Відео дня
Блог | Про народний та унікальний характер християнських обрядів в Україні
Вітаючи українців із сьогоднішнім святом, хочу привернути увагу до українськості й народності у святкуванні християнської Трійці.
Звернімося до батька української етнопсихології Миколи Костомарова, який у своїх "Двох руських народностях" (1861 рік) порівняв звичаї та менталітет українців та росіян:
"І у громадському, і в сім’євому життю Великоросів більш чи менш видко брак того, що в українському житті становить душу, силу й поезію; і, навпаки, в останньому мало того, що становить повагу першого.
Великорос мало любить природу; в селян дуже рідко здибаєш на городі квітки - на Україні квітками пишається майже чи не кожний двір хлібороба.
Цього не досить. Великорос має якусь ненависть до рослин. Я знаю приклади, де господарі вирубували дерева біля своїх домів, препогано збудованих, гадаючи, що через дерева будинок не має гарного вигляду…
Коли влада почала спонукати людей садити біля хат верби, надзвичайно важко було примусити, щоб поливали дерева, доглядали їх, не давали нівечити. Коли в 20-роках нашого віку (йдеться про 19 століття) уряд наказав обсуджувати деревами шляхи, ця річ здавалася народові ( мається на увазі російський) таким важким тягарем, що скарги й нарікання відбилися в народних піснях, складених надзвичайно тривіяльно. У Великоросії багато садів, але це все майже садовина, їх розводять із крамарською метою; лісову деревину зустрінеш рідко де, бо з неї немає користі для матеріального життя. Рідко коли можна здибати Великороса, що б спізнавав і відчував красу місцевості, любувався оглядаючи небо, і впивався б, ні на що не звертаючи уваги, очима в озеро, освічене сонцем або місяцем, або вдивлявсь у блакитну далину лісів, заслухався хором весняного птаства. Все оце майже все якесь чуже для Великороса, він зав‘яз у щоденних рахунках, у мілкій ковбані матеріальних потреб. Навіть люде освічені, скільки нам доводилося помітити, теж байдужі до краси природи…"
(Цитую зв перекладом Олександра КОНИСЬКОГО).
З огляду на цю ментальну традицію українців, більшість християнських свят обрамлені народними звичаями та обрядами. Так обрядовість Зелених свят не має аналогів у жодній країні світу. Тут і обов‘язковість прикрашання дому запашним клечанням із зелених гілок дуба, липи, явора… і букетами з м‘яти, любистку, материнки та чебрецю. Адже ще в дохристиянські часи українці в цей період остаточно прощалися із весною і закликали добрий врожай та злагоду до своїх домівок.
Отож, поважаємо християнські традиції, але не забуваймо та шануймо й наші народні, споконвічні звичаї!
Бо в цьому ми - українці вирізняємося з поміж інших народів світу, тому й унікальні!
П.С. Мій земляк і краєзнавець Віктор Козоріз називає нас, українців, православними язичниками. І це, з огляду на неповторне й часом незбагненне поєднання народних і християнських звичаїв та обрядів, певно, так і є!
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...