "формули Штайнмаєра" і що там просто погодили питання щодо виборів. Це маніпуляція. Бо, обговорюючи, коли ОРДЛО отримає особливий статус на постійній основі, ніхто жодного слова не каже, що саме парафували радники Зеленського з нормандського формату із представниками Росії та ОРДЛО. Ми нічого не знаємо про ці домовленості. Темники від Зеленського настільки забили інформаційний простір, що на цьому ніхто не акцентує уваги.

Ще один тривожний момент. Зеленський кілька разів казав, що згодом Верховна Рада ухвалить закон про особливий статус. Тобто він уже знає, які політичні завдання поставить своїй фракції – але не розповідає про це суспільству. Вони вже про все домовилися. І це зафіксовано у тих засекречених домовленостях радників з нормандського формату.

І саме ці домовленості будуть покладені в основу того закону, про який говорить Зеленський. Їх видадуть за те, що погодила "нормандська четвірка". І поставлять перед фактом: хочете миру? Тоді вперед!

Одна з причин, з яких Порошенка не обрали на другий термін – відсутність рішень щодо миру. Йому дорікали: ти ж обіцяв закінчити війну за два тижні, чому ж не закінчив? Всі ганьбили Мінські угоди. Зокрема і люди, які закликали обрати Зеленського і "Слугу народу" як альтернативу. Команда Зеленського свою передвиборчу кампанію будувала на критиці Мінських угод як шкідливих, поганих і паскудних. А сьогодні реалізовує те, що так нещадно критикувала.

– Причому у найгіршій з можливих інтерпретацій.

– Саме так. Я б хотів побачити "формулу Зеленського". Хотів би, щоб він своє бачення досягнення миру презентував світовій спільноті як шлях до вирішення питання. Але вони обирають найгіршу форму реалізації такого ненависного "Мінську" і запевняють, що їх до цього змусив Порошенко.

Мінські домовленості – це дійсно дуже погано. Проте давайте згадаємо, коли вони були підписані. Вересень 2014 року, після Іловайську – Мінськ-1 і лютий, Дебальцівська операція – Мінськ-2. Тоді це був вимушений крок. Але сьогодні уже нові обставини. І згідно з новими обставинами на Сході України має бути запропоноване нове, правильне рішення з досягненню миру на Донбасі. Ми цього не маємо і близько.

І саме проти цього – навіть не до кінця розуміючи всі тонкощі, але підозрюючи, що тут закладене якесь паскудство – і протестує активна частина українського суспільства.

Читайте: Гряде Майдан? У Німеччині вказали на небезпеку "формули Штайнмаєра"

– І ви поділяєте ці підозри?

– Звичайно. Коли мені у цій частині хтось каже "Я порішаю" – я не вірю. Тому що Путіну не потрібен мир в Україні. Путін хоче мати повний протекторат над всією Україною. Саме тому він із лютого 2015-го пробує увіпхати в Україну "троянського коня" – ОРДЛО.

Тому існує всього дві моделі вирішення проблеми на Сході України.

Перша модель – це справжня перемога. Це коли ми наведемо лад в Україні, досягнемо стійкого економічного зростання, реального збільшення доходів людей. Паралельно ми будуємо вмотивовану українську армію. Чітко демоснтруємо людям на окупованих територіях, що Україна – це біле, а ОРДЛО – чорне. А далі проводимо коротку мілітарну операцію – і вже через 5-6 днів звільняємо Донбас.

У Німеччині після Другої світової впродовж 10 років проводилася денацифікація. Нам на окупованих територіях треба проводити дерашизацію. Ми зараз живемо в інформаційному суспільстві, тому можемо скоротити термін її проведення удвічі. Призначаються військово-цивільні адміністрації, відбувається дерашизація місцевого населення і тільки потім ми проводимо там вибори за законом про децентралізацію в Україні. І ті території отримують точно такі самі повноваження на місцях, які має вся Україна.

Це – переможний шлях України. За нормального уряду, за нормальної політики Офісу президента це можна зробити за три роки.

Читайте: Говорити, що на Майдані всі проплачені – це смішно: спікер ''Правого сектору''

– А друга модель яка?

– Друга модель – компромісна. Тут ми змушені піти на певні втрати і поступки. За цією моделлю найперше ми маємо гарантувати безпекову складову: припинення обстрілів на лінії розмежування, обмін полоненими, виведення будь-яких іноземних військ із тимчасово окупованої території, роззброєння незаконних збройних формувань, контроль за кордоном, який здійснюватиме міжнародна місія, бо на першому етапі Україні кордон не віддадуть. На окупованій території вводиться міжнародна адміністрація та міжнародні поліцейські сили, що гарантуватимуть громадську безпеку та безпечне проведення виборів згідно із децентралізацією.

