УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Щоб перемогти російський фашизм, йому треба дати назву

8 хвилин
4,2 т.
Щоб перемогти російський фашизм, йому треба дати назву

22 травня Парламентська асамблея НАТО в Заяві про непохитну підтримку України назвала політичний режим сучасної РФ "рашизмом". Таким чином, цей термін вперше потрапив в офіційний міжнародний документ. І це можна вважати першою відповіддю на Заяву Верховної Ради України "Про використання політичним режимом російської федерації ідеології рашизму, засудження засад і практик рашизму як тоталітарних і людиноненависницьких", затверджену Постановою від 2 травня.

Чому Україна відкрила рашизм

"Рашистами" почали називати росіян, які активно залучені чи підтримують агресію проти України. Повномасштабне вторгнення розширило сферу вжитку цього поняття на медіа, коментарі політиків та оглядачів. Після відкриття злочинів Бучі та Маріуполя його сенс вийшов далеко за рамки тролінгу проти російської пропаганди, яка механічно повторює, що українці – фашисти і нацисти.

У 2022 році Росія спробувала знищити цілий народ, плануючи етноцид через вбивства, репресії та перевиховання мільйонів українців, щоб примусово перетворити їх на росіян. Ця дика спроба стирання нації відбувається в технологічну епоху, коли вже неможливо знищити або сховати інформацію. Жертвою розправи Кремлем обрано народ, який виніс на собі жахи Другої світової війни та був формальним засновником чинної міжнародної системи, Організації Об'єднаних Націй.

Часто на Заході усвідомлюють, що Путін – абсолютне зло, тоталітарний вождь-шовініст з колоніальними імперськими цілями. А ось опис сучасної Росії в поняттях "фашизму"/"рашизму" – там досі незвичний і контроверсійний. Проте окрім Путіна в Росії є більша ідея, яка й штовхає російський народ на злочин. Цю рушійну силу треба навчитися розпізнавати та маркувати.

Поняття "рашизм" хоч і походить з низьких жанрів суспільної комунікації, проте надзвичайно вдало описує суть, а отже надається для концептуального осмислення.

Постанова парламенту визначає рашизм як ідеологію і практику, на формування якої вплинули:

  1. російський шовінізм та імперіалізм;
  2. радянський тоталітарний режим;
  3. німецький націонал-соціалізм (нацизм).

Можна це інтерпретувати так, що рашизм – це російський радикальний реваншизм, який прагне помститися за відчуття приниження через крах Радянського Союзу. При чому рашизм це не лише спотворений ненавистю світогляд, але схвалення терору, вбивств, катувань, а ще - фундаментальне заперечення реальності, яка легітимізує безсоромну брехню у своїх інтересах.

Про таку базову ознаку рашизму як брехня говорив історик Тімоті Снайдер. "Фашисти, які називають інших "фашистами" – це фашизм, доведений до своєї нелогічної крайності як культ безумства. Це крайня точка спотворення реальності через розпалювання ненависті, де пропаганда є чистою вимогою… Я назвав це "шизофашизмом". Але в українців є найелегантніше формулювання. Вони називають це "рашизмом", – писав Тімоті Снайдер у колонці для New York Times під назвою "Ми повинні це сказати. Росія фашистська".

Щодо терору можна пригадати, що СРСР був створений фанатиками-революціонерами, які сповідували культ насильства у боротьбі з ідейними противниками та як засобу докорінної перебудови суспільного ладу. Протягом 20 століття Москва підтримувала терористичні рухи по всьому світу як інструмент геополітичного протистояння Заходу. У громадській думці в світі бракує усвідомлення, що переважна більшість ідеологів та пропагандистів сучасної Росії є відкритими сталіністами, носіями ідей та практик більшовиків, зокрема через їх прямий генетичний зв’язок з радянськими спецслужбами.

