Що в СРСР продавали під етикеткою "Березовий сік": цікаві факти

У СРСР березовий сік був одним із найбільш популярних напоїв, який продавали як консервований у банках, так і на розлив. Його можна було придбати в кожному продуктовому магазині, а влітку — насолоджуватися ним на дачах та в сільських місцевостях.

Відео дня

Однак чи був цей напій справжнім березовим соком? І чому він став таким популярним серед громадян СРСР? OBOZ.UA пропонує дізнатися, що насправді ховалося за етикеткою "березовий сік".

Вся ця історія почалася зі зміни смакових уподобань радянських громадян. Мода на консервовані соки, запозичена з США, з'явилася в СРСР у 60-х роках. Американці вже тоді звикли пити склянку апельсинового соку вранці, однак для радянської країни такий напій був недоступним через кліматичні умови та обмежені фінансові ресурси. Тому було вирішено створити альтернативи, які можна було виготовляти в умовах СРСР, — і так з'явилися березовий, яблучний та томатний соки.

Проблеми з виробництвом натурального соку

Березовий сік здобув велику популярність серед радянських громадян, однак з'ясувалося, що країна не могла виробляти стільки натурального соку, скільки було необхідно для споживання населенням. Розрахунки показали, що для цього потрібно понад 8 мільйонів дерев, що не було здійсненно в межах СРСР. Саме тому виробники почали шукати способи, як розбавити сік і створити продукт, що б відповідав попиту, при цьому не був справжнім натуральним напоєм.

Розбавлення та підробка березового соку

Замість того, щоб продавати справжній березовий сік, на прилавках з'являлася розбавлена суміш з води, цукру та лимонної кислоти. Той продукт, який з'являвся в магазинах, був прозорим, з жовтуватим відтінком, а його смак був солодким з легкими кислими нотками. Це дозволяло створювати враження натуральності, хоча насправді вміст справжнього березового соку в такому напої становив не більше 10-15%. Мало хто міг розпізнати підробку, адже справжній сік пили переважно в селах або на дачах.

Популярність березового соку серед радянських громадян

Попри те, що справжній березовий сік був досить рідким і недоступним для більшості населення, розбавлений напій став неймовірно популярним. Його купували в кожному магазині, а дітям подобався саме його солодкий смак. Крім того, упаковка в банках зберігалася в домашніх господарствах і використовувалася для заквасок та консервування овочів. Сік був доступний за низькою ціною, що робило його доступним для широких верств населення.

Ідея впровадження консервованих соків в СРСР

Ідея запровадження консервованих соків у СРСР належала Анастасу Мікояну, який натхненний американською практикою пити сік зранку, запропонував створити подібну продукцію в країні. Тому в СРСР почали виробляти яблучні, томатні та березові соки, що підвищило рівень споживання консервованих напоїв серед населення. Згодом асортимент був розширений новими видами соку, такими як виноградний, грушевий та морквяний, хоча попит на ці варіанти був значно нижчий.

Якість радянського березового соку

Попри популярність напою, його якість часто залишала бажати кращого. Справжній березовий сік, який можна було зібрати в лісі, мав каламутний вигляд і характерний запах тирси, в той час, як продукція на прилавках була значно світлішою, з солодким смаком. На відміну від інших соків, таких як томатний, березовий і яблучний могли значно відрізнятися за складом і якістю залежно від виробника.

Радянська підробка

Якщо порівнювати радянський березовий сік з його сучасним аналогом, то слід зазначити, що останній має кращу якість завдяки відсутності хімічних домішок. В СРСР цей напій часто піддавався різним маніпуляціям: його змішували з водою, додавали цукор, лимонну кислоту, а інколи навіть барвники. В результаті, у радянській версії березового соку неможливо було відчути ту свіжість, яку давав натуральний продукт.

Березовий сік став частиною радянської культури, про нього навіть згадували в піснях. Поки на прилавках магазину не зникали інші товари, сік зберігався у банках, і люди мали змогу придбати його навіть у найскладніші економічні часи. Напій був символом доступності і радості, хоча насправді його склад залишав бажати кращого. Для радянського споживача це був доступний, хоч і не завжди натуральний продукт, що приносив певну "смакову насолоду".

Раніше OBOZ.UA публікував поради лікарки-дієтологині Оксани Скіталінської, яка зазначала, що вода корисніша за березовий сік. 

Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.