Блог | Суперполитический эфир без политиков: зачем Шустер поднял тему культуры и почему это важно
"Краще б запросили політиків/вчителів/тих, хто виживає на 5 тисяч". "Не про те передачі знімаєте". "Вперше не додивилися до кінця". "Нема щоб міра Черкас запросити". "Не цікава і не актуальна тема". "Я ФОП, мені жити нема за що, допомоги ніякої, а вони культуру обговорюють". "Савік, підніми питання про Чорнобиль/події 2 травня в Одесі". "Наш знахабнілий бомонд заявив про себе" ... Такими коментарями рясніє youtube-канал "Свободи слова Савіка Шустера" під останнім випуском ток-шоу. А вся справа в тому, що цей випуск кардинально відрізняється від звичайних для студії головного політичного ток-шоу країни суперечок, гучних викриттів і не менш гучних обіцянок від українських політиків. У ньому Шустер підняв вкрай важливу тему: українська культура під час карантину. І гості в студії говорили про дійсно важливу і по-справжньому хворобливу для нашої країни проблему.
Плануючи цю тему, Савік Шустер, з його багаторічним досвідом роботи в журналістиці, практично напевно знав: особливих рейтингів вона йому не принесе. Культура в Україні протягом довгих десятиліть перебуває десь на задвірках. Нас привчили думати, що це щось непотрібне і неважливе. Те, без чого можна обійтися. Якась розкіш, на якій можна – і потрібно – економити. І коментарі під цим випуском "Свободи слова" всього лише чергове тому підтвердження. "Фішка" у тому, що таке ставлення до культури є наслідком її занепаду.
І як раз про те, чому таке ставлення до культури – величезна стратегічна помилка державної влади, особливо – в умовах зовнішньої агресії – і говорили гості Савіка Шустера.
Втім, фоном для цієї важливої і болючої для нашої країни, яка перебуває в пошуках власної ідентичності, виступила тема виживання в умовах карантину. Гості – артисти, кіно- і театральні актори, продюсери, спортсмени, режисери - обговорили ситуацію, в якій опинилися люди, задіяні в креативних індустріях через пандемію - і те, як вони виживають в умовах карантину.
Культура і карантин: на межі існування
У креативних індустріях в Україні задіяні близько мільйона чоловік. Вони генерують близько 4% ВВП. І з забороною масових заходів та веденням інших карантинних обмежень практично всі ці люди залишилися без засобів до існування. Причина такої ситуації – у наплювацькому ставленні держави до сфери культури в цілому, яке не змінилося і з настанням кризи.
Якщо на Заході зірки шоубізу переважно заробляють на роялті, то їхні українські колеги близько 80% своїх доходів отримують від концертної діяльності. Питання роялті в Україні абсолютно не врегульоване досі – ні з точки зору законодавства, ні з точки зору організації збору плати за авторські права.
В умовах, коли гастролі неможливі, українські музиканти намагаються виживати завдяки монетизації на Youtube, рекламі в Інстраграм і використовуючи власні накопичення. Але, як зазначила співачка Оля Полякова, за кожним артистом стоїть величезний колектив – танцюристи, освітлювачі, аранжувальники, музиканти – які втратили можливість прогодувати сім'ї. І в умовах, коли українська влада, продумуючи етапи виходу з карантину, не дає навіть надії на терміни, коли масові заходи знову будуть дозволені – багато з них підуть зі своїх професій. А це, на думку Полякової, неминуче відкине український шоу-бізнес років на 15 назад, стерши весь прогрес і всі досягнення у створенні дійсно конкурентних шоу.
Саме цих людей, а не самих артистів, як вважає співачка, і має зараз підтримувати держава.
Але замість цього влада вже традиційно воліє урізати витрати на культуру. При недавньому перегляді бюджету ця сфера постраждала найбільше.
"У бюджеті витрати збільшилися на 1,5%, а з огляду на фонд для боротьби з коронавірусом – на 7%. Витрати на культуру зменшилися на 40%. Саме стільки з культури зняли. Потім героїчними зусиллями повернули 5%... З культури зняли майже половину. Так в державі, яка думає про майбутнє, бути не може. Зникає сам сенс існування держави. Їй просто не буде заради кого існувати. Забирати у культури останні крихти, щоб збільшити фінансування силових структур – як мінімум, недалекоглядно", - переконаний фронтмен "Океану Ельзи" і лідер політичної партії "Голос" Святослав Вакарчук.
А ось його колега по парламенту, голова комітету з питань культури Олександр Ткаченко, в карантині і сформованих підходах до державного фінансування культури угледів шанс змінити сприйняття цієї сфери. І нагадав про підготовлений представниками різних депутатських фракцій законопроекті, направлений на підтримку креативних індустрій під час пандемії коронавірусу. Серед іншого, цей законопроект передбачає економічні пільги та пряме фінансування креативних індустрій, введення поняття "грант" і 5% ПДВ на культурні послуги. Ось тільки з огляду на те, що карантинні обмеження тривають вже майже два місяці і, за словами самого Ткаченка, доходи креативних індустрій у другому кварталі впали на 75%, а законопроект 3377 зареєстрований лише 22 квітня - з допомогою нардепи дещо запізнилися.
Не менш плачевна ситуація сьогодні і в кіно. Причому, не тільки в Україні. Так, у Голлівуді, за словами відомого кінопродюсера Олександра Роднянського, сьогодні повністю припинено кіновиробництво. Ніхто не розуміє, що буде після карантину з кінотеатрами – що в них показувати, хто буде в них ходити, чи будуть у людей гроші на відвідування кінотеатрів. У всьому світі кіноіндустрія до коронавірусу приносила 30 млрд доларів на рік. Через пандемію вона обвалилася щонайменше на дві третини. І це – тільки початок.