Неприховані заклики до тероризму проти мирних мешканців європейських столиць відкрито лунають на державному російському ТБ. Так багаторічний "експерт" на службі режиму Ігор Шишкін заявляє: "Якщо Франція поставляє зброю, яка вбиває російських людей, то на вулицях Франції має литися кров. Якщо Німеччина поставляє танки, які вбивають російських солдатів – на вулицях Німеччини має литися кров. Вони воюють зараз чужими руками проти нас. Охочих повоювати з ними – більш ніж достатньо. Ось і ми маємо чужими руками завдавати їм ударів. …Щоб вони усвідомили, що для них це небезпечно та злякалися. …А що, в Англії немає ворогів? Чому той чи інший борець з минулим британським колоніалізмом не застосовує зараз Джавелін в Лондоні? А у Франції …хіба немає борців, які хотіли б перетворити Собор Паризької Богоматері в мечеть? Є! У них мають опинитися Джавеліни, Стінгери...". І це лише один з тисячі подібних прикладів терористичної риторики Росії.

Визначаючи, що таке рашизм, ми бачимо спільні риси зі сталінізмом та нацизмом. Обидва режими не лише схожі своїми тоталітарними практиками, але й мали досвід дружби на ґрунті спільної ненависті до Заходу. Немає нічого дивного в тому, що радянський комунізм переродився в російський фашизм. Одним із парадоксів який, можливо, будуть розглядати історики майбутнього, буде питання, чому фашистська Росія не сприймалася такою світом.

Рашизм як імперський реваншизм

Що ж говорять самі рашисти? Олександр Дугін, який є обличчям російського фашизму та часто виступає в російських державних медіа у ролі провідного ідеолога Росії, ще у 1997 році в матеріалі "Фашизм бемежний та червоний" так описує емоцію, яка народила рашизм:

"Фашизм – це націоналізм, але націоналізм не будь-який, а революційний, бунтівний, романтичний, ідеалістичний, що апелює до великого міфу і трансцендентної ідеї, що прагне втілити в реальності Неможливу Мрію, народити суспільство героя та Надлюдини, перетворити та покращити світ. …Фашист любить звіряче, надлюдське та ангельське одночасно. Він любить холод та трагедію, він не любить тепла та комфорту. Танець та атака, мода та агресія, надмірність та дисципліна, воля та жест, фанатизм та іронія завирують у національних революціонерах – юних, злих, веселих, безстрашних, пристрасних і без кордонів. Їм – будувати і руйнувати, правити і виконувати накази, здійснювати чищення ворогів нації та ніжно дбати про російських людей похилого віку та дітей".

Сам Дугін називав себе революціонером консерватизму та "націонал-більшовиком".

Написана в тому самому 1997 році книга "Основи геополітики", як пише BBC, знайшла послідовників серед російських силовиків. Цей твір став підручником Військової академії російського Генштабу, а Дугін – викладачем академії. Видання "Спектр" зауважило, що Дугіна багато і широко цитує підручник геополітики, рекомендований міністерством освіти РФ.

Батько Дугіна був високопоставленим військовим, генерал-лейтенантом ГРУ Генштабу СРСР.

У вже згаданій статті "Фашизм бемежний та червоний" Дугін говорить про неймовірні перспективи:"Французький фашистський письменник Робер Бразійяк перед самою смертю вимовив дивне пророцтво: "Я бачу, як на Сході, в Росії сходить фашизм, фашизм безмежний і червоний". Зауважте: не бляклий, коричнево-рожевий націонал-капіталізм, а сліпуча зоря нової Російської Революції, фашизм безмежний, як наші землі, і червоний, як кров".

Для розуміння того, що рашизм є продовженням сталінізму та більшовизму, можна навести ще одну цитату Дугіна в 2012 році: "Сталін – це стала фігура російської історії, російської міфології… Сталін – це ми. Сталін – це наше суспільство. Не може бути нашого суспільства без Грозного, Петра І, Сталіна. Це архетип батька народу, вождя, тієї особи при якій Росія досягла небувалого злету і потуги, хоча це супроводжувалося ціною колосальних жертв, ці жертви вкладаються як необхідна плата за велич. Сталін – це константа". При цьому ще в 2007 році дослідник Андреас Умланд фіксував впливи ідей Третього райху на Дугіна.

Ці містично-романтичні теоретичні концепції перетворилися на рашизм - ідеологію, яка розпалила найбільшу за останні 80 років війну в Європі заради спроб відновлення імперії. Особливістю є й те, що рашизм погнав росіян воювати з народом, з яким у багатьох із них є той чи інший зв'язок у вигляді родичів чи знайомих, фактично, змусивши зрадити ці особисті стосунки між людьми.

