Проректор КНУ ім. Шевченка розповів про освіту майбутнього, пари на карантині і розвиток університету: інтерв'ю

Олександр Дмитрович Рожко близько 23 років у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. 1998 року він розпочав навчання. Каже, одразу закохався в університет і вирішив присвятити своє життя служінню освіті. У 2004 закінчив магістратуру КНУ за спеціальністю "Фінанси" і того ж року вступив до аспірантури. З 2006 року працював асистентом на кафедрі фінансів, грошового обігу та кредиту економічного факультету. 2007 здобув науковий ступінь кандидата економічних наук та згодом почав працювати на кафедрі на посаді доцента. У 2010 році став заступником директора Інституту післядипломної освіти, а у 2015 його очолив. У 2017 захистив дисертацію і став доктором економічних наук і професором кафедри фінансів. З 2018 є проректором з науково-педагогічної роботи.

– Олександре Дмитровичу, Ви є проректором найкращого ЗВО країни. Як гадаєте, якою є вища освіта в Україні на сьогодні порівняно із закордонною? Які є проблеми у сучасної вищої освіти?

– Я переконаний, що наша вища освіта є цілком конкурентною. Про це свідчить входження кількох ЗВО країни, зокрема КНУ, до QS World University Ranking, U.S. News and World Report, Nature Index і популярність наших університетів серед студентів з інших країн.

Українці – одна з найбільш освічених націй: вищу освіту отримують понад 80% випускників шкіл. Інше питання – що не всі вони потім працюють за фахом. Я зустрічав статистику, що близько 50% людей, які зареєстровані на біржі праці в Україні, – люди з вищою освітою– і це тривожний тренд.

Втім, диплом КНУ дає високі гарантії працевлаштування, роботодавці із задоволенням беруть на роботу наших випускників. На деяких факультетах, наприклад, на факультеті комп’ютерних наук і кібернетики, факультеті інформаційних технологій, відбувається справжня боротьба за талановитих студентів, багато з них починають працювати за професією вже на 2-3 курсі.

Щодо проблем сучасної освіти, то я вбачаю одну з ключових у тому, що в нашій країні, на жаль, немає єдності у системі освіти – у дошкільній, шкільній та вищій її ланках. На Всесвітньому економічному форумі у Давосі – 2020, коли в Українському домі обговорювали стан освіти, прийшли до того, що її трансформацію необхідно розпочинати з дошкільної і шкільної ланок, бо це ті роки, в яких закладається фундамент особистості.

Згідно з результатами дослідження PISA-2018, 36% 15-річних дітей не мають базового рівня володіння математикою і близько 25% не володіють природничо-науковими знаннями та не здатні у повній мірі розуміти зміст письмових текстів. До речі, ці дані підтверджують і дослідження Світового банку, згідно з якими саме 2,8 років – це час неефективного навчання в школі. Це свідчить про те, що середня освіта залишає певні прогалини, і не всі випускаються зі школи із повним розумінням картини світу. Тому на вищу освіту покладається функція не лише формування профільних знань за обраною професією, а й заповнення прогалин, які, можливо, залишила по собі середня освіта.

Багато хто вважає, що система вищої освіти в Україні застаріла, та подібну критику щороку висловлюють Гарварду та Стенфорду. Світ змінюється дуже швидко, а розроблення якісних освітніх програм потребує часу. Знання знецінюються та застарівають. Тому зараз надзвичайно актуальним є формування у студентів універсальних навичок: уміння опрацьовувати інформацію, засвоювати нові технології, вміння мислити критично, творчо підходити до вирішення завдань та володіти "soft skills". Ми беремо це до уваги при плануванні та реалізації освітнього процесу в Університеті.

– Олександре Дмитровичу, навесні буде рік, як студенти КНУ навчаються дистанційно. Розкажіть, будь-ласка, яким був цей рік для Університету? Як на освітній процес у КНУ вплинув карантин? Як викладачі та студенти адаптувалися до нових реалій?

– Цей рік став справжнім випробуванням на міцність, готовність до гнучкості та змін. Він змусив нас зовсім інакше подивитися на ефективність надання освітніх послуг. Та я вважаю, що ми гідно витримали усі виклики. Насамперед завдяки тому, що в нас дійсно високопрофесійний науково-педагогічний колектив і найкращі студенти.

З березня 2020 року Київський національний університет імені Тараса Шевченка перейшов на дистанційне навчання. Це стало певним викликом як для викладачів і навчально-допоміжного персоналу, так і для студентів. Довелося оперативно змінювати систему навчання на дистанційну та пристосовуватися до нових умов перевірки знань. У нашу роботу впевнено увійшли Google, Zoom, Moodle, "KNU Education Online" тощо.

Я вважаю, ми зробили вагомий крок до осучаснення навчання, прокачали освіту, зробили її більш інноваційною. Тепер науково-педагогічні працівники використовують новітні ефективні методи і прийоми навчання, активно здійснюється робота з інформатизації освітнього процесу.