Ця модель також передбачає амністію для всіх, хто не скоював воєнних злочинів.

І це – максимальний компроміс, на який може погодитися Україна.

– Але наразі він не розглядається, так?

– Те, що пропонується Мінськими домовленостями і їхнім найгіршим проявом – "формулою Штайнмаєра" – це легітимізація "фунтів", призначених Росією на тих територіях. Це перетворення НЗФ на міліцейські сили. Це відсутність контролю над українсько-російським кордоном. Це відбудова за український кошт того, що зруйнувала там Росія. Це соціальні виплати з українського бюджету. Це мільярди на розмінування. Це призначені за згодою "фунтів" суди і прокуратура…

Фактично ми, не отримуючи жодного контролю за тією територією, отримуємо самі "зобов'язи". А після цього вся та зараза полізе на вільну Україну. То який це мир?!

– Схоже на капітуляцію.

– Це і є капітуляція. Тому люди і протестують. І саме тому, переконаний, навряд чи Зеленському і його команді вдасться це зробити.

Тим паче що за останні три місяці, згідно із соцдослідженнями, кількість людей, які готові отримати мир тільки за першою моделлю, про яку я казав, зросла з 18% до 23%. Нав'язана Україні полуда вже починає потроху спадати з очей. І саме в цьому є запорука, що так просто капітулювати владі ніхто не дасть. Навіть якщо на референдумі, про який уже починають говорити деякі політики, 73% проголосують "за мир", залишаються оці 23%, які з таким "миром" ніколи не погодяться.

– І що у такому разі? Вже справжній громадянський конфлікт?

– Якщо не стерти оці гострі грані між діаметрально протилежними позиціями патріотів, "вати" і байдужої більшості – так, величезний конфлікт, який розірве Україну. І 73% передушити 23% кількістю – не вдасться. Бо ці 23% – це активні люди. Це воїни, волонтери, патріоти.

– Як же можна стерти ті гострі грані?

– Потрібен діалог із суспільством. Потрібні аналітичні групи, які б чітко показали, що той компроміс – це те, що завдасть найменше шкоди Україні. А у майбутньому об’єднає її і зробить потужною. Потрібен шлях до єднання.

І лише після реалізації комунікативної стратегії і згладжування гострих кутів можна виходити на ті всі речі.

Але знаєте, що найсумніше? Богдан Яременко нещодавно заявив, що погодження тексту, який зараз називають "формулою Штайнмаєра" – це запорука зустрічі "нормандської четвірки". Але ж подивіться: лист підписали, а Сурков тут же виходить і заявляє, що зустріч відбудеться не після підписання листа, а після розведення військ у Золотому і Петрівському. Завтра команда Зеленського проведе одностороннє "розведення" – і Росія придумає ще щось. Це все нагадує морквину, яку чіпляють перед носом у віслюка, щоб він ішов уперед. Московити нам постійно якусь морквину чіпляють.

Зеленський має чітко усвідомити: його рейтинг падатиме. Без кінця надувати мильну бульбашку не вдасться. Питання миру на сході, земельної реформи, касових апаратів, Бюро фінансових розслідувань, питання "ПриватБанку" далі відтягувати неможливо. Треба давати на них відповідь.

Тим більше що час на відтягування вже вичерпано. Це раніше можна було бідкатися, що булаву не дають, що повноважень бракує, що своєї Ради нема, що свій Кабмін не сформований… Уже не тільки "100 днів" президента і парламенту збігли – скоро уряд свої 100 днів відзначатиме.

Кажуть, краще жахливий кінець, аніж жах без кінця. Сьогодні дехто думає, що у нас буде жах без кінця. Нічого подібного. Для когось вже дуже скоро може прийти жахливий кінець.

– Ви згадали про питання "ПриватБанку". Не так давно кілька солідних європейських ЗМІ вийшли зі статтями-попередженнями для Зеленського про те, що надмірне зближення з Коломойським може для нього сумно скінчитися. Пролунали натяки на те, що така ситуація негативно відіб'ється на співпраці України з МВФ…

– Якби це закінчилося погано тільки для Зеленського – Бог із ним. Але це погано закінчиться для нас із вами.

