Відео дня
На Кіровоградщині мама загиблого воїна відкрила волонтерський центр: щотижня возить допомогу на передову
Уже дев'ять років мати загиблого у 2015 році під Горлівкою лейтенанта Андрія Ільїна допомагає фронту. Жінка збирає та відвозить на "нуль" тепловізори, "мавіки", продукти. Останнім часом допомагає з ремонтом автомобілів для військових.
Усе це робиться за допомогою звичайних українців, котрі готові день і ніч, попри відсутність світла, готувати вареники, котлети, в'язати теплі речі, плести сітки. Інші несуть хоча б по 20, 100 грн, аби військові наближали нашу перемогу. А мама загиблого героя щотижня все це вантажить у бус і везе нашим захисникам на передову.
Докладніше про це читайте у матеріалі OBOZREVATEL.
Позивний "Іволга"
Дарія Ільїна багато років пропрацювала у Світловодській районній адміністрації Кіровоградської області. Останніми роками була директором територіального соціального центру. Лише минулої осені, коли поєднувати роботу й багаторічну волонтерську діяльність стало складно, вона звільнилася та всю себе присвятила своїй громадській організації "Іволга".
"Іволга" – це позивний її 31-річного сина, лейтенанта, командира взводу 17-го Кіровоградського батальйону тероборони Андрія Ільїна. Він загинув 22 січня 2015 року на 7-му блокпості під Горлівкою.
"Йшли сильні бої, їх постійно обстрілювали. Його блокпост дуже заважав ворогові, оскільки розташовувався на роздоріжжі, де дорога вела на Горлівку. У той день, 22 січня, були два прямі влучення снарядів 152-го калібру – і Андрія не стало", – згадує Дарія Ільїна.
Для матері дуже боляче згадувати, що від її сина нічого не залишилося. Вона каже, що після смерті Андрій приходив до неї у снах та просив зібрати його, бо йому дуже боляче.
"Мені снилося чорне поле, все у вирвах від вибухів, я повзу по ньому і збираю його по шматочках. Я дуже просила його комбата знайти мені хоч щось від тіла Андрія, щоб я могла його поховати", – каже Дарія Дмитрівна.
Через три тижні розвідники таки побували там і знайшли на гілках дерева шматочок тіла Андрія. Мама поховала його в спеціальній капсулі, з того часу він став їй менше снитися.
Дарія Дмитрівна дуже тяжко переживала втрату сина. Коли почалася війна у 2014 році, він суворо заборонив їй намагатися і навіть думати про те, щоб уберегти його від служби. Жодного військового досвіду в нього не було, крім військової кафедри в університеті. Його мобілізували, і він потрапив до 17-го Кіровоградського батальйону тероборони.
Мама довгий час навіть не здогадувалась, що Андрій уже на фронті. Він дзвонив і казав, що вони на полігоні, тренуються, що все гаразд. Щоправда, голос його звучав немов через трубу, мабуть, він прикривав телефон рукою, щоб не чути було вибухів.
Лише у грудні 2014 року, коли від сина надійшла посилка, вона побачила зворотну адресу: місто Щастя, Луганська область. Але тоді їх уже перекидали під Горлівку, де він і загинув.
"Я ніколи й подумати не могла, що він зможе взяти в руки зброю. Він навіть черв'яка на гачок не міг начепити, коли вони з батьком ходили на рибалку. Одного разу батько знайшов біля дачі маленьких гадюк і відніс їх до лісу. Андрій так переживав, коли подумав, що він убив їх", – розповідає мама.
Чому в сина був позивний "Іволга", жінка так і не знає. Але після загибелі Андрія у них на дачі з'явилася іволга, сіро-зелена крихітна пташка, яка співає як соловей. Вона звила маленький будиночок, який так і висить серед дерев на нитці.
Змогла пережити трагедію
Практично від початку війни ще у 2014 році Дарія Ільїна займалася волонтерством, була на Донбасі. Але після загибелі сина зрозуміла, що якщо не займатиметься чимось важливим, то не зможе пережити своєї трагедії.
Тому вже восени 2015 року з'явилося громадське об'єднання "Спілка ветеранів війни, АТО/ООС "Іволга".
"Мені дуже ріже слух, коли рахують дні війни, кажуть, що війна розпочалася 24 лютого. Війна розпочалася у 2014 році. Тоді я вперше з'їздила до району Мелітополя, там був наш аеропорт. А з 2015 року я сама з волонтерами їжджу на фронт постійно. Я об'їздила всю лінію фронту від Станиці Луганської до Широкиного та Маріуполя. А з 24 лютого кожного тижня завантажуємо бус, і я з водієм виїжджаємо в суботу, повертаємось у неділю. Працюємо з багатьма бригадами, звичайно, намагаємося відвідати й ті, де служать наші земляки зі Світловодської громади. Але для мене всі вони однакові, мої діти", – каже Ільїна.
"Іволзі" допомагають усі, хто може. З Польщі українці надсилають генератори. Жінки зі Світловодська чи сусідніх сіл, чиї сини зараз на фронті, ліплять вареники, готують котлети, курку, печуть пироги, булочки, млинці, печиво. І це при тому, що світло часто вимикають, а готувати доводиться на газових плитках. В одному будинку жінки зібрали свою домашню консервацію, інші принесли на сітки всю свою стару постіль.
Коли вдається, Дарія Дмитрівна закуповує свіже м'ясо і везе на схід, щоб солдати могли приготувати щось смачне.
"Наші солдати зовсім не голодні, вони мені пишуть, що з "голоду не пухнуть", але нашим смаколикам завжди раді", – сміється волонтерка.
Люди переказують кошти на закупівлю автомобілів, вони як ніколи потрібні на передовій. На купівлю коптерів, приладів нічного бачення, тепловізорів. Найбільше серце стискається, коли на рахунок приходять 20, 40 чи 100 грн. Видно, що люди віддають останнє, що у них є, тільки щоб наблизити перемогу.
"У нас є пенсіонер, пан Леонід, у нього пенсія маленька. Але він щомісяця приносить 100 грн, а до свят – по 200. Передає особисто до рук, каже: "Ти знаєш, куди їх передати". А нещодавно пенсіонерка, я кличу її Паша, принесла свої золоті сережки, найцінніше, що вона має, попросила продати й на ці гроші щось купити для ЗСУ.
Мені підказали, що краще влаштувати аукціон. Щойно ми його оголосили, відгукнувся військовий, який запропонував 11 тисяч. А потім ще один хлопець сказав, що купить за 15 тисяч, але за умови, що самі сережки ми повернемо Паші. Та готовий заплатити більше, якщо хтось захоче сережки викупити для себе", – каже Дарія Ільїна.
Також "Іволга" допомагає і переселенцям, яких зараз у Світловодську тисячі з Харківської, Херсонської областей. Перед новим роком розвезли дітям подарунки із солодощами. Передають їм одяг. Дитячі речі відвозять до міського центру для переселенців.