Блог | У чому віра, брате? У плодах духовної брехні, вітанні вбивць і мерседесах?
Тонка матерія і "товсті" обставини
Про релігію, точніше - про релігійну віру міркувати вкрай складно. Найчастіше - марно. І практично завжди - болісно. І для самого суб'єкта роздумів, і для його вільних чи мимовільних співрозмовників, слухачів, читачів. Бо акти віри, за великим рахунком, неможливо узагальнювати, зводити до єдиного аналітичного знаменника. Бажання і прагнення таке у дослідника може бути. А ось реальна можливість такого раціонального й об'єктивного осмислення завжди буде потенційно обмежена, а найімовірніше - недосяжна. Віросповідання - це делікатне заломлення сакрального в індивідуальному світоглядному середовищі кожного конкретного адепта. Вірянин активно співвідносить об'єкт віри, що розкривається в процесі духовного сприйняття, безпосередньо із самим собою. Особистостей, як відомо, мільярди. Відповідно, стільки ж нетиражних ментальностей, "мікрокосмів". Таким чином, у випадку з вірою йдеться про таїнство. Про сонм нетотожних суб'єктивних таїнств. Те, що доброчесною вірою і релігійною істиною вважатиме один побожний, відповідним чином розуміючи і відчуваючи, інший не вважатиме повною мірою адекватною духовною правдою. Будь-яка спільність у релігійному середовищі складається лише у форматі соціальної організації однодумців, доктрини, базових принципів і стереотипів. А для віри ці критерії - лише форма, але аж ніяк не зміст. Сенс - завжди індивідуальний. І він доступний зовнішньому спостереженню тільки через констатацію вчинків кожного конкретного індивідуума.
Ось про діяння, через призму вкрай неприємного, але за великим рахунком - абсолютно неминучого конфлікту в Києво-Печерській лаврі, і хотілося б сказати кілька слів. Висловлю впевненість, що така криза, майнові домагання і суперечки церков про пріоритетність жодного безпосереднього стосунку до віри не мають. Колабораціонізм і цинічні зловживання марнославних і корисливих священнослужителів - тим більше. Відносини людини і Бога - це двоєдина даність, у якій будь-яке "третє" може лише або сприяти, або перешкоджати. Але не наповнювати або замінювати собою такий процес. Отже, віра - це не про організації, приміщення, працевлаштування священнослужителів та їхні доходи. У ситуації навколо головної святині православ'я панують зовсім інші матерії, віднесені до сфер політики, протидії багатофакторній російській агресії проти України, права і господарювання. Шукати в цьому Бога - означає маніпулювати обставинами. Всевишній тут ні до чого.
Проросійські мінливості свободи совісті
Свобода совісті - це результат реалізації природного права людини на самостійне формування переконань і цінностей, що сприяють самоактуалізації особистості в навколишній дійсності, цивілізованому суспільстві. Можливо, це формулювання дещо академічне. Але головне в ньому - це не набір хитромудрих понять, а очевидне: свобода і самостійність.
Томос про надання автокефального церковного устрою Православній Церкві України видано патріархом Константинопольським Варфоломієм і Священним синодом Константинопольської православної церкви 6 січня 2019 року. Цей історичний документ зафіксував повернення Київській митрополії автокефального статусу незалежної помісної церкви. Слід пам'ятати, що Київська митрополія у складі Вселенського патріархату Константинополя існувала ще в 17 столітті. І була зневажена внаслідок анексії Київської митрополії Московським патріархатом у рамках відомого процесу, який у радянській історіографії було заведено іменувати возз'єднанням України з Російським царством. Не вдаватимуся в подробиці перипетій цих трагічних подій минулого - кожен може "погуглити" і самостійно з ними ознайомитися.
Але в мене в цьому зв'язку виникає низка запитань до оскаженілих поборників фантомних прав УПЦ МП на переважання в Україні. Невже ви справді вважаєте, що хоч у якійсь адекватній країні світу в умовах ведення оборонної війни з віроломним інтервентом продовжували б діяти і зберігали б свій значний ідеологічний вплив на населення структури агресора? Я навіть не акцентую увагу на фактично ворожій, деструктивній організаційній та пропагандистській діяльності УПЦ МП. Склад духовенства якої, безумовно, неабияк наповнений співробітниками ФСБ РФ. Це все, природно, ще належить довести. Але в СРСР і Росії просто ніколи не було інакше. Тому в безумовності цього феномена можна не сумніватися. Тим паче тенденційно антиукраїнські публічні та приватні проповіді або висловлювання "промосковських" батюшок були доступні багатьом упродовж усього пострадянського періоду. Та й в Інтернеті тому маса свідчень.