Від початку 2015 року кредитний рейтинг України з ССС+ піднявся до В. Це відбулося завдяки достатньо серйозному розвитку економіки і співпраці з МВФ. Бо Міжнародний валютний фонд – це не тільки про гроші. Це – маркер для інвесторів: з цією країною можна мати справу, вкладатися у неї.

Крім того, наша економіка демонструвала достатньо хороше, стабільне зростання: за другим кварталом – 4,6%. І ключовими драйверами зростання ВВП України впродовж останніх 1,5 року були три складові. Перша – споживчий ринок: зростання соцвиплат, зарплат і пенсій, надходження від заробітчан за кордоном. Люди отримували більше грошей, витрачали їх – і це давало поштовх для розвитку економіки.

Але на наступний рік передбачено мінімальне зростання доходів: всього близько 500 грн для мінімальної зарплати, жодного зростання пенсій, а через падіння курсу долара перекази з-за кордону у гривневому еквіваленті будуть меншими. Тобто цей драйвер, як мінімум, просяде.

Другим драйвером розвитку економіки було зростання сільського господарства: понад 10%. Цього року безвідповідальна позиція уряду призвела до скупки біржовими спекулянтами облігацій внутрішньої державної позики. Якщо на початок року було продано валютних облігацій приблизно на 6,7 млрд грн, то сьогодні цей показник збільшився до 97 млрд грн. тобто нова влада продала на 3 млрд дол. валютних облігацій. Що і призвело до падіння курсу долара.

Читайте: Долар і євро подешевшали: опублікований курс у банках

І це падіння вдарило по сільському господарству. Врожай цього року кращий. Але якщо торік соняшник люди продавали по 10 800 грн за тонну – цього року ціна впала до 7 800 грн. Ціна пшениці другого класу у порівнянні з минулим роком впала з 6 тис. грн до 4,4-4,5 тис. грн, кукурудзи – з 4,8-5,2 тис. грн до 3,4 тис. грн. Падіння – більш ніж на третину. І попри збільшення врожайності ми отримаємо мінусовий фінансовий результат від сільськогосподарської діяльності.

Третім драйвером економіки була наша експортна складова: метал, залізні окатиші тощо. У зв'язку із початком рецесії світової економіки ціни на сировину впали – від 18% до третини. Тому і це перестає бути драйвером.

Скоро ми отримаємо звіт із ВВП за 3 квартал – і я очікую зростання не більше 2%. А якщо така політика продовжуватиметься і у 4 кварталі – можемо взагалі потужно вийти на нуль.

Читайте: "Нульовий формат” як шлях до подолання корупції: метод Макіавеллі по-українськи

– Згідно з усіма соцдослідженнями, окрім питання миру українців дуже турбує боротьба з корупцією. Як оцінюєте дії влади щодо її подолання, тим більше що це було однією з ключових обіцянок під час виборів?

– Я не втомлююсь повторювати, що глобальна боротьба з корупцією – це завдання Кабміну і парламенту. А от покарання корупціонерів – це ГПУ, НАБУ тощо. Боротьба з корупцією і покарання корупціонерів – це далеко не одне і те саме.

– А у чому ключові відмінності між ними?

– Боротьба з корупцією – це прибирання корупційних ризиків, зменшення контакту громадянина і чиновника. Це саме те, що передбачали центри надання послуг, про які багато говорили у 2017-му році і зовсім замовкли зараз. ЦНАП – це коли людина не йде за довідкою до чиновника, який тільки і чекає, щоб йому щось дали, а пише заяву і за два тижні отримує цю довідку, не контактуючи з чиновником взагалі. Це – боротьба з корупцією? Так.

Ми не подолаємо корупцію, поки не заберемо розпорядчі функції у міністерств. Поки від підпису міністра залежатиме вирішення якогось питання – існуватимуть корупційні ризики. Тому Кабмін має випрацьовувати політику і контролювати її реалізацію. А розпорядчі функції треба надати іншим органам, які би контролювалися зокрема і КМУ.

Боротьба з корупцією – це формування інституцій, які конкурують одна з одною. Чиста і прозора конкуренція зменшить корупційні ризики. І, на жаль, я не чув від Кабміну і ВРУ не те що про формування таких інституцій, а навіть про бажання їх створити.

Я не чув нічого про підготовку, скажімо, антитрастового законодавства, яке у 1930 роки допомогло подолати корупцію Америці. Нам так само потрібна ліквідація вертикально інтегрованих компаній. Бо якщо людина має можливість одночасно видобувати вугілля, руду, виробляти електроенергію і плавити метал – конкурентів у неї не буде. Бо за такої ситуації завжди залишається можливість на якомусь етапі опустити ціну, знищити конкурентів і продовжити монополізацію.

