Відео дня
"Причин для страху багато, і це нормально": психологиня пояснила, чому чоловіки ховаються від мобілізації
Частина українських чоловіків активно ухиляються від мобілізації через страхи. І бояться вони далеко не лише можливості загинути, люди можуть боятися багатьох речей, і це нормально.
Водночас держава допустила виникнення прогалин як у питаннях формування цінностей, так і в інформуванні суспільства щодо того, що таке армія й мобілізація, тож люди опинился у полоні упереджень та хибних стереотипів. У цьому переконана психологиня Центру травматерапії ГО "Форпост" Олеся Ольховик, своїми міркуваннями вона поділился з виданням ZN.
В інтерв'ю виданню Ольховик зазначила, що чоловіки активно уникають мобілізації через страхи, одним з яких, але далеко не єдиним, є страх за власне життя.
"Причини різні. Так, є страх за життя. Є страх, що родина без них не впорається. Або "це не моя мета, цінність, і взагалі я — не про це". З практики є ще вислови на кшталт: "Ну, добре. Мене мобілізують. Я піду, загину. Я можу з цим змиритися. Але як це — не побачити, як ростуть мої діти, яким зараз півтора-три роки?". Це теж страх. Бо дійсно хочеться дивитись, як ростуть власні діти. Тобто причин для страху багато. І це нормально, бо страх — одна з наших базових емоцій. Бояться всі люди. Але хтось тренує й практикує здатність через страх іти до цілей", – наголосила психологиня.
Вона переконана, що змінити ситуацію зі ставленням до мобілізації та необхідності захищати свою країну попри страхи могла би держава. Однак тут упродовж усієї незалежності України спостерігалася прогалина.
"Взагалі це питання до політики в державі щодо формування цінностей і резильєнтності громадян, підживлення відчуття, що не "моя хата скраю", а "це — моя країна, моя земля, і це нормально — йти її захищати". Питання довіри в суспільстві, насамперед до інституцій, украй важливе. Вона формується сталою політикою та відповідністю декларованого виконаному. Резильєнтність нації, як і персони, складається з того, що навіть за найгірших обставин ми обираємо: усвідомлювати проблему, прагнути найкращого, пручатись і адаптуватись, бути в надійних стосунках із іншими, діяти заради результату та, звісно ж, розуміти мету. Якщо цього не тренувати, якщо люди занурюватимуться в тривогу від невизначеності, боятимуться та завмиратимуть, це небезпечно для кожного окремо й для всієї країни", – пояснила Ольховик.
За її словами, у небезпечній ситуації люди реагують по-різному. Увесь можливий спектр реакцій можна звести до "бий, біжи або завмри". Що саме з трьох ключових варіантів проявиться у кожній конкретній людині, визначають не лише обставини, а й поточний стан особистості та наявний у неї попередній досвід.
"У тривожних людей реакція дуже часто — "завмри". Ну, або "біжи", якщо можна втекти в якесь глухе село, засісти в хатинці й навіть у магазин не виходити, бо там ходять патрулі з військкомату. Такий некерований страх, що іноді затоплює. Він походить із уявлень про мобілізацію й подальші перспективи людини на війні. Вручення повістки для людей із такими уявленнями означає, що за кілька днів вони вже бігатимуть по окопах із автоматом у штурмовій бригаді", – наголосила психологиня.
У власній практиці вона зіштовхується з дуже поширеним в українському суспільстві уявленням про мобілізацію. Надто багато людей переконані, що у разі мобілізації чоловіків одразу ж, без підготовки, кидають на передову.
Водночас, констатує психологиня, мало хто має реальне розуміння того, що з себе являє армія.
"Дуже мало розуміння, що армія — це система, де є штурмові бригади, а є бек-офіс, у якому не вистачає нормальних юристів, класних бухгалтерів, сисадмінів, котрі можуть фіксити чималу кількість техніки. Недостатньо інформації про те, що за новими правилами кожен новобранець, який раніше не служив у ЗСУ, проходить підготовку. Необізнаність, упередження — зокрема й обґрунтовані, на жаль. Тож тут, мабуть, питання щодо інформування: що таке армія, як вона працює, якими є її потреби", – припустила Ольховик.
Психологиня також вбачає джерело тих страхів, що змушують чоловіків втікати від мобілізації, саме поширені стереотипи та брак інформації про те, що армія змінюється як справляються реальні проблеми.
"Страх виростає з однобічного бачення й браку інформації про конструктивні зміни, що вкрай важливо. Ми тривожимося від відсутності інформації, коли не маємо, на що спиратися", – резюмувала вона.
Нагадаємо, раніше OBOZREVATEL публікував рекомендації щодо того, як спілкуватися з військовими, які втратили кінцівки. У спілкуванні з такими воїнами є низка табу, порушувати які у жодному разі не можна.
Окрім того, психологи розповіли, як поводитися з тими, хто втратив близьку людину на війні, аби не завдати їм додаткового болю.
Тільки перевірена інформація у нас у Telegram-каналі Obozrevatel та Viber. Не ведіться на фейки!