Блог | Російська верхівка у глухому куті, а Путін відірвався від реальності
Будьте першими у курсі головного — підпишіться на Новини на OBOZ.UA у Google
В Wall Street Journal вийшло велике розслідування про те, як російська політична та бізнес-еліта все більше розчаровується у війні проти України.
Поки державне телебачення розповідає про "всенародну єдність", за зачиненими дверима кабінетів панує похмурий песимізм.
Матеріал спирається на інтерв'ю з чиновниками кремля, олігархами та західними розвідниками. Усі вони вказують на одну фігуру, яка повністю відірвалася від реальності – владіміра путіна.
"The mood is very somber. Everyone is tired of this war and wants it to end, but there is no exit" — наводить видання слова колишнього кремлівського функціонера.
Російські мільярдери втратили доступ до європейських активів, їхні яхти заарештовані, а технологічний сектор відкинутий на тридцять років назад через санкції.
Навіть прагматичні технократи в уряді розуміють, що країна рухається до довгострокової ізоляції та перетворюється на сировинний придаток Китаю.
У старі добрі часи олігархи могли впливати на політику, але сьогодні їхня роль зведена до мовчазного підписання чеків на фінансування добровольчих батальйонів.
"пасажири першого класу першими бачать айсберг, але штурвал міцно заблокований у кабіні капітана."
Система державного управління повністю переформатувалася під параноїдальні запити однієї людини.
Будь-який альтернативний аналіз чи спроба показати реальні збитки від ізоляції сприймаються як саботаж.
Міністри та голови банків навчилися приносити виключно ті цифри, які підтверджують ілюзію перемоги. Якщо реальне виробництво мікросхем падає, чиновники просто змінюють класифікацію звітності в документах, щоб зберегти свої крісла і голови.
Мільярдери, які роками допомагали вибудовувати цей режим, сподівалися, що репресії стосуватимуться лише опозиції, а їхній капітал забезпечить їм особливий статус.
Тепер вони виявилися заручниками системи, де за одне незручне запитання щодо доцільності воєнних дій можна миттєво втратити майно або випасти з вікна власного маєтку.
Вони щиро ненавидять те, що відбувається з їхнім способом життя, але продовжують слухняно аплодувати на засіданнях.
Кирило Рогов колись був радником російського уряду. Після вторгнення виїхав, зараз очолює аналітичний центр у Відні. Він описує стан верхівки одним словом: тупик.
Вони бояться стати козлами відпущення за безглузду війну. Тому мовчать. Бо перший, хто скаже вголос "ми програємо", автоматично стане винним у поразці.
Але цікавіше за втому еліти інше питання. Не чому вона мовчить, а чому путін не може зупинитися, навіть якби захотів. Для путіна мир небезпечніший за війну.
Якщо незалежна Україна вистоїть, для російської аудиторії це поразка історичного масштабу. Не "складний компроміс". Поразка. І тоді путін входить в історію не як новий Сталін, про що він мріяв, а як той, хто втратив Україну.
Диктатор не може показати слабкість. Його влада тримається не на законі, не на виборах, не на інститутах. Вона тримається на образі сильного, який завжди перемагає. У той день, коли цей образ тріскається, починається відлік.
Для тверезо мислячої людини в цьому аналізі немає місця для наївного оптимізму чи очікування внутрішнього перевороту в Москві.
Диктатура такого типу не реагує на падіння курсу національної валюти, незадоволення бізнес-спільноти чи зниження рівня життя населення.
Вона керується іншою матрицею, де економічні втрати є лише допустимими витратами заради досягнення геополітичних цілей.
У будь-якій системі найнебезпечніший момент це коли інтереси того, хто вирішує, розходяться з інтересами всіх інших. Усі бачать, що так далі не можна.
Наступний етап розвалу систем, коли регіональний чиновник не може забезпечити логістику через відсутність палива чи робочої сили на місцях, але вони далі будуть мовчати і ще більше брехати.
