Тримали з пістолетом біля голови та показували як ляльку: в Маріуполі схопили українку з прізвищем Навальна та звинувачують у тероризмі

27 вересня 2022 року в окупованому Маріуполі затримали 24-річну українку Ірину Навальну (зараз їй уже 25 років). Її звинувачують нібито у підготовці терористичного акту під час так званого референдуму. Дівчина вже пів року перебуває у Донецькому СІЗО. Мама дівчини Олександра Столяр вважає, що головна причина затримання Ірини – її прізвище, пов'язане з відомим російським опозиціонером.

Російські пропагандисти кілька разів показували затриману Ірину по телевізору, де на камеру вона зізнається у нібито підготовці вибуху в Маріуполі. При цьому пропагандисти наголошували на її прізвищі – Навальна.

Докладніше про це Олександра Столяр розповіла в інтерв'ю OBOZREVATEL.

– Олександро, 24 лютого застало вас у Маріуполі. Як і коли вам удалося вибратися звідти?

– Справа в тому, що в перші дні повномасштабного вторгнення наша міська влада з екранів телевізорів та в інтернеті говорила, що все під контролем, не треба паніки. Все це ненадовго, треба потерпіти, запастись продуктами. Жодних організованих евакуацій із міста не було. Як з'ясувалося, керівництво міста виїхало з Маріуполя 26 лютого і комунікувало з нами уже з інших міст.

Люди, які мали свій транспорт, ризикували життям, намагаючись виїхати з міста. Для багатьох це була, на жаль, остання подорож. У нас з Ірою свого транспорту не було. До того ж, у нас ще великий собака, якого ми не хотіли залишати. Тому нас ніхто не хотів брати, адже люди виїжджали з кінцями, брали із собою речі по максимуму. І місця для собаки не було. Так два тижні ми провели у підвалі. Іноді виповзали з підвалу та бачили, що відбувається навколо. Коли вже на наш район прийшли "визволителі" та пішли вглиб міста, ми почали намагатися виживати. Палили багаття, ходили по воду по 6 км. Наше житло не згоріло, тільки повибивало вікна та двері, як у багатьох.

Ми стали шукати варіанти, як зв'язатися із зовнішнім світом. Заради цього я пішла на пункт роздачі сімкарток місцевого оператора. У натовпі мене ледве не розчавили, думала, що там загину. Але картку мені вдалося отримати, і ми змогли зв'язатися з ріднею.

Вони дізналися, що ми живі, та почали шукати варіанти виїзду. На той момент волонтери вже не відгукувалися на прохання. Але нам знайшли платного перевізника, який віз нас через Донецьк, Москву, Прибалтику, Польщу назад до України. Так ми вибралися із Маріуполя 9 травня.

Зупинились у Житомирській області. Поступово від моїх колег та подруг Ірини почали дізнаватися, що люди їздять до Маріуполя, щоб забрати вцілілі речі, бо місто залишали хто в чому міг.

Донька вирішила з'їздити туди. По-перше, там залишилася бабуся – мати її покійного батька. Вона дзвонила їй щодня, плакала, казала, що їй важко без Іри.

– А прізвище Навальна в неї батькове?

– Ні. В батька інше прізвище. Це моє дівоче прізвище Навальна. Так вийшло, що в нас у роду всі дівчатка, і на нас закінчується прізвище Навальні. Моя дочка дуже любила мого тата, він їй замінив батька. Вона вирішила зробити йому приємне і взяла його прізвище. Щоб потім своїм дітям дати подвійне прізвище та продовжити рід. Якби ми тільки могли тоді припустити, чим це обернеться.

– А коли ви виїжджали через ці фільтраційні пункти, чи були до Ірини питання через прізвище?

– Так, були до неї запитання. На цих фільтраційних пунктах розуміли, що жодного стосунку до російського Навального вона не має. Але з неї знущалися. Наприклад, її поставили обличчям до стінки – і з пістолетом біля голови вона простояла дві години.

Вони творили жахливі речі. Вони її показували своїй зграї як якусь ляльку. Кричали: "Хто ще хоче подивитися на дочку Навального, йдіть сюди, у нас тут ціла Навальна".

– Проте вона все одно зважилася їхати назад та проходити через ці процедури?

– Розумієте, вона вже все це пережила, отримала їхній папірець, внесена до їхньої бази. Вона вважала, що коли вже вперше пройшла, то вдруге так бути не повинно. З моїми батьками вона була близькою, вони її називали третьою донькою. Тож хотіла забрати сімейні фото на згадку. І, звісно, побути з бабусею з боку батька, допомогти їй. Вона людина похилого віку, сентиментальна, їй без онуки погано. Вона залишилася там сама, виїжджати категорично не хоче, її житло вціліло. До того ж, там похований її єдиний син. Тож Іра поїхала.

– Як вона проходила фільтрацію цього разу?

– Без питань. Все спокійно проїхала та пройшла. У самому Маріуполі вона купила вживаний велосипед і їздила на ньому. Під час бомбардувань у неї втекли два коти, вона сподівалася їх знайти, їй сказали, де вони можуть бути. Друзі та подруги теж попросили пошукати своїх тварин. І заразом фотографувала місто, надсилала фото. Дивитись на все це було боляче. Це мертві райони, згорілі будинки, навіть листочок не ворушиться.

Так минув місяць, а наприкінці вересня там проводили цей "референдум". І, мабуть, "владі" треба було відзначитись.

– Коли та як її затримали?