Пандемія вже змінила світ, кінематографічний – у тому числі. Активно ростуть стрімінгові платформи – і, швидше за все, вони повністю замінять кінотеатри. Суттєво зміниться також підхід до того, які фільми знімати для великого екрану.
Що ж стосується українського кіно, воно і до пандемії ще не встигло вийти на самоокупність. Частково – через невисоку якість частини знятих за допомогою бюджетного фінансування стрічок. Частково – через "окупацію" українських кінотеатрів американськими фільмами. Частково – через все те ж байдуже ставлення до культури і те, що на відміну від Європи, в Україні так і не з'явилася практика з дитинства вчити дітей відрізняти справжнє мистецтво від кітчу, ціннісних творів від халтури.
Складно переносять безгрошів'я і вимушене безробіття і театральні працівники. Десь, як в Національному академічному драматичному театрі імені Франка, акторів і техперсонал відправили у чергові оплачувані відпустки. Десь – розпустили по домівках з частковим збереженням зарплати. Десь – відправили у безстрокові відпустки за власний рахунок. Але з огляду на, що робота в театрі в Україні завжди була на межі альтруїзму, витоки проблеми з театрами також слід шукати не в пандемії, а в тому, що культура ніколи не стояла на перших позиціях у списку пріоритетів нашої держави.
Чому держава ігнорує стратегічно важливу сферу?
Полякова вважає: байдуже ставлення держави до культури в цілому і шоу-бізнесу зокрема позбавляє Україну потужного джерела формування національної самосвідомості українців.
"У поетапному виході з карантину культура не передбачена. Ми не існуємо. Нас немає. Немає жодного слова про те, коли будуть дозволені масові заходи. Культура в Україні завжди розвивалася не завдяки, а всупереч усьому. Тому що немає нічого. Ні залів. Ні доріг. Ні законів. Немає захисту. Нас не помічають, нас не підтримують. Так чому ви потім дивуєтеся, коли молоді і талановиті виконавці раптом вирішують, що вони нічого не винні державі? Але ж вони могли би показувати приклад ставлення до рідної країни своїм шанувальникам", - говорить співачка.
Якщо Україна не змінить свого ставлення до культури, не усвідомить її стратегічного значення для самого існування держави – вона приречена.
"Культура в цілому, а особливо контент, який несе український наратив і продовжує історичну тяглість – це все енергія самоідентифікації нас як українців. Як тих, хто серед безлічі інших народів може зачепитися за щось своє, українське. Це українська мова, кіно, пісня, театр і все те, що нас ідентифікує. І держава, особливо в умовах, коли сусідня імперія робить проти нас інформаційну та військову агресію, зобов'язана вливати кров в культуру для того, щоб покоління, які зараз навчаються, дивляться, споживають контент, через 5-7-10 років не зрадили цю державу, тому що у них немає якоря, їм нема за що зачепитися. Тому що їм ніде не розповіли, що вони українці. Не розповіли, що таке – бути українцем", - переконаний фронтмен гурту "Антитіла" Тарас Тополя.
Його підтримав і знаменитий актор і режисер Ахтем Сеітаблаєв. Він переконаний: найстрашніше – коли твоїх дітей виховує ворог. А саме це відбувається з громадянами України, що живуть в окупації. І не тільки.
"Культура - це духовний фундамент, це те, що тримає націю. Це те, що відрізняє людину від тварини. Це додана вартість кожного з нас. Звичайно, якщо мова йде про те, вкласти, умовно кажучи, 10 гривень в кіно або купити на 5 гривень ліків і засобів захисту – вибір очевидний. Інша справа, що якщо подивитися на державний бюджет, на статті витрат не культури, не стратегічних галузей економіки – навіть я, не бухгалтер, протягом 15 хвилин можу знайти близько півмільярда гривень у нестратегічних напрямках, які дотуються державою. І коли сьогодні говорять про те, що культура може почекати – вибачте, в мені просто народжується злість", - заявив Сеітаблаєв.
Але незважаючи на песимістичну ситуацію з культурою в Україні, більшість учасників цього знакового ефіру у майбутнє дивляться з обережним оптимізмом – хоч і не без певного остраху перед невідомістю.
Післямова
Після завершення ефіру про незвичайну, але вкрай важливу тему програми висловився і сам Савік Шустер. Він упевнений: незважаючи на те, що в студії цього разу було мало політиків – ефір був максимально політичним. Цього разу команда "Свободи слова" свідомо пожертвувала високими рейтингами заради можливості донести до керівництва держави (за допомогою нардепів Вакарчука і Ткаченка), наскільки важливо змінити підхід до культури. Адже мова йде про виживання і майбутнє країни.
"Якщо буде продовжуватися так – буде нікому захищати країну. Бо не буде ідеології, не буде історії, не буде тієї українськості, про яку ми говоримо. Тому це стратегічна програма для влади. Так, в такі страшні часи, коли люди тисячами на день гинуть через відсутність ШВЛ або несвоєчасного приїзду швидкої, кіно, музика і спорт, здавалося б, дійсно відходять на другий план. Але це не так. Мільйон робочих місць і 4% ВВП – це саме по собі дуже важливо. Але головне – це дух нації. Її енергія", - упевнений Шустер.
І саме в них, а не в політиці плекання покоління "яка різниця", і полягає шлях України до того, щоб зайняти належне їй гідне місце в світі.
