Блог | Назад у 90-ті? Про гроші, бикування і те, чому ми досі в дупі
Дивовижна історія сталася зі мною та Костянтином Єфименком учора.
Вона дуже схожа на 90-ті роки XX ст., але відбулася в Україні у третьому десятилітті ХХІ ст. Ми навіть спочатку подумали, що стали учасниками зйомок другого сезону серіалу "Бригада" і нарешті дізнаємося, чи вижив Саша Білий.
Монобанк знімає офіс у бізнес-центрі Gulliver. Це найдорожчий бізнес-центр Києва. Ми платимо близько 500 доларів на місяць за одне робоче місце у коворкінгу Creative States.
Я, як завжди, після роботи підійшов до ліфта у паркінг бізнес-центру. Ми їхали разом із Костею на вечерю. Біля ліфта вже зібралося десь з семеро резидентів бізнес-центру. Приїхав ліфт, відчинилися двері і… підбіг охоронець бізнес-центру, відсунув усіх, хто хотів зайти в ліфт, став у дверях та попросив скористатися іншим ліфтом, викликати який, до речі, можливості не було, бо на поверсі був відкритий ліфт.
Далі текст мовою оригіналу.
Я опешил от такой ситуации и мне захотелось понять, что происходит.
А происходило следующее: через три минуты к лифту в окружении охраны подошла хозяйка бизнес-центра Gulliver, окинув всех ожидающих холодным взглядом, она села в "свой" лифт и укатила.
Я позвонил директору бизнес-центра и предложил его руководителю извиниться перед клиентами и пообещать прекратить эту византийщину.
Ничего этого не произошло.
А жаль.
Деньги, кроме права на избыточное потребление, накладывают на их обладателя ещё и серьезные обязательства. И обязательства эти, прежде всего, заключаются в том, чтобы не терять лицо и оставаться человеком.
Очень точно, на мой взгляд, по этому поводу высказался не попавший в лифт Константин: "Поведение этой дамы – быковство в современном мире. В мире, где уже почти не носят костюмы, где есть соцсети и быть простым – это и современно, и модно. Бизнесменом в Украине быть не круто, нас не любят, в том числе, из-за таких, как она. А если мы не размножимся (критично много), то так и будем жить в заднице, как сегодня".
