Блог | Після травми людина виношує своє майбутнє життя: як покращити комунікацію в медзакладах України
Будьте першими у курсі головного — підпишіться на Новини на OBOZ.UA у Google
Сьогодні в Україні пацієнти-військові лікуються окремо від цивільних – у спеціалізованих військових госпіталях. Але цей розподіл уже не працює. Реальність змінилася: мінно-вибухові травми тепер трапляються не лише серед військових, а й серед цивільного населення. Усі лікарі, незалежно від місця роботи, мають навчитися працювати з такими пацієнтами. Водночас у цивільних лікарнях мають розуміти особливості комунікації з військовими. Для цього необхідно впроваджувати системні зміни вже зараз.
Чому потрібен єдиний медичний простір для військових та цивільних?
Останні півтора року для команди "Серця Азовсталі" стали часом важливих відкриттів і важкої роботи. Ми допомогли понад 5 тисячам людей, зокрема, оборонцям із різними травмами: від ампутацій і складних операцій до лікування зубів. Кожного нашого захисника ми знаємо особисто й підходимо до його травми індивідуально. Це дозволяє нам бачити всі недоліки наявної системи охорони здоров’я, а також шляхи, як її можна змінити.
В рамках нашої медичної програми ми вирішили скеровувати захисників та захисниць до цивільних лікарень. І це дало свої результати. Ми обрали нашим партнером приватну клініку, яка починала як пологовий будинок. І це одразу проявлялося в їхньому турботливому ставленні до своїх пацієнтів, що стало для нас вирішальним чинником. Після травми людина виношує своє майбутнє життя, як мати виношує дитину. А тому медичний персонал має бути максимально уважним та емпатійним до таких пацієнтів.
До того ж у звичайних медичних закладах легше організувати зустріч із мамою, дружиною чи друзями. А підтримка близьких – це фундамент для швидшого й ефективнішого одужання. Без цього людині важче подолати психологічний стрес, який супроводжує кожну травму.
Лікар і психолог – обов’язковий тандем
Коли ми будували нашу систему допомоги, то з самого початку впровадили в програму співпрацю лікаря та психолога. Адже травма – це не лише фізична проблема, а й психологічний виклик. Людині доводиться адаптуватися до нового життя, в якому вже ніколи не буде, як раніше. Хірург повертає тіло до функціонування, але саме психолог допомагає повернути бажання жити й боротися. До того ж наші військові на війні втрачають не лише своє здоров'я, а й побратимів. А це окремий психологічний виклик.
Ще одна суттєва проблема, з якою ми стикаємося, – це невизначеність, яку відчуває військовий. Невідомість щодо майбутнього викликає додатковий стрес, що посилює і без того важкий стан.
Сьогодні система охорони здоров’я в Україні поки що не готова до такого підходу. Але ми маємо змінювати це, бо тільки цілісний підхід дозволить по-справжньому допомогти нашим захисникам.
Що потрібно змінити?
- Важливо, щоб держава питала самих військових, що їм потрібно. Нам потрібен не формальний діалог, а реальна комунікація. Тільки так ми зможемо побудувати систему, яка відповідатиме їхнім потребам.
- Потрібно масштабувати успішні кейси. Наприклад, наш досвід співпраці з нашими партнерами показав, як важливо, щоб у лікарні була не просто якісна медицина, а й людяне ставлення. Зрозуміло, що в окремих медзакладах легше впроваджувати певні підходи. Але ми маємо прагнути до того, аби такі успішні кейси лягали в основу всієї системи охорони здоров’я.
- Роль суспільства. Сьогодні кожен має запитати себе: "Що я можу зробити?". Для мене очевидно, що тема реабілітації військових має стати модною. Медичні працівники, освітяни, керівники – усі ми повинні вчитися взаємодіяти з людьми, які повертаються з війни. Завдяки досвіду COVID-19 ми вже звикли до онлайн-навчання, і цей формат можна використати для навчання з комунікації з військовими. Крім того, популяризація теми через медіа допоможе привернути увагу та стимулювати інтерес до самостійного навчання. Зрештою, наше суспільство має змінити ставлення до відповідальності. Кожен із нас має зробити свій внесок у відновлення країни, щоб жити в ній стало легше тим, хто віддав за нас своє здоров’я.