Та це був непростий шлях. Ми не лишили викладачів один на один із "Зумом". Врешті, відповідальність за якість освіти лежить не лише на них і нашим завданням було зробити все для забезпечення організації освітнього процесу у таких складних умовах. Тому, як на початку карантину, так і тепер, для викладачів постійно організовується онлайн-навчання задля освоєння ними новітніх технологій викладання дисциплін.

– Як Ви гадаєте, чи залишиться дистанційне навчання однією з форм освітнього процесу вже після завершення карантину?

–Змішане навчання – поєднання офлайн та онлайн – цілком може стати нашим майбутнім. Саме лише дистанційне навчання не може повністю задовольнити усіх освітніх потреб, зокрема, лабораторної і практичної роботи. Та й студенти засумували за живим спілкуванням: перерви між парами, дозвілля після них – не менш важлива частина студентського життя, окрім занять. Тому ми дослухаємося до викладачів, студентів та Міністерства освіти і науки України і плануємо поступово вводити аудиторні заняття.

– Чи враховуєте Ви сучасні тренди розвитку освіти? Якою, на Вашу думку, буде освіта майбутнього в Україні?

–Без сумніву, ми стежимо за трендами освіти. Інакше просто неможливо залишатися сучасними і цікавими для наших студентів, та й загалом планувати стратегію розвитку університету на майбутні періоди.

Як казав Джек Ма: "Якщо ми не змінимо способи навчання, за якихось 30 років у нас будуть великі проблеми". Я згоден з ним, бо, продовжуючи застосовувати ті ж методи та інструменти навчання, що і 200 років тому, ми робимо ведмежу послугу нашим дітям.

Сьогодні практично будь-яку інформацію можна знайти в інтернеті. Роль класичних лекцій поступово зменшується, бо студент сьогодні – не пасивний слухач, а активний учасник освітнього процесу, здатний дискутувати, аналізувати, шукати рішення. Головна функція викладача, відповідно, – створювати простір для освіти, спрямовувати студента, а не просто транслювати знання.

На мою думку, основними трендами сучасної освіти є міждисциплінарність, використання активних методів та інструментів освіти, діджиталізація освітніх процесів, інклюзивність освіти. Ми наполегливо працюємо над їх впровадженням у нашу роботу. Наприклад, на базі Університету вже створено Центр "ДіяБізнес" для студентів, що сприяє розвитку підприємницької освіти. Наразіми працюємо над створенням Центру допомоги особам з особливими освітніми потребами.

Крім того, четверта промислова революція, яка відбувається у тому числі завдяки досягненням генетики, робототехніки, штучного інтелекту, розвитку нано-, біо- та 3D-технологій, суттєво впливає на галузь вищої освіти. У мене немає сумнівів, що за 20-30 років ринок праці буде виглядати кардинально по-іншому. І ми маємо бути готовими до цього, щоб не допустити розвиток гіршого сценарію, а саме: масового безробіття, зростання соціальної нерівності тощо. Потрібно прийняти той факт, що принаймні половина сьогоднішніх першокласників працюватиме за спеціальностями, яких у 2021 році ще не існує. І нам, як закладу вищої освіти, слід бути готовими змінювати, адаптувати існуючі та створювати нові унікальні освітні програми, аби бути здатними навчити студентів тому, що буде актуальним у майбутньому.

Взагалі, раджу всім (особливо абітурієнтам та їхнім батькам) звернути увагу на дослідження "The Future of Jobs - 2020". Там дуже добре описані тренди ринку праці та навички, які набудуть популярності у майбутньому.

– КНУ – це величезна структура, якою, напевно, дуже важко управляти, і яку ще складніше розвивати. Як Вам це вдається? Які проблеми постають перед Університетом на шляху до його розвитку?

– Київський національний університет імені Тараса Шевченка, особисто для мене, – це одна велика родина. Коли енергія наших молодих, талановитих та амбітних студентів поєднується з досвідом та знаннями наших викладачів – відбувається справжня магія. Ця синергія і дає нам імпульс, який дозволяє бути лідером у галузі вищої освіти в Україні, бути найкращим Університетом держави і постійно розвиватися. Людський капітал – це найцінніше, що ми маємо. Наш студент дуже вимогливий, дуже розумний та вмотивований, і ми повинні відповідати його рівню.

Одним зі стратегічних пріоритетів розвитку Університету є розпочатий у 2020 році проєкт "Цифровий Університет". У його межах ми розробили та впроваджуємо Платформу дистанційної освіти "KNU Education Online". Було відкрито лабораторію симуляційного тренінгу, впроваджено в освітній процес використання сенсорного модуля "CamTouch", проведено понад 600 тренінгів з підвищення рівня цифрової грамотності викладачів. Також був розроблений та переданий для впровадження у структурних підрозділах мобільний освітній додаток "Мій КНУ", розроблено та впроваджено Платформу для вступу іноземних студентів. Університет активно розвиває технології віртуального освітнього середовища. Ми відкрили першу в Україні аудиторію віртуальної реальності з анатомії в ННЦ "Інститут біології та медицини", створили віртуальні тури корпусами Університету, провели віртуальні офіс-тури у провідних компаніях-партнерах Університету та віртуальну виставку філософських фото-роздумів.