Читайте: "Свій хлопець" – свій для всіх, або чому Зеленський не робить рішучих кроків

– І як це змінити?

– Відбирати ні в кого нічого не треба. Але мають бути створені такі законодавчі умови, що людина, яка, наприклад, хоче виробляти метал, має позбутися інших активів, як то видобування вугілля чи руди, наприклад – і займатися виключно металом.

Тоді буде конкуренція. І як наслідок – мінімізація корупційних ризиків, бо тоді починає діяти його високість ринок.

– А як щодо антикорупційних інституцій? Як оцінюєте їхню ефективність сьогодні?

– Про інституції взагалі цікаво. Зараз до парламенту внесений закон про Державне бюро фінансових розслідувань. Коли ми його розробляли з нашими закордонними партнерами, передбачалося, що буде ліквідовано три інституції: департамент "К" в СБУ, управління по боротьбі з економічною злочинністю в МВС і право втручатися в економіку у ГПУ. Натомість всі ці функції буде сконцентровано у Бюро фінрозслідувань.

Так от, я почитав реформу СБУ: ліквідація департаменту "К" там не передбачена. Забули також про заяви щодо ліквідації УБЕЗ у МВС. А прокуратура як займалася економічними питаннями, так і продовжує.

Але понад усе мене здивувало обґрунтування, висловлене щодо Бюро фінрозслідувань. Цікава теза: у зв'язку із тим, що знову сформоване Бюро фінансових розслідувань буде зацікавлене у фінансових злочинах – наша мета у майбутньому ліквідувати Бюро фінансових розслідувань, бо із цим ліквідуються фінансові злочини. А далі йде обґрунтування, чому не можна одному органу віддавати боротьбу з економічною злочинністю: бо він, мовляв, лише за однією сферою розглядатиме. Так вони обґрунтовують існування всіх цих речей.

Читайте: Треба відкрити очі на реальність: біле не є білим, а чорне не є чорним

– Але ж якщо плодити численні антикорупційні органи, то корупція лише зростатиме…

– Абсолютно. Нам необхідно створити один орган, відповідальний за це все. А контролювати його мають інші компетентні органи. СБУ має стежити не за економікою, а за тим, щоб хлопці з Бюро фінансових розслідувань нормально працювали.

Сьогодні нівелюється сама значущість Бюро фінрозслідувань. Фактично вони просто переформатовують у БФР наявну податкову міліцію. Ті самі функції, тільки вивіска інша. То в чому тут реформа?

Сумна картина і з іншими антикорупційними органами. Наразі вже є проєкт перепідпорядкування НАБУ президенту, який призначатиме директора. Та сама історія – з ДБР. Фактично вся та інституціональність, яка закладалася під тиском наших західних партнерів і яка, хай поки погано, але працювала – зараз ліквідовується.

Але саме розвинуті інституції – це ключовий чинник існування демократії. Яскравий приклад – США. Зараз основне завдання Трампа – переобратися на другий термін. Йому по цимбалах Зеленський та все інше. І він давно натворив би всякої бяки. Але – там є Сенат, Конгрес, незалежна прокуратура, незалежний Верховний Суд – всі ті інституції, які залишають президенту зовсім вузький коридор для ухвалення рішень за власним бажанням. І у цьому – запорука демократичності і незмінності курсу розвитку США.

У нас же початки сформованих у співпраці із західними партнерами інституцій зараз знищуються.

Читайте: Велика приватизація: що Україна продасть разом із землею?

– Фактично, разом із самою можливістю подолати корупцію?

– Так.

– Чи маєте власний рецепт боротьби з корупцією, який був би справді дієвим?

– Я вважаю добрим початком стало б впровадження "нульового варіанту" – для всіх. У нашій країні немає кришталево чистих людей. Бо за нинішнього рівня корумпованості вести в Україні повністю чистий, прозорий бізнес – неможливо. Не тому, що бізнесмени хочуть порушувати закон – недолуга система змушує їх до цього.

Так само – слідчі, судді, прокурори. Не виправдовую їх у жодному разі. Коли у 1991 році у мене, тоді старшого слідчого по боротьбі з організованою злочинністю, у сейфі лежав мільйон доларів, а зарплату я отримував у розмірі 4 долари – я зробив свій вибір і пішов заробляти собі на життя в іншій сфері. А хтось – крутився, брав хабарі, вирішував якісь питання за "винагороду"…

Кришталево чесних людей у нас нема. А корупціонери з корупціонерами боротися не можуть. Злочинці злочинців не посадять. Тому нам потрібна відправна точка – "нульовий варіант".

