УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Про єдність українців, адвоката батька та іншу жінку: інтерв'ю з сином Стуса

  • "Якщо ми, українці, не домовимось, ми остаточно перестанемо бути суб’єктом будь-якої політики"

  • "Коли всередині немає стабільності, коли немає внутрішнього діалогу, внутрішньої єдності, тоді дуже просто зайти ворогові"

  • "Скажіть мені, чи є якась історія в цьому світі, за яку людину можна карати 30 років?"

Дмитро Стус розповів про стосунки з батьком

Український поет, дисидент Василь Стус зазнавав нескінченного приниження в російських таборах. Він обстоював гідність. Національну, але передусім загальнолюдську. Усе, що він написав, було не з бібліотеки, а з життя.

Наразі в Україні немає стабільності і внутрішньої єдності, країна ще не стала об’єктом – вона досі суб’єкт чиєїсь політики. Українці нарешті повинні домовитися між собою про те, куди рухатись і як жити.

Про це в авторській програмі журналістки Христини Бондаренко ХристяTalk розповів син Василя Стуса Дмитро Стус.

Ви ходили голосувати?

– Ходив.

Ви бачили результати виборів?

– Не бачив. І не цікавився.

А з чим це пов’язано?

– Для мене більша проблема те, що в нас помінялась психологія. Ми себе мислимо як країна, яка менша за наші області, як країна, яка так і не домовилась, чого вона хоче, як вона збирається розвиватись, з якої тікають люди. Яка за 30 років втратила територію. Знайшли винного, окей, але територію втрачено.

"Знайшли винного" ви Путіна маєте на увазі? А він хіба не винен?

– Це ви сказали. Я мав на увазі, що коли всередині немає стабільності, коли немає внутрішнього діалогу, внутрішньої єдності, тоді дуже просто зайти ворогові. Коли ця єдність є, тоді ворог не зайде.

Що ви розумієте під словом "єдність"?

– Для мене це передусім толерантність. Які б політичні сили не приходили до влади, вони намагались іншу частину переробити під себе. Для мене це неприйнятно.

Може бути в країні толерантність до проросійських сил? Та сама ОПЗЖ, той самий Шарій?

– Навіть якщо ці політичні сили набирають голоси, якщо люди їх підтримують, значить, із цим треба рахуватися.

Ви запитали моє ставлення до виборів. Я хочу бачити програми. Що ми робимо? Щоб наші люди не їхали збирати трускавки до Польщі, не їхали прибирати за важкохворими пенсіонерами до Італії, не тікали в різні боки, як це відбувається 30 років.

Щоб ми створили загальнонаціональний майданчик для діалогу, в якому змогли б домовитися між собою, як ми будемо далі жити, якщо хочемо зберегтися разом.

Бо якщо ми не домовимось, ми остаточно перестанемо бути суб’єктом будь-якої політики. Я вважаю, що і зараз ми об’єкт. Ми робимо, що нам диктують ті чи ті.

Чи була у вас дитяча образа на батька за те, що він займався боротьбою, а не родиною?

– Дитячої образи, мабуть, не було. А потім були якісь усвідомлені образи, коли тобі закрито багато доріг.

Але серйозна образа була в 1984-му. Батько пів року не писав, ми 3 роки не бачилися. Ми проїхали з мамою дуже важку дорогу. Для неї це було дуже важливо, вона була вся змарніла. Він не витримав якогось сьомого чи восьмого обшуку і відмовився від побачення.

Мама ледве встала, кадебісти були задоволені.

Я не розумію чоловіків, які так поводяться з тими, кого вони обирають.

Дмитро Стус розповів про образу на батька

Чому він відмовився від побачення?

– Бо це приниження. Потім він написав: "Валю, зрозумій, я не можу йти на побачення з тобою, долаючи кола цих принижень". Там же робили не одне приниження. Було так: виходиш з бараку – обшук, тебе повністю роздягають. Перед тим як тебе вивозять із цієї території – обшук. Привезли туди – ще один обшук.

Плата за таке життя – розхитана нервова система. І на якомусь етапі він не витримав. Йому було важливо це побачення, але завжди є питання ціни.

Мені тоді було 17, і я думаю, що 17 – це не той вік, коли це можна зрозуміти. Тут є поправка на той час і на той вік. Я не знаю, як би я і зараз до цього поставився суто емоційно.

Але мама мене виховала. І звичайно, за всіх обставин я буду на її боці.

Як вам було писати про другу жінку батька? Чи читала це ваша мати?

– Читала мама. Бачите, Стус відрізняється від більшості наших поетів тим, що в нього немає нічого з голови і з бібліотеки – у нього все з життя. І Шурі присвячено багато віршів.