Рашизм породжений невдачею побудови російської держави та формування російської громадянської нації після розпаду Радянського Союзу.

"В той час, як більшість інших пострадянських країн змогли, що називається, "відбутися", то Російську Федерацію можна назвати failed state, тобто провальною державою. В масовій уяві вона продовжує бути уламком СРСР, якому затісно в кордонах 1991 року – в кордонах найбільшої за площею країни світу. Претендуючи на "збирання земель" десь за кордоном, Москва водночас не здатна зробити щасливими і процвітаючими свої власні володіння. В Росії панують тиранія, соціальна несправедливість, господарська розруха, нетерпимість до інакшості. Власне цю модель рашисти експортують і на загарбані в ході агресивних війн території. Це такий болючий і проблемний для інших "пошук себе" ментально нездорового організму", – вважає співробітник Центру стратегічних комунікацій Максим Майоров.

У цьому простежується паралелі з 20 століттям. Більшовики мріяли про всесвітню революцію, але були змушені задовольнятися "побудовою соціалізму в окремо взятій країні", а отже не сприймали кордони території свого домінування як константу. Нацисти також не цінували Веймарську республіку, утворену після поразки Німеччини у Першій світовій війні. Після приходу до влади, вони не лише відкинули кордони і державні символи цієї республіки (запровадивши свастику), а й проголосили пріоритет раси над державою.

"Те, що Росія начебто має право панувати над своїми сусідами - провідна тема російської історії впродовж багатьох століть. Тож Путін так само легко міг знайти обґрунтування своїх дій у Сталіна чи у царському періоді. Бо історія російського домінування над сусідами – давня", – цитує BBC американську історикиню Енн Епплбаум. – Ідеологія, яка дає їм виправдання для таких дій – різновид імперіалізму.

"Ми – держава, що має право на існування, а вони – держава, що не має права на існування". Тож, хоч би яке слово ми обрали, щоб описати цю ідеологію, маємо справу з імперською ідеологією, спрямованою на геноцид і винищення". Отже, рашизм замішаний на імперіалізмі та зверхності та водночас на комплексі власної неповноцінності.

Рашизм та юридичне засудження на міжнародному рівні

"Введення нового терміну "рашизм" в юридичний обіг на міжнародному рівні може призвести, як це було з фашизмом, до визнання ідеології злочинною та притягнення до відповідальності тих, хто буде її пропагувати. Ми закладаємо фундамент, щоб далі національні парламенти країн просували це визначення", – прокоментував рішення Парламентської асамблеї НАТО заступник голови комітету Верховної Ради з питань національної безпеки Єгор Чернєв в інтерв’ю каналу FREEDOM.

Про практичну користь від появи терміну для злочинної ідеології говорить і правник Маргарита Сокоренко, уповноважена у справах Європейського суду з прав людини, яку Центр стратегічних комунікацій попросив оцінити юридичні перспективи визначення рашизму. Далі пряма мова:

"Будь-які відображення таких термінів в актах міжнародних організацій, навіть якщо вони рекомендаційного чи декларативного характеру – це вже про міжнародне визнання певного факту. Тому, вважаю, це додатковим інструментом для зовнішньої політики та дипломатії.

Чим раніше світ починає називати речі своїми іменами, тим краще. Наприклад, у нещодавньому рішенні "Україна та Нідерланди проти Росії" ЄСПЛ чітко вказав, що російські військові діяли в східних областях України щонайменше з квітня 2014 року, а окуповані території Донецької та Луганської областей перебувають під контролем Росії з травня 2014 року. Це повністю розбило російську мантру "іхтамнет" та тезу про якийсь внутрішній конфлікт в Україні, яку до останнього можна було почути на різних міжнародних майданчиках від експертів інших країн.

Визнання ПА НАТО російського режиму рашизмом – це вже так зване "soft law" у міжнародному праві, тобто ми вже говоримо не лише про політичну та інформаційну площину, а й про правову. І далі ми будемо спостерігати, як таке закріплення буде посилюватись і все більше охарактеризувати суть Росії та її політики не лише для українців, а й для інших країн. Думаю, це також можна було б використати в майбутніх процесах про злочин геноциду".

Як додає Сокоренко, за її власним досвідом визнання на міжнародному рівні завжди починається з загальних декларацій і суперечок, а потім набуває реальної ваги.