Міф про провідну роль ОУН у трагедії Бабиного Яру вигадали з конкретною метою - історик
З дня масових вбивств у Бабиному Яру минуло 76 років. Поряд з Освенцимом, знищення євреїв у Києві стало найстрашнішим символом Голокосту й одним з найжорстокіших злочинів нацизму проти людяності.
Основні розстріли відбувалися 29-30 вересня, але розправи в Бабиному Яру тривали до кінця німецької окупації Києва в листопаді 1943 року. І все ж в Україні про трагедію довгі роки говорили пошепки, якщо взагалі говорили. Аж до "перебудови" радянська влада закривала очі на Голокост.
У річницю розстрілів "Обозреватель" поспілкувався із секретарем Громадського комітету із вшанування пам'яті жертв Бабиного Яру, істориком і києвознавцем Віталієм Нахмановичем. Говорили про міфи навколо трагедії, "боротьбу пам’ятей", роль ОУН і антисемітизм в СРСР.
– Які найбільш поширені помилки, міфи існують щодо висвітлення цієї трагедії?
– Їх безліч. По-перше, не варто називати їх помилками, бо вони переважно підживлюються свідомо. Усі міфи щодо цієї трагедії мають причиною або "боротьбу пам’ятей", або будівельні проекти.
Річниця трагедії Бабиного Яру: які уроки слід винести українцям
Отже, є ціла група "територіальних" міфів, пов’язана з місцями розстрілів і поховань. Вони продукуються через плани забудов. Коли хочуть звести певний новий об’єкт, то намагаються довести, що будівництво планується не в Бабиному Яру чи на одному з чисельних кладовищ, що його оточують (більшість з них були зруйновані за радянських часів). Або, якщо це все ж таки Бабин Яр чи кладовище, то розстрілів або поховань конкретно на цій ділянці не було. Звісно, одразу починаються маніпуляції. Такі міфи стали продукувати в роки незалежності. Адже за радянських часів це взагалі нікого не обходило, кладовища та місця масових розстрілів знищували та забудовували свідомо та відкрито.
Інший комплекс міфів стосується різних груп, яких розстрілювали: євреїв, ромів, військовополонених, націоналістів тощо. Ті, хто хоче "окремої пам’яті" для кожної групи, доводить, що їх розстрілювали та ховали в різних місцях. Хоча це абсолютно нічим не підтверджується. Може, лише душевнохворих вбивали ближче до лікарні.
Меморіальний центр у Бабиному Яру - дискусії навколо концепції
Інші міфи пов’язані з кількістю вбитих – у цілому та за категоріями. Тут є два аспекти. Перший стосується не лише Бабиного Яру та Голокосту. Поширена думка: чим більшу кількість жертв вказати, тим страшнішою стане трагедія, тому, замість найбільш реальної цифри у 90–100 тисяч загиблих, називають 200, 300 тисяч.
Інший аспект – "змагання жертв". Для багатьох важливо, щоб жертв Голокосту було більше, ніж жертв Голодомору, і навпаки.
Крім того, навколо самого Бабиного Яру існують спекуляції на тему: скільки розстріляли євреїв і неєвреїв. Хоча точної цифри ми вже ніколи не з’ясуємо, однак, за усіма науковими оцінками, із загальної кількості жертв дві третини були євреями. Але, оскільки йде "змагання" за статус "володаря пам’яті" Бабиного Яру та розпорядника самої меморіальної території, продукуються міфи про те, що євреїв начебто загинуло набагато менше, ніж насправді. Або, навпаки, що всі або майже всі жертви Бабиного Яру – це винятково євреї.
І, звісно, є міфи, пов’язані з дуже болючим питанням: хто розстрілював?
– До речі, досі тривають суперечки про те, чи брали участь у розстрілах українські націоналісти. Яка ваша думка?
– Тут не може бути думки – усе досліджено та відомо. Є багато документів. Але проблема така: у радянські часи одним із завдань радянської пропаганди було сварити різні народи, щоб вони не могли об’єднатися проти режиму. Зокрема, це стосувалося українців та євреїв, як в СРСР, так і в діаспорі.
