"Це були місяці пекла, мене буквально повернули з того світу": історія воїна, що бореться з раком

Віталій Козьмин із Вінниччини – з тих українських чоловіків, які не вагаючись взяли до рук зброю і вирушили захищати Україну у 2014-му, коли Росія окупувала Крим і розпочала війну на Донбасі. Попри тяжке поранення, яке ледь не коштувало йому життя, Віталій повертався в ООС і в 2019-му. А у 2022-му, коли РФ розпочала повномасштабне вторгнення в Україну – його прізвище одним із перших з’явилося у списках тероборони на рідній Вінниччині й у переліку охочих захищати батьківщину в місцевому військкоматі.

І Віталій неодмінно би вже боронив Миколаївщину, вибивав би ворога з Харківщини чи громив загарбників на Донбасі – якби йому не довелося вступити в бій зі ще одним безжальним ворогом: у чоловіка діагностували рак. А помилки в лікуванні після встановлення діагнозу призвели до відмови нирок. Свою історію Віталій розповів OBOZREVATEL.

Вперше на війну Віталій пішов у далекому 2014 році. Коли Росія розпочала агресію проти України – не вагався і одразу пішов до військкомату. Здорового підтягнутого чоловіка відправили у 24-ту окрему механізовану бригаду. Згодом він служив в одному з нині вже розформованих підрозділів ЗСУ з місцем постійної дислокації в Мукачеві на Закарпатті. Разом із побратимами був прикомандирований до 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади – і воював на Донеччині.

Там, під Артемівськом, життя Віталія зробило перший крутий віраж. Він потрапив під ворожий обстріл і отримав тяжкі поранення, які на довгих пів року запроторили його у госпіталь і, здавалося б, поставили хрест на військовій службі.

Під час того обстрілу Віталій отримав серйозні осколкові поранення у живіт. У результаті медикам довелося вирізати чоловікові третину шлунка і видалити жовчний міхур. Також у нього була серйозна травма голови: величезна брила влетіла воїну просто в обличчя, розтрощила гайморову пазуху, а в голові утворився чималий згусток крові, що запеклася: виводити кров з голови лікарям довелося впродовж кількох тижнів. Тож Віталій тепер точно знає, що вислів "плакати кривавими сльозами" – далеко не завжди просто метафора.

"Брила влетіла в лице, перелом пазухи. Найважче було, що в голові запеклася кров. І я півтора місяця лежав у госпіталі під крапельницями геть цілодобово. Вони мені щось вливали – і оце де сльози виходять – там кров виходила. Так вони мені очищали голову", – згадує воїн.

Та зрештою чоловік став на ноги. Про повернення на фронт йому довелося забути: комісували Віталія за чотирма статтями. Однак у тилу він зміг знайти роботу охоронцем.

А в 2019-му спробував повернутися на фронт – і підписав контракт зі 131-м розвідбатом, йому дивом вдалося зробити це без проходження військово-лікарської комісії. Із цим підрозділом Віталій встиг трохи повоювати під Мар'їнкою та Красногорівкою. Однак старі травми не відпускали. І в якийсь момент стрімке погіршення здоров’я, зокрема, "зароблені" на війні проблеми зі шлунком, які загострилися настільки, що на досить тривалий період вклали чоловіка у лікарняне ліжко, змусили Віталія розірвати контракт.

Втім, коли Росія розпочала повномасштабну війну проти України, чоловік одразу відзначився у військкоматі та записався до місцевої територіальної оборони – він збирався їхати на фронт. Тоді Віталій ще не знав, що попереду у нього – персональна війна, за власне життя.

Незадовго до початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Віталій переїхав до столиці. Знімав квартиру, працював охоронцем в одній із великих мереж супермаркетів. Там, на протягах, які постійно гуляли на складських приміщеннях, він сильно застудився.

