УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

"У Британії в мене запитали, чи вмію я читати. А в мене дві вищі освіти". Історія біженки з Полтави про складні пошуки роботи, житла і бажання повернутися

9 хвилин
25,2 т.
'У Британії в мене запитали, чи вмію я читати. А в мене дві вищі освіти'. Історія біженки з Полтави про складні пошуки роботи, житла і бажання повернутися

Полтавка Олена живе у Великій Британії, у містечку за 40 кілометрів від Лондона. Там її прийняла місцева родина.

Відео дня

Українка має дві вищі освіти й зіткнулася з проблемою пошуку роботи у Британії через свою "перекваліфікацію". Наразі вона працює асистенткою вчителя у місцевій школі, але хоче здобути нову професію.

Чи повернеться в Україну, залежатиме від низки факторів, починаючи з політичних рішень Лондона щодо українських біженців і закінчуючи тим, як довго триватиме війна і якими після неї будуть перспективи знайти роботу в рідній Полтаві.

Більше про історію української біженки читайте у матеріалі OBOZ.UA.

Виїзд за кордон після панічних атак

Коли почалася повномасштабна війна, Олена почувалася розгубленою. Намагалася волонтерити – разом з однокурсницею та її колегами плели сітки. Але коли на початку березня у місті почали працювати сирени, у неї з’явилися перші панічні атаки. Олена тиждень не могла їсти.

На сімейній нараді з батьками вирішили, що їй треба їхати за кордон – стабілізувати психіку. Панічні атаки переслідували Олену протягом певного часу й після перетину кордону. "Я ще два місяці смикалася через звук сирен, коли проїжджала швидка чи поліція", – зізнається вона.

Вдома залишилися 75-річний батько і 71-річна мати. Вона вмовляла їх їхати разом, але батьки не поступилися.

"Зараз у Полтаву стало періодично прилітати, раз на місяць чи раз на тиждень. На Великдень зламалася каналізація, вода була за графіком, а потім ще й котельну відключили, сиділи з холодною водою. Але навіть у ситуації, коли прилітає, коли вода і світло за графіком, батьки все одно не хочуть їхати до іншої країни з іншою мовою", – каже Олена.

Спочатку вона поїхала до Польщі, там розпочала стажування в польській ІТ-компанії, винайняла житло. Паралельно на громадських засадах допомагала польським волонтерам спілкуватися з українськими жінками, перекладала (англійською), оновлювала українську версію вебсайту. Але без польської було нелегко.

Маючи високий рівень англійської мови, Олена стала думати про англомовну країну, де їй було би зручніше і в побуті, і в пошуку роботи, і в адаптації. Польські волонтери розповіли їй про програму у Великій Британії – Homes for Ukrainе. За умовами програми англійська сім’я могла запросити біженку з України до себе додому, надаючи прихисток від війни.

Оренда житла в Україні і Британії

Олена оселилася в місцевої родини. За її словами, не всім українкам щастить із родиною, що приймає, подекуди виникають непорозуміння через різні звички і менталітет.

"Мені дуже допомагає знання мови – не виникає труднощів у спілкуванні. Два роки тому ми дуже жваво обговорювали політику – Зеленського і Бориса Джонсона, це допомогло ближче познайомитись. Якби сім’я була менш привітною, то я би давно вже переїхала", – каже вона.

Олена хотіла би знайти окреме житло, але тут все не так просто, як в Україні. Передусім треба мати роботу на повну ставку, стабільний дохід, а також можливість сплатити завдаток за пів року наперед. "Держава надає допомогу на оплату житла, яка називається Housing benefits, але вона покриває 60-70% витрат на оренду. Тобто якщо ти не працюєш, з’їхати (від сторони, що приймає, і орендувати окреме житло. – Ред.) ти не можеш", – пояснила Олена.

"У Британії в мене запитали, чи вмію я читати. А в мене дві вищі освіти". Історія біженки з Полтави про складні пошуки роботи, житла і бажання повернутися

Окрім того, у пошуку житла у Британії далеко не все вирішують гроші – потенційним господарям важливо переконатися, що йдеться про порядну людину.

"Хоч як би українцям не хотілося, але до нас ставляться з пересторогою. Знайома, щоби орендувати квартиру, надавала відгук з місця роботи і від тієї сім’ї, де вона живе зараз. Вона повинна була заплатити завдаток за 6 місяців, а це дуже великі гроші – 10 тисяч фунтів. Вона відкладала гроші два роки, щоби з’їхати, встигла накопичити 7 тисяч. 3 тисячі позичила родина, в якій вона живе. І все одно цього недостатньо, щоби вам здали житло, тому що ви з України, ви не маєте орендної історії в Англії і можете поїхати у свою країну і кинути квартиру – саме так розмірковує середньостатистичний англійський орендодавець", – пояснює Олена.

