Якою була перша шлюбна ніч українських молодят: етнологиня розповіла про традиції, міфи і реальність

У давнину, за традиційними віруваннями українців, перша фізична близькість між парою мала відбутися винятково після весілля, у шлюбну ніч. Водночас така, здавалося б, інтимна річ у ті часі не була справою лише молодят.

Так, у середині ХІХ й до початку ХХ століття у деяких регіонах України (Київщина, Полтавщина, Чернігівщина, Полісся, Слобожанщина й інші) діяв обряд "комора" – перевірка нареченої на цноту. Детальніше про цю і не лише традицію першої шлюбної ночі на українському весіллі, а також про міфи й реальність розповіла кандидатка історичних наук й етнологиня Ірина Ігнатенко, пише ВВС. Увага, текст 18+!

Суть давнього весільного обряду "комора"

За словами Ігнатенко, його назва пішла від найменування споруди для зберігання зерна, харчів, речей і господарського начиння. Саме в коморі з соломи, ряден і простирадл стелили першу шлюбну постіль молодим.

Відправляли їх до цієї господарської споруди у неділю ввечері, після весільного частування. Але перед тим ретельно перевіряли наречену: чи не сховала вона в одязі, волоссі або деінде гострі предмети, щоб зімітувати дефлорацію (медичний термін, що означає розрив цілісності дівочої пліви. – Ред.). Таку перевірку зазвичай робили старші, заміжні жінки з боку нареченого – свашки.

Після цього молодих залишали в коморі на самоті й на виконання подружнього обов'язку давали 5-30 хвилин – винятково для того, щоб здійснити акт дефлорації. Адже в цей час присутні на весіллі очікували результату: "чесна" молода чи ні.

Ніякої ночі кохання й два сценарії розвитку подій

У своїх наукових працях про шлюбно-сімейні стосунки й традиції етнологиня розповідає, що про ніч кохання в давнину мова просто не йшла. Молодий повинен був якнайшвидше "добути калину" й продемонструвати доказ "чесності" своєї дружини.

"Та часто навіть у ці пів години, відведені молодятам, їм не давали спокою. Так, біля дверей могли чатувати родичі молодого, свашки, періодично запитуючи: "Чи вже?", – наголошується у матеріалі.

Після перевірки шлюбного ложа починалася кульмінація весілля, яка мала два сценарії. Так, якщо наречена дійсно виявлялася цнотливою, то весілля набувало нечуваної загальної радості й проходило з особливим піднесенням, зі співами і танцями.

Зазначається, що символами дівочої цноти на "чесному" весілліставали предмети червоного кольору. Наприклад, такими стрічками й калиною прикрашали хліб. На стіл ставили червоне вино, солодку настоянку на ягодах цього кольору. Червоними стрічками прикрашали молоду та гостей.

"Червоний колір виступав символом цнотливості, який до того ж поєднувався із солодким смаком – символом жінки та її сексуальної активності. Саму сорочку "з доказом" або шматок червоної матерії урочисто проносили селом чи вивішували біля будинку, щоб усі люди знали, що молода "чесною вийшла", – описує традиції Ігнатенко.

В обряду були відмінності. Зокрема, на Чернігівщині й Сумщині закривавлену сорочку носили на тарілці, а на Поліссі її найчастіше замінювали іншими символічними речами: червоною стрічкою, хусткою, запаскою, корогвою (старовинний бойовий прапор. – Ред.) тощо.

А ось коли наречена виявлялася "нечесною", тобто такою, яка втратила цноту до шлюбу, весілля продовжувалося зовсім інакше. В такому випадку гості починали всіляко принижувати молоду, насміхатися над нею самою, батьками і взагалі її родом.

"Символами "нечесності" нареченої були діряві предмети, які уособлювали зіпсованість, вживаність, непридатність. Щоб виявити презирство, готували пиріжки з попелом, товченим маком – показували, що дівчина вже була "товчена", або примушували саму молоду товкти мак. На наречену, її батьків, сватів одягали ярмо, у такий спосіб поведінку "нечесної" дівчини уподібнювали до поведінки тварин", – переповідає історик реалії першої шлюбної ночі після українського традиційного весілля.

Також додає, що подекуди для засудження "нечесної" нареченої ставили порожню ступу (посудина для подрібнення продуктів. – Ред.) перед тещею, водили молоду навколо ступи або простягали їй товкач (товстий дерев'яний стрижень для подрібнення чи розтирання чогось. – Ред.). Примітно, що ступа й товкач символізували статеві органи й злягання.

Підкреслюється, що серед найпоширеніших покарань за втрату цнотливості до шлюбу в давнину ставало вдягання хомута на наречену, її батьків і сватів.

Випробування для нареченого

В ті часи люди вірили, що "чесна" наречена приносила в нову родину добробут, багатство, родючість, впливала на плідність худоби, врожаї. Тоді як "нечесна" – навпаки, біди не лише новій родині, а й усій громаді. Тому остання й слідкувала за дотриманням встановлених правил і, якщо їх порушували, намагалася покарати дівчину, щоб запобігти ймовірному нещастю.

"Однак випробування під час першої шлюбної ночі проходила не лише наречена, а й наречений, який мав продемонструвати свою сексуальну силу, здатність "здобути калину" і, заволодівши дівчиною, показати домінування над нею. Якщо наречений не міг показати свою статеву спроможність і "сходив з дистанції", то таке право надавалося старшому "дружкові" – кровному родичу з боку молодого. Окрім того, "калину" могли добувати й пальцями. Цю процедуру здебільшого проводили "свашки", – розкрила подробиці Ігнатенко.

Вона припустила, що в ті часи не мало значення, хто буде першим у нареченої – законний чоловік, пан (за правом першої ночі), дружко, або ж її позбавлять цноти пальцями. Натомість головним ставало – продемонструвати роду чоловіка, що дівчина цнотлива.

Такий архаїчний обряд, каже етнологиня, красномовно свідчить про перевагу колективного над індивідуальним – що в ті часи жіноче тіло не належало ні самій жінці, ні її судженому, а загалом роду нареченого.

Про авторку: Ірина Ігнатенко – кандидатка історичних наук, етнологиня, доцентка історичного факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Вона написала наукову монографію про жіноче й чоловіче тіло, а також шлюбно-сімейні стосунки у традиційній культурі українців.

Ігнатенко здобула декілька грантів – Фонду імені Гайнріха Бьолля (2014 рік), Інституту європейської пам'яті та солідарності (2015 р.), Інституту славістики Польської Академії Наук (2016 р.).

У своїх наукових працях авторка, серед іншого, посилається на архівні опубліковані та неопубліковані польові записи етнографів середини ХІХ – початку ХХ століття. Крім цього, сороміцький фольклор і польові матеріали Ігнатенко збирала в експедиціях разом із колегами.

Як повідомляв OBOZREVATEL:

• раніше в мережі з’явилися атмосферні фото весілля на Буковині напередодні Другої світової війни.

• Зі свого боку блогер розповів, як проходили весілля в СРСР – на фоні традиційних килимів, із приниженнями і мордобоєм.