В Україні вийде новий документальний фільм "Лють дозволяє мені дихати": розповість про боротьбу із внутрішнім ворогом кожного українця
Об’єднання українських продюсерів (ОУП) знімає новий документальний фільм "Лють дозволяє мені дихати". Він побудований на історії Ксенії Каян – однієї з героїнь іншої стрічки ОУП "Маріуполь. Невтрачена надія".
Автор ідеї та режисер фільму Максим Литвинов розповів, що ця історія варта окремого фільму. У ньому – дослідження почуттів людини з посттравматичним синдромом, смисли та емоції, які допомагають героїні триматися, її боротьба за майбутнє.
"Коли ми записували інтерв’ю для "Невтраченої надії", то відразу зрозуміли, що історія Ксенії — більша, ніж те, що може вмістити фільм про вторгнення російських окупантів. Це фільм-портрет. Всередині героїні є внутрішній вогонь, який і роздмухує золу її горя, але і дає їй енергію боротьби за життя. Зараз українці борються з ворогом зовнішнім, але після перемоги для багатьох настане час боротьби з ворогом внутрішнім, з посттравматичним синдромом", – зазначив Литвинов.
Ксенія Каян працювала в міжнародній гуманітарній місії, що займалася гуманітарним розмінуванням на Донбасі. Сільськогосподарські угіддя в цьому регіоні були заміновані і забруднені снарядами, що не розірвалися у результаті військових дій з 2014 року. У путінській Росії ця організація названа екстремістською, що створювало для Ксенії додаткові ризики під час повномасштабного вторгнення 2022 року.
Але сама історія більш про особисте. Героїня фільму "Лють дозволяє мені дихати" провела у Маріуполі перший місяць вторгнення, коли місто знищувалося різними можливими способами російськими загарбниками. Містяни ховалися від ракетних та авіаударів, наприклад, у підвалі драматичного театру, і ми знаємо, як трагічно це закінчилося; або у підвалі філармонії, як Ксенія. Вона провела там багато днів разом із кількома сотнями цивільних і згадує цей стан так: "Ми там були не людьми, ми там були… організми".
Під час російської атаки на Маріуполь Ксенія Каян втратила сина Богдана. Після пережитого Ксенія не знала, як жити далі.
"На той момент у мене вже був намір у голові щось із собою вчинити. Але поки я тримаюсь якось за це життя. В мені зараз дуже велика ненависть і біль. І ця лють допомагає мені дихати. Я розклала собі ймовірні варіанти розвитку подій. Перший варіант – збожеволіти, пускати слину й сидіти, хитаючись, у кутку. Другий варіант – довести себе до інфаркту. Третій варіант – вкоротити собі віку. І четвертий варіант. Пройти реабілітацію та спробувати повернутися до подоби, якоїсь подоби нормального життя. Я так сіла, розписала ці варіанти. І я зрозуміла, що перших три Богдан би не схвалив", – розповіла Ксенія Каян у фільмі "Маріуполь. Невтрачена надія".
Історія Ксенії Каян "після Маріуполю", дослідження почуттів людини з посттравматичним синдромом, смисли та емоції, які допомагають героїні триматися, її боротьба за майбутнє – все це у фільмі. Автори вважають, що "Лють дозволяє мені дихати" може надати сили багатьом у їхньому власному житті.
Наразі фільм "Лють дозволяє мені дихати" перебуває на етапі монтажу і планується для глядацького релізу у лютому 2023.
Знімальна група:
Автор ідеї та режисер – Макс Литвинов;
Шеф-редактор — Тала Пристаєцька;
Журналіст — Наталія Кружиліна;
Оператор-постановник — Юрій Сметанін;
Продюсери — Об’єднання Українських Продюсерів (ОУП), Володимир Бородянський