Українці надто розумні для Британії? Чому overqualified – це проблема

За словами Олени, іноземців у Великій Британії сприймають як заробітчан і фахівців сфери обслуговування – масаж, манікюр тощо. Серед будівельників, сантехніків та електриків дуже багато поляків, румунів і болгар.

"Але коли сюди приїхали українки з вищою освітою та знанням мови, британці були дуже здивовані, – ділиться враженнями Олена. – Англійці не розуміють нашої української освіти, байдуже, Болонська система чи ні. Мене питали: ви GCSE (шкільні іспити, еквівалентні ЗНО в Україні) складали? Я відповідаю, що я вчителька фізики і математики, знаю шкільну програму. "Так, це зрозуміло, але в нашій країні шкільні іспити ви складали?" – питають вони. Тут не розуміють, чи ти розумний, чи дурний, якщо ти не складав цих іспитів".

Олена має дві вищі освіти: педагогічну та економічну. Щоби претендувати на роботу в офісі, переклала свій український диплом вчительки і отримала Certificate of comparability – сертифікат відповідності українського диплома англійській системі освіти. "Отже, вони зробили співставлення зі своєю освітою і дійшли висновку, що я не дуже дурна, окей", – із сарказмом каже українка.

"Вони насправді не знають, що з ними (тими, хто приїхав з України, – Ред) робити. На робітничі спеціальності не всі хочуть йти, а інших варіантів у картині світу англійців не існує. Наприклад, коли я була на співбесідах, мені казали: ви overqualified – надто розумні. І не хотіли брати на роботу", – згадує Олена. За її словами, потенційні роботодавці бояться, що такий працівник швидко підтягне рівень мови та знайде собі краще місце, тоді як вони зацікавлені в тому, щоби людина залишалася на посаді якнайдовше, навіть якщо робота полягає в тому, щоби "носити воду і каву".

"Мої перспективи працювати у Британії за фахом виглядають ніяк", – додає Олена. На початку кар’єри вона працювала вчителькою інформатики у школі, але останніх вісім років – у сфері комунікацій. "Але, на жаль, я не можу писати англійською так само добре, як українською чи російською. Окрім того, потрібно знати бекграунд – місцевих людей, події, жарти, а у мене цього нема", – каже вона. І штучний інтелект тут не допоможе – якщо ми говоримо про якісне написання текстів, то потрібно насамперед знати факти і контекст.

"У Британії в мене запитали, чи вмію я читати. А в мене дві вищі освіти". Історія біженки з Полтави про складні пошуки роботи, житла і бажання повернутися

Щоби влаштуватися на роботу, доводиться волонтерити

У місті, де Олена проживає зараз, немає великих виробництв, заводів, складів тощо. Отже, робочих місць не так вже й багато – кафе, магазини, школи. З початковим рівнем англійської можна влаштуватися прибиральницею, садівницею чи нянькою. Щоправда, аби здобути роботу няньки, треба мати рекомендації від попередніх роботодавців. "Це швидкі неофіційні гроші, непостійні і невеликі", – зауважила Олена.

Кілька разів вона сиділа із сусідськими дітьми – хлопчиками 6 і 10 років.

"То молодший питав у мене, чи вмію я читати. Бо до цього його батьки працювали в Малайзії і їхня няня говорила англійською, але не читала і не писала. Він дуже радів за мене, коли я сказала, що йду працювати до школи, мовляв, у мене розумна нянька", – розповідає українка.

Ще кілька варіантів працевлаштування належать до сфери послуг.

"Можна стати самозайнятою – перукаркою, масажисткою, майстринею манікюру, швачкою. Клієнток серед українок буде достатньо. Також будуть ходити польки, дівчата зі східної Європи і країн Балтії. Англійки ходять до великих салонів, де ціни вищі і сервіс кращий", – пояснює Олена.

З кваліфікованою роботою тут набагато важче. Зазвичай вимагається досвід роботи у Британії та рекомендації попередніх роботодавців. Як українці отримати досвід роботи, якщо не можна влаштуватися без досвіду? Поволонтерити.

"Три місяці у тій сфері, де ти хочеш працювати – і тобі дадуть відгуки. Наприклад, у charity shop, крамниці вживаних речей. Там можна бути продавчинею, касиркою тощо. І після цього піти продавчинею у магазин на зарплату. Схожа ситуація у школі та дитячому садку – спочатку волонтериш, отримуєш досвід і відгуки, а потім – робота", – каже Олена.