За останній рік було проведено більше 30 міжнародних телемостів з метою обміну досвідом щодо організації освітнього процесу в період пандемії Covid-19 (США, Швейцарія, КНР).

На мою думку, для того, щоб розвиватись на повну потужність, університету потрібні: повна академічна свобода, інституційна автономія, достатнє та стійке фінансування. В умовах пандемії ми особливо гостро відчули, як важко знаходити баланс між підтриманням життєздатності університету та його розвитком.

Для нас принциповим моментом під час карантину було забезпечити усіма необхідними засобами індивідуального захисту всі структурні підрозділи Університету, роботу Університетської клініки, дати можливість студентам, які захворіли на ковід, безкоштовно проживати і харчуватися в окремому ізоляційному центрі. Водночас справно виплачувалися стипендії та заробітні плати.

Також ми забезпечили стабільність виплат заробітних плат, стипендій, інших платежів. У 2020 році зарплата співробітникам Університету підвищувалася у січні і вересні на 9,42% та 5,84 %, відповідно, а з 1 січня 2021 року – на 20%. Окрім того, Університет має достатнє фінансування для забезпечення зростання заробітних плат на 8% з 1 грудня 2021 року.

Величезним здобутком також є те, що нам вдалося зберегти фінансування КНУ за окремою бюджетною програмою.

У нашому Університеті працюють обдаровані викладачі – найкращі з найкращих, і ми постійно вдосконалюємо систему мотивації. А є ще потреба технічного забезпечення, оплати комунальних послуг, утримання приміщень,проведення ремонтних робіт. Водночас Університет потребує більше інвестицій у наукові дослідження, в освіту та інновації.

Треба шукати шляхи, щоб Університет став більш підготовленим до подібних зовнішніх ризиків та набув більшої фінансової стабільності. Я, як економіст за фахом, вважаю, що особлива увага має бути приділена формуванню ендавмент-фондів і забезпеченню підтримки з боку випускників, благодійників, меценатів, донорів.

Цей напрям фінансування вже розвивається в Університеті, і в деяких структурних підрозділах (ННЦ "Інститут біології та медицини", факультеті комп’ютерних наук та кібернетики, економічному та історичному факультетах, факультеті психології тощо), створено сучасні аудиторії за кошти спонсорів.

– Нещодавно у КНУ відбулися вибори ректора, які завершилися без обрання переможця – жоден із кандидатів не набрав необхідної кількості голосів. Яким, на Вашу думку, має бути новий ректор? Якими якостями він має володіти і які ідеї відстоювати?

–Так, дійсно, наприкінці 2020 року в Університеті відбулися вибори ректора. Пройшли вони неспокійно, на жаль, з використанням брудних технологій, застосування яких повністю суперечить моїй життєвій позиції. Лише на початку березня стане відомим остаточний перелік кандидатів, які балотуватимуться на виборах 2021 року.

Не так давно МОН додало KPI у контракти з ректорами. Він включає низку ключових показників та дедлайни їх досягнення. Серед таких показників – рівень та динаміка працевлаштування та стажування студентів, збільшення позабюджетних надходжень на розвиток наукової діяльності, збільшення обсягів викладання англійською мовою тощо.

Я вважаю, що новому ректору необхідно мати досвід управління і розуміння усіх процесів і насамперед бути ефективним менеджером. Поважати принципи демократії, чути працівників та студентів і ставитися до них як до членів єдиної університетської родини. Він має виступити рушійною силою об’єднання, взяти за основу своєї роботи єдність факультетів та інститутів, а не поглиблювати суперечності між ними. Це можливо лише за умови визнання рівності усіх структурних підрозділів, наявності плану розвитку кожного та реалізації стратегії розвитку Університету.

На мою думку, освіта повинна бути поза політикою. Ми маємо вміти взаємодіяти з владою, але слід утримуватися від участі у політичній боротьбі, тримати нейтралітет.

Ректор повинен мати авторитет серед академічної спільноти, стратегічно мислити, оцінювати можливі ризики та вміти оперативно на них реагувати.

Сучасний керівник повинен запропонувати реальні можливості підтримки і розвитку працівників, забезпечити максимальний рівень якісної освіти для студентів.

Також, він має бути візіонером, мати повагу в колективі, йти у ногу з часом.

У сучасному світі йде конкуренція за талановитих людей та інновації. І завдання вищої освіти – розкрити людський потенціал держави. Успіх цієї справи залежить і від ректора.

Київський національний університет імені Тараса Шевченка – це серце української освіти. Місце, де формується інтелектуальна еліта нашої держави, де розкриваються нові таланти та розвиваються нові ідеї. Стати ректором такого Університету – непроста, але почесна місія. Треба вміти знаходити баланс між традиціями та інноваційним розвитком. Необхідно зберегти і примножити потенціал Університету. Сподіваюся, у березні КНУ зробить правильний вибір.