– Що він передбачає?

– Що ми всі, скажімо, з 1 січня 2020 року починаємо жити за новими правилами. Прокурор, слідчий, суддя отримує зарплату, яка дозволяє йому забезпечувати першочергові потреби свої і своєї родини, не шукаючи додаткових шляхів "заробітку". Плюс невеличкий профіт. І розуміння, що з розвитком економіки його доходи зростатимуть. Для більшості цього буде достатньо. Бо відвертих падлюк – не більше 30%. Решта готові чесно працювати на державу. Треба їм тільки дати таку можливість.

Паралельно ми маємо встановити серйозну відповідальність за корупційні дії.

Крім того, всі мають задекларувати те, що мають на сьогодні. Звісно, якщо людина все життя пропрацювала у податковій та прокуратурі – і задекларує кілька особняків у Криму, у Карпатах, купу квартир у Києві, таку людину залишати на посаді не можна. Але якщо там якихось захмарних статків немає, і людина все, що має, задекларувала – треба дати їй можливість працювати і жити по-людськи. А якщо вона щось порушить після цього – тоді вже нестиме серйозну відповідальність.

– Чи не буде це своєрідною легалізацією незаконно набутих статків?

– Мені часто про це кажуть. Мовляв, я пропоную дати відійти від відповідальності тим, хто щось там накрав. Але повірте, ті, хто найбільше накрав, давно вже все повиводили в офшори, легалізували – і мають можливість найняти найкращих юристів. Тому навряд чи ви зараз докопаєтеся до будь-якого олігарха. Їм навпаки отака "мутненька водичка" цікава. Українському суспільству не цікава. Бо немає поступу, розвитку.

Ось у чому ключове завдання ВРУ і Кабміну.

А антикорупційні органи мають займатися покаранням корупціонерів. Зараз дуже модно згадувати Лі Куан Ю. Але чому він говорив, що треба посадити 4 найближчих друзів, а не 10, 20? Бо ключове у боротьбі з корупцією – це страх. У людини на одних шальках терезів має бути можливість чесно працювати і отримувати достатню для гідного життя зарплатню, а на інших – розуміння неминучості серйозного покарання у разі виходу за рамки закону. Усвідомлення того, що антикорупційні органи працюють.

У цьому, а не у кількості судових вироків – запорука подолання корупції. Бо у Китаї розстріляли десятки тисяч корупціонерів, а корупція як була, так і залишається.

Читайте: Брали відкати й крали гроші з бюджету: керівництво Укрдержфонду фермерів підозрюють у корупції

– А як щодо ініціативи влади винагороджувати тих, хто повідомляє про факти корупції? Чи може це спрацювати?

– В Україні – ні. Це не у нашому генотипі. У нас у кожній родині, якщо покопатися у родоводі, знайдеться хтось, кого посадили "за політику", за "три колоски", ще за щось – через донос. Мого дідуся, заможного селянина, репресували за доносом його двоюрідного брата. Наш народ отримав серйозне щеплення проти доносів. Саме тому я не вірю, що це спрацює. Це – хайп. Це – шоу. Не більше.

І саме оця тотальна хайповість, оця некомпетентність і стимулює корупцію як філософію способу зростання. Але це не працює. Бо це не шоу. Аплодисментів не буде.

– Ви за цим шоу бачите хоча б якісь примарні натяки на те, що, можливо, за боротьбу з корупцією ця влада все ж таки візьметься?

– З нічого нічого не робиться. Кого ми бачимо сьогодні на посадах? Хтось каже, що закінчив Оксфорд, а потім виявляється, що це були курси Блавацького при Оксфорді. Хтось був у когось радником – що в українських реаліях означає, що людина просто вишукувала і приносила своєму босу якусь інформацію з інтернету…

Коли мені кажуть, що за розвиток підконтрольної і реінтеграцію окупованої частин Донбасу відповідатиме Сергій Сивохо – мене починає тіпати. Я не знаю, хороша це людина чи погана, не знайомий із ним. Але я точно знаю, що не може людина, яка не розуміється ні в гуманітарній сфері, ні в економіці, ні у військовій справі, визначати розвиток та реінтеграцію Донбасу. Можна, звісно, там влаштувати пару концертів. Але від того людям не перехочеться їсти, їздити нормальними дорогами, віддавати дітей до шкіл чи отримувати якісну медичну допомогу у лікарнях.