Вона так і зробила. Тут перший педагогічний диплом став у пригоді. "Як приїхала, я ходила на курси англійської, щоби отримати місцевий сертифікат. І вчителька, сама з Румунії, попросила їй допомогти у групі для початківців, бо вони не знали англійської, а вчителька, відповідно, української. І ця ж вчителька розповіла, що з таким досвідом я потім можу шукати офіційну оплачувану роботу в школі. Потім дві викладачки дали мені відгуки, я звернулася до агенції, і мене направили на роботу асистенткою вчителя, вже на зарплату, – пояснює Олена. – Без цих рекомендацій мене би жодна школа не взяла".

Один зі шляхів знайти у Великій Британії офісну роботу – це Apprenticeship – стажування чи учнівство. Воно поєднує роботу (чотири дні на тиждень) та навчання (один день на тиждень). Так можна здобути і знання, і практичний досвід їхнього застосування.

"Враховуючи моє стажування в польській ІТ-компанії, я хочу розвиватись у цьому напрямі – щоби бути гнучкою, не прив’язаною до місця. Якщо війна закінчиться скоро – я взяла ноутбук і поїхала додому. Якщо війна триватиме ще довго – я продовжу працювати і шукати компанію, яка зможе надати робочу візу. Якщо Велика Британія не продовжить програму і моя віза закінчиться – я поїду в Україну чи ще кудись. Щоби потім за рік чи два не думати знову, ким працювати", – пояснила Олена.

"У Британії в мене запитали, чи вмію я читати. А в мене дві вищі освіти". Історія біженки з Полтави про складні пошуки роботи, житла і бажання повернутися

Час їхати додому? Не все так просто

Незважаючи на непередбачуване життя у Британії, Олена не спішить покидати цю країну. Передусім через війну. "У квітні я була в Україні. Скажу чесно, коли їхала, думала: добре, погралася, потрібно їхати додому, до батьків, на роботу. Моя робота мені дуже подобалася, я би залюбки повернулася в піар та комунікації. Мені пропонували вакансії, але всі вони – Київ, офіс. А батьки мої в Полтаві. Отже, я все одно не буду з батьками. По-друге, я буду сама в чужому місті. Мої друзі з Києва роз’їхалися. Звісно, нових друзів і колег я знайду. Але з тією зарплатою, яку мені пропонують, якщо я в Києві буду винаймати житло, в мене залишаться такі самі гроші, якби в Англії я жила на допомогу з безробіття", – каже Олена.

"І головний аргумент – в Англії я засинаю і прокидаюся спокійно, а в Україні прислуховуюся до звуків сирен. Так, можливо, не прилетить, а може, й прилетить. Це лотерея. В мене включається страх. Я єдина дитина у батьків. Якщо я буду в Україні, мені буде потрібно їх рятувати. Якщо я буду в Києві, як я буду їх рятувати, коли вони в Полтаві? Забирати їх у Київ? Вони не поїдуть. Сидіти мені в Полтаві? Там немає роботи", – додає вона.

"Нас тут у Британії ніхто не залишає"

На питання, чи залишилась би вона жити у Британії, Олена відповідає: "Дуже складно сказати, бо насправді нас тут ніхто не залишає".

Українські біженці у Великій Британії отримують тимчасову гуманітарну візу на три роки. Олена має дозвіл (візу) до літа 2025 року. "Ця віза дає всі права, як у громадян, за винятком виборчого. Українці мають право працювати, винаймати житло, право на безоплатну освіту для дітей, безоплатну державну медицину. Але ця віза не веде ані до громадянства, ані до тимчасового права на перебування. Якщо людина хоче залишатися, потрібно переходити або на робочу візу, або на "візу нареченої", – каже українка.

Щоправда, в українців у Британії з’явилася перспектива продовження терміну перебування у їхньому нинішньому статусі. В лютому у країні оновили тематичний закон, і тепер за два місяці до закінчення терміну перебування можна податися на продовження візи ще на півтора року, "якщо до того часу війна не закінчиться". Уряд Великої Британії наголосив, що ця віза надається як захист від війни, і після її закінчення вони бажають українцям успіху у відбудові власної країни.

Проте питання не лише у візі, а й у можливості планувати майбутнє. Невизначеність у статусі і в тому, що буде за 4-5 років, не дає можливості будувати далекоглядні плани.

"Якщо війна закінчиться цього літа, я повертаюсь додому"

На питання, що вона робитиме, якщо війна закінчиться найближчим часом, Олена відповідає: "Якщо війна закінчується, скажімо, вже цього літа, то я збираю валізи і їду додому до батьків. Але якщо війна закінчиться років за 5-10… Мені 40 років. За 10 років мені буде 50, а моїм батькам – 81 і 85. Враховуючи тривалість життя в Україні, я не знаю, чи доживуть воно до цього дня, – каже Олена. – Все залежить від того, чи знайду я собі в Англії постійну високооплачувану роботу, щоби я могла забезпечувати себе, щось відкладати та мала можливість допомагати батькам".