Бабин Яр, ОУН і радянських забуття: що потрібно знати, і про що не можна забувати
Одним із засобів цієї ідеологічної пропагандистської війни було підживлення міфу про те, що українські націоналісти брали надактивну участь у знищенні євреїв під час Голокосту. У середині 80-х років вигадали історію про провідну роль членів ОУН, а саме Буковинського куреня, у трагедії Бабиного Яру. Тоді цей міф через певні обставини не набув широко розголосу, але він виринув у незалежній Україні.
У той же час усі документи свідчать, що розстріли 29–30 вересня проводили німецькі спеціальні частини. Сприяв їм підрозділ української допоміжної поліції, набраний у житомирському таборі для радянських військовополонених. Це взагалі було основне джерело поповнення допоміжної поліції. Почасти це, мабуть, можна зрозуміти. Те, що відбувалося в німецькому полоні у 1941 році, було тортурами. Людей не годували, навіть не давали води. Фактично полонених прирікали на смерть, і люди рятувалися як могли.
Проте українські націоналісти, поки була така можливість, також намагалися брати активну участь у створенні місцевої поліції. І хоча вони не брали участі в розстрілах 29–30 вересня, але, вірогідно, ті з них, хто залишився в поліції, могли бути причетними до пізніших, менш масових розстрілів, які тривали всі два роки окупації.
– Є й інша сторона медалі. Чи багато українців рятували євреїв під час розстрілів?
– Знаєте, що цікаво? У свідомості людей ці два "боки медалі" переважно не пов’язуються. Одні воліють казати тільки про праведників, а інші – тільки про злочинців. Люди абстрагуються від іншої сторони медалі, але їх завжди дві. Проте у такому міфологізованому світі мешкає більшість людей.
Читайте: Штайнмаєр: Бабин Яр - символ завданих нацистами страждань і варварства
А щодо вашого питання, ми ніколи не дізнаємося про всіх українців, які рятували євреїв. Розумієте, у радянські часи про це не можна було розповідати: ані про Бабин Яр, ані про Голокост, ані, до речі, про Голодомор. Але особливо про Голокост. А наразі багато людей – і врятованих, і рятівників – уже пішли з життя.
Щодо цифр, Праведниками народів Світу ізраїльським Меморіалом Яд Вашем визнано близько 150 киян. Але про вчинок багатьох людей так ніхто й не дізнався, і вони не потрапили до списку. Звання Праведника Бабиного Яру, який надавав український фонд "Пам’ять Бабиного Яру", що виходив з набагато менш жорстких критеріїв, отримали понад 600 осіб.
– Ви згадали, що про Бабин Яр не можна було говорити в радянські часи. Але чому ця тема так довго замовчувалася?
– З другої половини 30-х років радянська влада почала називати своїми ворогами різні народи. Тодішня система просто не могла існувати без ворогів. Спочатку вони боролися з "класовими ворогами", а після їх винищення почали вишукувати етнічних. І наприкінці 40-х років черга дійшла до євреїв.
Читайте: Євген Євтушенко: хіба мало вам Бабиного Яру
Тому згадувати Голокост було абсолютно недоречно для влади. Адже це викликало би співчуття до євреїв, а яке може бути співчуття до ворогів.
Крім того, у міфі про "Велику Вітчизняну війну" була важлива складова – жертви та герої. Кількість жертв і героїв мала відповідати місцю народу в ієрархії. Старший брат – росіяни, тому вони мали зазнати найбільших втрат, а євреї мали бути наприкінці списку. Але так вийшло, що й кількість жертв, і кількість героїв війни серед євреїв була дуже високою. І це не збігалося з офіційною ідеологією.
І знаєте, що прикро. Міфи дуже живучі. Можна написати безліч монографій, досліджень, але вони, насправді, майже нікого не цікавлять. Мало людей читають документи або наукову літературу, більшість – популярні видання. Наприклад, вони прочитають це інтерв’ю. Але в іншому виданні вони можуть побачити абсолютно протилежне. І ніхто не буде аналізувати, кожен просто обере думку, яка йому ближче. З міфами боротися вкрай важко, бо вони є частиною певних ідеологічних настанов або комерційних розрахунків.