Селище Шалигине, що на Сумщині, розташоване за чотири кілометри від кордону з Курською областю, якщо навпростець. Це, напевно, найближчий населений пункт від території РФ, зайнятої зараз Силами оборони України. Про те, як живеться у селищі, OBOZ.UA розповіла його мешканка Тетяна Колотова (прізвище змінено).

Відео дня

– Чотири кілометри до кордону – це практично ніщо. Як часто вас обстрілюють?

– Та щодня! КАБи – не так часто, а дрони – ті щодня літають. Зараз життя таке, що на вулиці понад 15-20 хвилин краще не з'являтися: триває справжнє "полювання". Навіть на город виходиш і знаєш, що час обмежений. Чуєш, що гуде – треба кудись забігти, щоб не було видно. Ну, а якщо прийшло повідомлення, що вилетів літак і повітряна тривога, тоді, звісно ж, в укриття. Ну, тобто в погріб.

– Диверсійно-розвідувальні групи ворога до вас часто намагаються зайти?

– Буває. Тільки не саме в Шалигине, а намагаються прорватися на південь, через Волківку та Ходине. Ці села належать до Шалигинської громади, а відстань від кордону там взагалі кілометрів зо два. Останній раз, що я знаю, така спроба була десь пів року тому. Але там же вздовж усього кордону наші хлопці, прикордонники. Відбили, у нас була певна кількість "трьохсотих".

Щодо саме Шалигиного, то до нас навіть на початку вторгнення не зайшли. Якщо з півночі, з боку Глухового – там лісові масиви, потім річка. А по прямій – так там ніяких доріг немає: поля і знову ж таки невеликі ліси.

– Наскільки оперативно влада усуває наслідки обстрілів селища?

– Ну от у нас тільки-но світло з'явилося, а так його не було три дні. Влада робить що може, відновлює. Але все залежить від обстановки – чи можна виїжджати, чи не можна, адже реально і під повторний обстріл потрапити. Блекаути можуть бути й двічі на тиждень, і раз на два тижні – залежно від того, куди влучать. Коли сильні обстріли, то й дроти обриваються.

– Аптеки, магазини працюють?

– Аптек у нас уже немає, але, на щастя, Центр первинної медико-санітарної допомоги працює. Магазини також. Не всі, звісно, є продукти, але хліб, все основне привозять. До речі, й гуманітарку привозять. Взагалі, якщо щось потрібно, то треба їхати до Глухова. Це 22 кілометри, якщо по прямій. Однак міст ще у лютому 2022 року підірвали, доводиться в об'їзд. Але маршрутки скасували – після того, як нещодавно одна згоріла вщент, бо дрон влучив. Треба діставатися своїм транспортом, а це теж небезпечно – дрони ганяються за машинами.

– Мешканців із селища багато поїхало?

– Навіть не знаю, але лишилося досить багато.

– А у вас було бажання поїхати?

– Все упиралося в одне питання – з ким? У мене чоловік, син. Їм їхати не можна, а куди я сама поїду, навіщо? На початку війни багато хто взагалі не мав думки їхати, думали, що все швидко закінчиться, особливо після того, як звільнили Київську, Чернігівську, Сумську та Харківську області. Ніхто й не думав, що нас тут так бомбитимуть щодня, палитимуть і таке інше… Зараз ось влада пропонує евакуюватися. Навіть із Глухова – там теж інтенсивні обстріли, магазини закриваються, податкову вивезли. Пропонують безплатно квиток на поїзд Шостка-Київ та 2 тисячі гривень на руки. Ну так це якщо у когось родичі там десь є.

– Діти у селищі до школи пішли?

– Та яка там школа! Вона закрита вже два роки. Точніше, вже розбомблена. У нас заняття онлайн, дистанційка. Це якщо світло та інтернет є.

– Чи стали обстріли сильнішими після захоплення Силами оборони України частини Курської області?

– Ось від цього моменту взагалі нестерпно стало жити, відразу все посилилося. Почалися всі ці дрони, у нас уже стільки хат через них погоріло... Нині навіть страшно вийти на вулицю. Росіяни просто мстять, просто так "кошмарять".

– Якими ви бачите подальший розвиток подій?

– Сподіваємось на краще. Якщо наші Збройні сили зайшли на територію Курської області й створили "санітарну зону" перед Сумами та Білопіллям, то треба не зупинятися. Якщо зайняти Рильськ, то буде широка "санітарна зона" перед Глуховим. І, відповідно, перед Шалигиним.