"Десь у середині січня я дуже сильно захворів. У нас там рампи відкриті на складах у супермаркеті. І завжди сильні протяги гуляють… Але я досить терплячий. Їздив на роботу з температурою, із сильним кашлем, аж поки мене почали відправляти додому… Пішло запалення… Коли підлікувався – почав помічати, що якийсь супчик я ще міг їсти, а щось твердіше треба було обов’язково запивати чаєм чи компотом. Їжа погано проходила. Наче щось її затримувало… Але нічого не боліло, тому до лікаря я не ходив. Пішов, коли стало вже геть зле: наприкінці квітня я навіть кефір не міг пити вже", – розповідав Віталій OBOZREVATEL у червні.

Неможливість їсти та наполягання сестри, яка вмовляла брата звернутися таки до лікаря, зрештою привели Віталія до лікарні. Лікар відправив його на обстеження. Першою у переліку досліджень стала ендоскопія.

"Я зонд ковтнув, лікар глянув – і каже: у тебе рак", – розповідає Віталій.

Далі був місяць детальних обстежень, пункцій – і встановлення діагнозу: саркома стравоходу другого ступеня.

Тоді для Віталія розпочалося лікування. Йому призначили опромінення. Поки міг – він приходив у лікарню на процедури з дому. Однак коли пухлина у стравоході відібрала у чоловіка можливість їсти, і навіть такий звичний процес, як випити води, перетворився на справжню муку, – його госпіталізували. На той момент він міг харчуватися лише за допомогою крапельниць.

"Дуже сильно схуд. Я завжди був худий, а це взагалі висох, геть не можу нічого їсти. Навіть вода майже не проходить", – описував чоловік свій стан у червні.

Влітку він пройшов кілька опромінень, далі ж справа дійшла до хімієтерапії. Після першого курсу, розповідає Віталій вже у жовтні, йому різко стало зле.

"У мене відмовили нирки. Наскільки я зрозумів, мені вводили хімію, яка взагалі не підходила: медики в тій лікарні, де я проходив хімієтерапію, сказали, що призначеного мені препарату у них немає, тому вони замінять "аналогом". Лікарка, яка мене обстежувала після погіршення стану, жахнулася: сказала, що мені жити лишалося лічені дні... Мене буквально витягли з того світу", – каже Віталій.

Нині, після кількох місяців після встановлення діагнозу, йому вже важко навіть говорити. Втім, зізнається чоловік, після двох тижнів гемодіалізу його стан незначно, але покращився. От тільки проблема з пухлиною у стравоході не лише не вирішена, а навіть погіршилася – через витрачений на неправильне лікування час.

На початку літа пухлина у стравоході у Віталія була 7-10 см завдовжки. За кілька місяців вона збільшилася до 20 см, лікарі констатують появу "вузликів" у легенях. Операція з видалення злоякісного утворення неминуча – і її необхідно зробити якнайшвидше.

"У мене кожен день на рахунку", – каже Віталій.

От тільки коштів на операцію – а орієнтовно йдеться про суму в районі 100-150 тисяч гривень – у ветерана війни на Донбасі немає.

Ще кілька місяців тому через хворобу та війну він втратив роботу – і взагалі не має джерел доходів.

"Я страшенно вдячний людям, які мені допомагають. Колишні колеги кров здавали вже кілька разів. Племінник – він за контрактом служить – підтримує фінансово, допомагає купувати те, що потрібно зараз, а його друзі-військові теж кров здавали... А я... Я вже продав все, що мав. Напозичався багато. З рідних взяв все, що можна... Що робити далі – не знаю. За ці місяці я пройшов через таке пекло, що часом думав взяти десь зброю – і застрелитися, бо немає вже сил", – зізнається чоловік.

Втім, як справжній воїн, Віталій жене дурні думки геть, не здається і прагне перемогти хворобу.

Тоді, в 2014-му, Віталій вижив. Як каже сам, "привітався зі смертю за руку". Зараз він може знову дати їй відкоша. Йому лише потрібна ваша підтримка.

І навіть маленька допомога може стати цеглинкою у великій справі – порятунку життя.

Реквізити для допомоги:

4102 3251 2333 7321 Віталій Козьмин

Тільки перевірена інформація у нас у Telegram-каналі Obozrevatel та у Viber. Не ведіться на фейки!