Як в Україні часів СРСР готувалися до війни та евакуації. Фото

В Україні часів пізнього СРСР також готувалися до можливого ракетного або авіаційного бомбардування. Відтоді минуло багато часу, але деякі з настанов актуальні й сьогодні.

Знайомлячись з ними, можна оцінити, чи готові в сучасній Україні до подібних викликів. Про це пише письменник та краєзнавець Станіслав Цалик у своїй статті для ВВС.

Так, радянська влада приділяла багато уваги захисту від загрози з повітря. 1961 року в країні з'явилася посада начальника військ цивільної оборони, який мав статус заступника міністра оборони СРСР.

1967 року неподалік від Москви було відкрито військове училище цивільної оборони. А в 70-х полки цивільної оборони були у всіх великих містах.

Крім того, проводилися роботи з населенням щодо підготовки до можливої ракетно-ядерної атаки. Зокрема, випускали навчальні посібники "Громадянська оборона", які продавалися в книгарнях.

А студентам вишів усіх спеціальностей викладали відповідний предмет. Колишні офіцери у відставці відвідували установи та підприємства з інструктажем на випадок повітряної тривоги.

Раз на кілька років проходили навчання – студенти та працівники підприємств кидали навчання та роботу і на кілька годин і бігли до укриття. Причому якщо евакуація відбувалася недостатньо швидко, директор підприємства отримував догану.

Щоправда, народ не надто серйозно ставився до подібних заходів – мало хто вірив, що на озброєну до зубів ядерну країну хтось наважиться напасти.

Водночас влада твердила про "авантюристичну політику" США і НАТО і розвиток ракетно-ядерних сил "імперіалістичних країн" як про головну небезпеку.

Як в СРСР пропонували захищатися в разі бомбардування

На випадок пожежі, викликаної бомбардуванням, слід було зняти з вікон гардини та фіранки, а замість них повісити вогнестійкі паперові штори, просочені розчином борної кислоти та бури. Самі скла рекомендувалося покрити розчином вапна або крейди.

Речі, взуття, книги – скласти в шафи чи валізи. Усі будівлі з дерева – розібрати, а горища та сходові клітки – звільнити від габаритних речей.

Також передбачалося світломаскування. У темний час доби вікна будівель слід щільно закрити віконницями, щитами або шторами, а освітлення вулиць (вивіски, реклами, ліхтарі тощо) звести до мінімуму. Знизити рівень світла потрібно було й у транспорті.

Бомбосховища, якщо вони були в користуванні, слід було негайно звільнити та обладнати нарами та лавками. Підвали також мали бути адаптовані до потреб бомбосховища.

Повітряна тривога

Якщо пролунав сигнал повітряної тривоги, необхідно діяти залежно від того, де перебуває людина. Удома – вимкнути газ, світло, вдягнути старих людей і дітей, взяти аптечку, запас їжі, документи й негайно сховатися в бомбосховищі або підвалі. Не можна було брати тварин і птахів, а дитячі іграшки дозволялися лише беззвучні.

Якщо людина перебувала на роботі, необхідно було дотримуватися вказівок місцевого штабу цивільної оборони. Усі установи та підприємства мали план евакуації та чіткі маршрути шляху до укриття.

Якщо на вулиці – сховатися в найближчому бомбосховищі (повсюди мають бути вказівники), на станції метро, підземному переході, тунелі, підземному колекторі, спорудженні котловану, ярі або лісопосадці.

У громадському транспорті заборонялося вимагати від водія негайної зупинки – водій повинен був сам підвезти пасажирів до укриття або, в разі перебування на околиці, – вивезти за межі міста.

Перебуваючи в громадському місці, необхідно було діяти згідно з вказівками адміністрації, а в разі її відсутності – вийти на вулицю та сховатися в найближчому укритті.

Якщо діти перебували у школі, відпускати їх додому заборонялося. Вчителі мали негайно відвести їх до бомбосховища. Залишати укриття дозволялося лише після сигналу "Відбій повітряної тривоги".

План евакуації

В СРСР евакуація розглядалася як організований захід під керівництвом штабу цивільної оборони. Саме останній міг вирішувати, кого і як виводити з небезпечної зони, і мав оголошувати про евакуацію через ЗМІ та ЖЕКи.

Працівникам на підприємствах слід було терміново прибути додому та підготуватися до евакуації, оскільки члени їхніх сімей мали евакуюватися разом з ними – їх вносили до списку за місцем роботи глави сім'ї.

Готуючись до евакуації, насамперед потрібно булопідготувати документи (паспорт, диплом, військовий квиток, свідоцтва про народження дітей), запас їжі на 2-3 дні, гроші та медикаменти.

Речі потрібно було запакувати у валізу з ярликом з прізвищем, адресою та вказівкою місця евакуації (про останню мали поінформувати на підприємстві). Дозволена кількість валіз не уточнювалася, але, наприклад, за часів Другої світової війни дозволялося дві валізи на сім'ю.

Дітям-дошкільникам – пришити на одяг мітку з білої тканини з ПІБ, адресою та місцем евакуації. Потім вимкнути газ, світло, зняти фіранки з вікон, закрити вікна та кватирки – все це мав перевірити представник ЖЕКу.

Далі – вирушити на збірний евакуаційний пункт. За евакуацію непрацюючих (пенсіонерів, інвалідів) відповідали ЖЕКи. У кінцевому пункті евакуації потрібно було зареєструватися та отримати направлення до тимчасового притулку в сільському будинку чи гуртожитку.

Як повідомляв OBOZREVATEL, раніше головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний прокоментував чутки про можливу евакуацію мешканців ОРДЛО. За його словами, українська армія не планує жодних наступальних операцій та обстрілів мирних жителів – дії України мають виключно оборонний характер.