Не буває з нічого – нічого. І саме у цьому полягає найбільша небезпека приходу до влади некомпетентних, непрофесійних людей.

Не існує розподілу політиків і чиновників на "старі" і "нові" обличчя. Є розподіл на здорових і хворих, на розумних і дурних, на патріотів і ватників, на фахівців і любителів похайпувати. І от між ними ми сьогодні і маємо обирати.

Читайте: "Було вкрадено чимало": Тука розповів про корупцію в "Укроборонпромі"

– Власне, вибір був зроблений під час президентських і парламентських виборів. Як би хто його не оцінював – вибір зроблено.

– Так. Але має прийти переосмислення. Я не дорікаю людям, які обрали цей хайп. Не хочу цього робити через різні причини. По-перше, я розумію, що була задіяна величезна маніпуляція. По-друге, далося взнаки розчарування у попередній владі через невиправдані сподівання. І, оскільки лідерів, які б запропонували якісь реальні ідеї і мали б фінансовий ресурс для пропаганди своїх ідей, не було – люди вибрали те, що вибрали. Мильну бульбашку, підсилену маніпуляціями, які не в Україні були розроблені.

– А де? У близькому зарубіжжі?

– Частково. Саме тому я не розумію, коли люди звертаються до 73%, які обрали Зеленського – і шпиняють їх, гноблять. Ви, коли це робите, чого домагаєтеся? Щоб вони обізлилися і ще щільніше зімкнули свої лави? Ви ж не даєте їм жодного шансу прозріти! Бо коли на людину нападають – вона одразу у стійку стає.

У мене є товариш, ми разом воювали. Він – зелебот. Я певний час із ним сперечався, далі зрозумів, що нічого цим не досягну – і припинив. Зараз він частково вже починає розуміти, що не все аж так добре, як він очікував. Але полуда з очей досі не спала. І коли ми з ним днями говорили про "формулу Штайнмаєра" і він мені видав тезу з "темників", які вони шурують по своїх групах: "просто довіряйте президенту". А я йому кажу: ти розумієш, що у нього охорони більше, ніж у Януковича? І якщо лінію розмежування відкриють – його не грохнуть. А тебе й мене – запросто. Вони до нас прийдуть, не до Зеленського!

Та й, зрештою, куди на зиму відводити війська? В голе поле?

Українці не люблять нести відповідальності за свої рішення. Багато людей протестували проти того, що було. Але поки ніхто не запитує у влади, чи вони працювати прийшли, чи потренуватися. Нема цього суспільного запиту ще. Ми проголосували – і будемо терпіти. А це неправильно.

Читайте: Давиду Арахамії (він же Браун): про корупцію для новоприбулих

І мене страшенно не влаштовує сучасний дискурс: або Порошенко, або Зеленський. Не підтримуєш одного – отже належиш до фанатів іншого. Бо це вигідно виключно Порошенку і Зеленському. А не країні.

Тому – слава Богу, що з’являються люди, які ставлять питання: а чи український це дискурс? А чи несе він прогрес? Це – перший шлях до усвідомлення і формування запиту на інший вибір.

Що ж стосується шляху, яким ітиме Україна – в усьому, за що б ми не взялися, потрібне розуміння трьох речей: 1) чого ми хочемо досягнути? 2) які засоби для досягнення результату будемо використовувати? 3) хто це робитиме? Це три ключові складові, які забезпечують результат. Немає бодай однієї з них – не буде нічого.

А ми зараз позбавлені всіх трьох елементів. Бо не маємо відповіді на ці прості три питання: що? Як? Хто? Бо декларуємо, що ми – за все хороше і проти всього поганого, не маємо жодного уявлення, що і як робити і не маємо фахівців, які б це щось робили.

За 4,5 місяці так і не з’явилося відповіді на запитання, що ми робимо у гуманітарній сфері? Нема навіть натяку на стратегію в охороні здоров'я, у молодіжній політиці, в культурі, освіті, економіці, промисловості, сільському господарстві, боротьбі з корупцією. Навкруги лише хайп. Я як платник податків хочу розуміти, куди ми йдемо. А відповіді нема. І складається враження, що реальне гасло сьогоднішнього розвитку України якнайкраще сформував літературний вояк Швейк: "Якось воно буде, бо ще ніколи не було, щоб ніяк не було".

А з таким гаслом – годі й мріяти про якісь зміни на краще.