Скажімо, "рідну мову мою ти мені вибачала, немов дивацтва". Вона була російськомовна. Потім вона стала чи не найкращою акушеркою в Донецьку, приймала дуже багато пологів, у неї геніальні руки. Ну, з того, що мені розказують.

Я кілька разів приїжджав, щоб з нею побачитися, але то вона була хвора, то ще щось. Переважно в мене вся інформація з розповідей про неї тих, хто її знав.

Але послухайте, ну немає чоловіків, у яких тільки одна жінка. Це маячня.

Мама… От такі інтимні питання я мамі ставити не міг. Книжку, кожен розділ я їй показував. Запитував, чи вона не заперечувала. Вона не заперечувала. Якби вона мені різко сказала "не пиши", я б цей шматок із книжки вийняв. Так сказано не було.

За що боровся ваш батько?

– Зараз що я, що ви, що будь-хто сказав би, що він думав – це буде вигадка. Його життя для багатьох людей стало уособленням української гідності. Він обстоював цю гідність. Національну, але передусім загальнолюдську.

Я хочу повернутися до людини, яку не можна називати вголос, бо вона затягає по судах. Але в нього є історія про те, що він син поліцая, і є історія зі Стусом. На вашу думку, чому для нього це настільки вразливо, що зараз він заборонив у судах про це говорити, вирізав цей фрагмент із фільму?

– Оскільки я цієї людини не знаю, ми не знайомі…

Особисто ви з ним ніколи не бачились?

– Жодного разу.

І він не виходив на вас?

– Він на мене не виходив, це точно. Були деякі інші люди, яких можна ймовірніше віднести до табору патріотів. Я не назву їхніх прізвищ.

Дмитро Стус сказав, що ніколи не зустрічався з Віктором Медведчуком

Вони хотіли бути посередниками?

– Так, хотіли нас знайомити. Але не склалося з різних причин. Але завдяки Зиновію Красівському я знаю дуже багато історій – про поліцаїв, про ОУН, про різні речі. Я думаю, що це дуже-дуже особисті його історії, і він хоче, щоб ніхто в них не колупався.

Знаючи історію 1960-х років, коли багато людей, яких заслали за допомогу партизанці, за участь в партизанці в 1940-х роках. Тих, яких вивезли в Сибір, і вони поверталися. Знаєте, як їхні долі склалися? 80-90% повернулись назад, тому що в їхніх хатах жили родичі, жив ще хтось. Панас Заливаха, якому після відсидки вдалось тут залишитись, щасливий виняток.

Що стосується історії з батьком – історія сама собою індивідуальна. Я думаю, що йому за неї соромно. Я хочу в це вірити. Але ця історія відбулась. І скажіть мені, чи є якась історія в цьому світі, за яку людину можна карати 30 років? І хто має право бути суддею?

Я думаю, що багато із тих, хто його звинувачує, брали участь у тих чи інших проєктах, фінансованих ним. На відміну від мене.

Зараз це протрактуть так: Дмитро Стус – напівватник, захищає Медведчука…

– Ватник, напівватник… Хто трактує? Думка тих людей, які так трактують, мені абсолютно не важлива. Що значить – захищає, не захищає? Ми хочемо порозумітись і домовитись? За Опозиційну платформу "За життя" проголосували люди, вони йому довіряють більше, ніж тим, хто був біля влади до нього. Значить, питання до того, що ця влада робила щось не так, правда?

Ви зустрілися з Медведчуком. Яке було б ваше перше запитання?

– Не знаю. Розумієте, люди після 30-40 мають свої обличчя, мають свої характери… Треба побачити людину, а тоді щось говорити. Я не готував запитання, як і відповіді, наперед.

А внутрішньо у вас є питання? Все одно це ж людина непересічна, яка відіграла роль у житті вашого тата.

– Внутрішньо я собі відповів на всі запитання й на всі мотивації.

За нього?

– Що значить за нього? Я не можу за нього відповідати на запитання.

Наприклад, ви б спитали його: пане Вікторе, на вашу думку, ви все зробили тоді, щоб захистити мого батька? Або щось іще.

– Я не вважаю, що маю право ставити йому такі запитання.

А які?

– Мені цікаво подивитись на нього передусім як на людину, яка прожила весь цей час із отаким мечем над собою, під таким тиском. А чому? Він собі буде відповідати на ці запитання, він собі буде відповідати перед Богом. Я не думаю, що я більший суддя.

Від сьогоднішніх політиків мене більше цікавить, що вони запропонують у сьогоднішній реальності, щоб наша територія почала поступово трансформуватись на державу з якоюсь зрозумілою політикою, з якимись зрозумілими векторами розвитку.