Про біль та гумор під час війни від автора "Квартал-95": нова історія в Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова

2 хвилини
3,5 т.
Про біль та гумор під час війни від автора 'Квартал-95': нова історія в Музеї 'Голоси Мирних' Фонду Ріната Ахметова

Стендап-артист Валерій Жидков із родиною потрапив під обстріл на дачі поблизу Макарова у перші дні великої війни. Їм пощастило вирватися. Валерій відправив дочок та дружину за кордон, а сам залишився у Києві.

Відео дня

Автор Студії "Квартал-95" розповів Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова, як артисти у повній секретності готуються до концертів на передовій, про біль та гумор під час війни. "Я до останнього не вірив, що почнеться війна. У мене було багато аргументів, але всі вони перетворилися на пил, коли я почув вибухи",  – згадав Валерій.

Артист, його дружина та доньки 7 й 17 років поїхали на дачу, де є літній будинок. Він не пристосований до зими, без підвалу. Але тоді здавалося, що там безпечніше, ніж у столиці. Їхали через Гостомель, Бучу, Ірпінь  – останній раз, коли Валерій бачив їх цілими. Незабаром обстріли почалися вже поруч із дачею. З кожним вибухом молодша дитина питала: "Нас вб’ють?"

Щоб захистити дітей, вирішили виїхати. Куди  – не знали. Тиша навколо стояла мертва, поруч був ворог, але вдалося проскочити. Певний час провели на Закарпатті, потім діти та жінка поїхали за кордон. Валерій повернувся до столиці та почав організовувати концерти разом із командою. Спочатку це був просто контакт, щоб підтримати людей, показати, що артисти тут, вони не втекли, вони з українцями.

"Це було дуже потрібно людям. Кожен намагається робити те, що вміє. Те, що болить. Жартувати потрібно про те, що тебе стосується, зворушує",  – відзначив артист.

За півроку війни команда дала понад 130 концертів  – в основному, на лінії зіткнення. Міста, в яких під час концертів було чутно вибухи. Виїжджали й на позиції ближче до лінії фронту. Наперед про це ніхто не знав, адже зібрання людей  – ціль для ворога. На першому концерті Валерій ще сумнівався: як жартувати, коли війна? Потім побачив, що у людей горять очі, їм цікаво. А наприкінці вже чутно і сміх, і оплески...

"Ти бачиш, що люди, які воюють, спокійні. Вони на своїх місцях, реагують на твій гумор. І думаєш  –  я чого панікую? Я ж у них за спиною! Я розумію, що когось із тих, перед ким ми виступали, вже немає. Від цього боляче, гірко..." – зізнався  Валерій.

Свою історію Валерій Жидков довірив Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова. Це наймасштабніший у світі архів історій мирних мешканців України, які постраждали від війни. Архів Музею налічує вже понад 40 000 історій.