Блог | Партія ухилянтів – шлях у нікуди
Будьте першими у курсі головного — підпишіться на Новини на OBOZ.UA у Google
Напад озвірілих потвор на військовослужбовців у Львові означає, що певна частина суспільства досі залишається відірваною від реалій війни й провалює тест на дорослість. Кадри цих подій викликають таке обурення, що важко підібрати цензурні слова для характеристики нападників. Якщо ж триматися в межах літературної норми й говорити холодно, без емоцій, залишається констатувати: "партія ухилянтів" піднімає голову. Так не має бути і так не буде.
Аналіз цієї ситуації варто розділити на дві частини. По-перше, мав місце конкретний кримінальний злочин. З огляду на сучасні технічні можливості, поіменно встановити всіх його безпосередніх учасників не так вже й складно. Реакцію держави, зокрема й місцевої влади Львова, її готовність діяти швидко, ми вже побачили. Тож чекатимемо на результати розслідування. Хочеться вірити, що будуть ретельно перевірені всі версії.
Є й інший вимір львівських подій – так звана "група підтримки" злочинців. Кожна їхня посмішка – це удар по обороноздатності держави, удар у спину українським воїнам, які щодня і щоночі не дають перетворити всі українські міста – аж до Львова – на Бучу зразка 2022 року.
Мусимо визнати, що йдеться про значну кількість людей. Лише за офіційними даними, в Україні в розшуку за ухилення від військової служби перебувають понад два мільйони громадян. Водночас ми розуміємо, що реальна кількість тих, хто симпатизує сумнозвісній "партії ухилянтів", може бути ще більшою.
За масштабами це вже нагадує своєрідний псевдополітичний рух. Він має своє "вуличне крило" у великих тилових містах, здатне швидко збиратися для незаконних акцій і нападів на військовослужбовців. Має своїх блогерів, які хайпують на проблемах мобілізації. Має навіть своїх представників у парламенті, які здобувають політичний капітал на "болючих темах". Чи усвідомлюють усі ці діячі наслідки власної безвідповідальності? На жаль, це риторичне питання.
Ми часто чуємо від представників "партії ухилянтів" розмови про корупцію, "несправедливу мобілізацію" та інші проблеми. Так, проблеми існують. Мобілізаційна політика потребує вдосконалення, і відповідна реформа вже розробляється. Серед її напрямів – перегляд системи бронювання та посилення відповідальності за ухилення від військової служби. Парадокс полягає в тому, що той, хто сьогодні найгучніше кричить про справедливість, може дуже здивуватися, коли вона справді настане. Бо прийде вона – до нього.
Сьогодні український народ докладає величезних зусиль, щоб відстояти своє право на життя. Якщо бодай один відсоток цієї енергії суспільство спрямує на подолання "партії ухилянтів", від неї дуже швидко не залишиться й мокрого місця. Але наш пріоритет номер один сьогодні – зупинити ворога. Здавалося б, це очевидні речі, особливо на п'ятому році війни. Але іноді очевидне варто проговорювати і повторювати.
Ми добре робимо свою роботу і рано чи пізно здолаємо всіх ворогів – не лише зовнішніх, а й внутрішніх. Тримаймо стрій. Разом до Перемоги. Слава Україні!