Одного факту очевидності юридичної та ментальної приналежності до кровожерливого ворога, який піддає народ, що захищається, геноциду, повсюдно було б достатньо для ліквідації будь-яких юридичних осіб, афілійованих з агресором. А тим більше - відкритих резидентур. Нехай і релігійних.
З точки зору духовної доктрини навіть важливішим є інший аспект. Яку проблему для будь-якого істинно віруючого (тим більше - патріота) може становити те, як саме називається уповноважена конфесійна (православна) церква, яку йому належить відвідувати? Якщо віра - це таїнство стосунків людини і Бога. Церква - "лише" інструмент сприяння таким стосункам. А ПЦУ має абсолютну канонічну легітимність. Чи в цій площині слід відверто констатувати, що непримиренна "гундяєвська" паства просто не має ані реальної віри, ані щирості, ані патріотизму? І визнати, що цим упередженим людям, найімовірніше, огидна українська мова? Яка при цьому незрівнянно ближча до давньої церковнослов'янської мови богослужінь у Київській Русі, ніж неабияк штучна і багато в чому запозичена російська мова. А також нестерпно повсюдно бачити український гербовий тризуб - патріархальний знак влади і могутності Володимира Великого, Ярослава Мудрого та інших князів династії Рюриковичів?
А де ж у такому безглуздому імперському нігілізмі благопристойні ознаки прихильності історичній правді та споконвічним традиціям?
За плодами їхніми впізнаєте їх
Згадаймо: "Стережіться псевдопророків, що приходять до вас в овечій одежі, а всередині - вовки хижі. За плодами їхніми впізнаєте їх... Так усяке дерево добре приносить і плоди добрі, а погане дерево приносить і плоди погані. Не може дерево добре приносити плоди лихі, ані дерево лихе приносити плоди добрі. Усяке дерево, що не приносить плоду доброго, зрубують і кидають у вогонь... (Від Мф. 7:15).
Невже Святе письмо може в окремих своїх частинах розумітися вибірково, піддаватися ревізії або містить ключові положення, які можна просто ігнорувати? Не може? Звісно - не може. Не повинно, у всякому разі.
Але тоді чому кричущі факти брехні, ксенофобії, шовінізму, продемонстровані патріархом РПЦ Кирилом і верховними ієрархами філії РПЦ в Україні - УПЦ МП, аж ніяк не бентежать українських прихильників цієї церкви.
Знову ж таки опустимо факти відкритої антиукраїнської діяльності представників УПЦ МП, їхні проросійські заклики та висловлювання, паспорти з потворним двоголовим птахом. Ну добре, спробуйте протерти очі й опуститися в оцінках на грішну землю - на примітивний обивательський рівень сприйняття дійсності. Уся ця розкіш, особняки, дорогі машини, картини, прикраси, імпортні шмотки того ж таки архієрея УПЦ МП, колишнього намісника Успенської Києво-Печерської лаври митрополита Павла, не дають вам змоги побачити розпусну брехливість цього персонажа й подібних до нього перед обличчям віри й Бога? Це ж не мила наївність або кумедна дрібничка. Йдеться про ієрарха - настоятеля головного православного храму і безлічі його послідовників, зачарованих настільки "благотворним" прикладом.
За якими правилами і хто їх може засудити за лицемірство і користолюбство? А які норми вам потрібні, крім законів Божих?
"Ваш батько - диявол, і ви хочете виконувати похоті батька вашого. Він був людиновбивця від початку і не встояв в істині, бо немає в ньому істини. Коли говорить він неправду, говорить своє, бо він брехун і батько неправди" (Ін. 8:44). "Вони замінили істину Божу неправдою, і поклонялися, і служили тварі замість Творця, Який благословенний на віки віків, амінь" (Рим.1:25). "Хто брехун, якщо не той, хто відкидає, що Ісус є Христос? Це антихрист, який відкидає Отця і Сина" (1Ін.2:22). "Хто каже: "я пізнав Його", але заповідей Його не дотримується, той брехун, і немає в ньому істини" (1Ін.2:4). "А боязких і невірних, і нечестивих, і вбивць, і розпусників, і чарівників, і ідолослужителів, і всіх брехунів доля в озері, що горить вогнем і сіркою. Це смерть друга" (Об'явл. 21:8).
Невже священики, які брешуть, необґрунтовано наживаються і бажають погибелі ближнім, заслуговують на бодай якесь розуміння та індульгенцію від Божої і світської кари за гріхи? Гідні того, щоб залишатися духовними авторитетами і впливати на умонастрої людей 21 століття? Дивна все-таки істота - ментально "російська" великодержавна людина! Горезвісна ширина неприкаяної душі якої протягом багатьох століть не здатна розпізнати навіть те, що її цієї самої душі й позбавляє.
Щасливого Великодня всім істинним християнам, які шукають у вірі духовного очищення, а не задоволення амбіцій і користі!
Слава Україні! Героям Слава!