– Ніхто не знає, як це було. Вона 27 вересня вийшла з дому та більше не повернулася. Про те, що вона затримана та дає ці жахливі свідчення проти себе, ми дізналися з інтернету на сайті "РИА Новости". Вони 27 вересня ввечері виклали ролик, на якому вона дає свідчення в тому, що готувала теракт. Але це смішно, якусь непідготовлену дівчинку наші спецслужби посилатимуть здійснювати теракт?

– Скажіть, а крім прізвища Навальна, чи є у вас версії, чому її могли затримати? Може, хтось із сусідів доніс?

– Сусіди могли повідомити, що в будинку хтось з'являється. Можливо, квартира комусь уже приглянулася, бо там відбирають помешкання, віджимають, мародерять. Але у своїх роликах, де показують доньку, вони говорять таку фразу: "Прізвище, яке говорить саме за себе". Я на 200% упевнена, що її взяли через прізвище. Можливо, її зупинили на вулиці, а потім пішла перевірка особи. Але точно, як це сталося, ніхто не знає. Немає жодного свідка, жодних виразних свідчень людей, у справі немає нічого, все сфабриковано.

– Вам відомо, де її утримують, за яких умов, як до неї ставляться?

– Нам місяць узагалі нічого не було про неї відомо. Бабуся їздила по Маріуполю, Донецьку. Скрізь їй казали, що Ірини в них немає. Ми надсилали до всіх їхніх інстанцій офіційні запити. Вони відповідали, що такої Ірини Навальної ніде немає і проти неї нічого не порушено.

Вже через місяць до бабусі приїхали слідчі їхнього "МДБ" і сказали, що порушують справу про спробу теракту. Бабуся почала спілкуватися зі слідчим, з'явилася якась адвокатка, взяла гроші та зникла, більше вона не бере участі у справі.

Тоді ми дізналися, що вона принаймні жива. А через два місяці вони вже відповіли нам, що дочка перебуває в Донецькому СІЗО, і бабуся почала возити їй передачі. Чи вони доходять до неї, ми не знаємо. Але вона перебуває там, бо 1 лютого бабусі дали нагоду на кілька хвилин її побачити. Її привозили на допит до слідчого, і він запросив туди бабусю.

Вона побачила її. Дочка має дуже поганий вигляд, вона вся в якихось виразках, які сверблять. При чому ці висипання є у всіх, хто там перебуває.

Я зв'язалася із дівчиною, яка вийшла з полону 31 грудня. Вона сиділа з моєю дочкою в одній камері. Від неї ми дізналися, що Іра до них надійшла вся чорна, побита, в гематомах. Їх у камері була 21 людина замість 10, сплять вони по дві людини під куртками. Замість вікна там дірка, яку вони затикали, щоби з неї не дуло. Нема опалення. Воду дають раз на 3 дні, не питну, а технічну. Вони набирають її у пляшки та баклажки, носять на своєму тілі, щоб зігріти її хоча б до кімнатної температури, щоб помитися.

У камері їм не дозволяють сідати від підйому до відбою. Якщо хтось присяде, посміється, поплаче, видасть будь-який гучний звук, їх усіх виводять у коридор і б'ють.

Іру та ще двох дівчаток із камери взагалі не випускають ні на прогулянки, нікуди. Вони постійно стоять у камері.

Так ось із приводу цих висипів, дівчина розповіла, що в усіх, хто виходить із Донецького СІЗО, у всіх є цей висип. Він не проходить, наші лікарі поки що не можуть зрозуміти, що це таке, як воно потрапило до організму.

– Що вони хочуть від Ірини, чи вдавалося вам із кимось із цих "слідчих" зв'язуватися?

– Зі мною вони не зв'язувалися жодного разу. Бабусю запитують: "Чому мама не приїжджає доньку витягувати?" Вони хочуть мене виманити туди. Бабусі вони розповідають, що побачення з онукою не передбачено. Хоча у відповіді, яку вони надсилали, було написано, що їй належать побачення раз на місяць, а також платні дзвінки. Але бабуся за цей час бачила її лише один раз і все.

Вони кажуть, що буде суд, і вона сяде надовго. Але 27 березня виповниться пів року з моменту її затримання, ще жодного разу не було жодного суду, навіть жодного слухання. А за їхнім "законодавством", вони за пів року мають хоча б одне судове засідання провести.

Вони її просто тримають, і нічого не відбувається.

– Ви тут зверталися до якихось інстанцій, що вам кажуть?

– Нею займаються і Координаційний штаб, і Національне інформаційне бюро, Офіс президента, уповноважений з прав людини, Червоний Хрест та ООН. Вона є скрізь. Її постійно подають на обмін, але той бік її не віддає.

– На російському телебаченні про неї щось з'являлося останнім часом?

– Я не стежу за російським телебаченням, але інші люди мені нічого не повідомляли. Ми зв'язувалися з російською опозицією, щоб вони публікували інформацію про Іру, і російські журналісти зі мною зв'язувалися, я давала інтерв'ю. Там публікували Ірину історію і весь цей жах, який із нею відбувається.

Ми продовжуємо працювати. Я наші всі структури у спокої не залишаю, я дзвоню, їжджу. Тут немає жодного органу, який займається обмінами, до якого я не зверталася б. Ми вже зверталися до прокуратури та до уповноваженого з прав людини в Росії. Зараз готуємо нові документи, знову надсилатимемо. Якщо вони не мають нічого проти моєї дочки, то нехай відпустять її.