Відео дня
"Мені було дуже страшно": українців вразила сповідь героя АТО про другий день народження
Українців вразила історія майора ЗСУ Василя Мулика, Народного Героя України, який зумів вижити під час ракетної атаки по його вертольоту у 2014 році на Донбасі.
Її опублікували на сторінці волонтерського фонду "Повернись живим" на Facebook. Всього за кілька годин сповідь захисника України, який зараз перебуває з миротворчою місією в Конго, зібрала 15 тисяч лайків, понад 630 коментарів і близько 2 тисяч репостів.
Нижче наводимо монолог українського воїна без змін.
31 серпня 2014 року. Вони знали, паскуди. Вони точно знали, що я піду саме там, що у мене тільки два варіанти, як обійти Волноваху, щоб вийти на точку забору поранених. І, впевнений, вони передбачили обидва... С*ки.
Вони чекали – завчасно виставили пости. Чекали борт, який обов'язково буде йти за пораненими, на відомий їм майданчик. І десь там серед соняшників і кукурудзи, біля того занедбаного сільськогосподарського аеродромчика, напевно, сидів терорист із ПЗРК або кулеметом.
Мені. Було. Дуже. Страшно. Страшно настільки, що це неможливо описати словами – таких слів немає в жодній мові... Ні, страшно було не тоді, коли у вуха вдарив крик "бортача": "РАКЕТА!!!". Не тоді, коли час застиг і я на власні очі бачив, як по викривленій неправильній дузі до мене наближається яскравий білий спалах, тягнучи за собою вуаль димного сліду...
Страшно було не тоді, коли я "переламував" борт, що вив від напруги, і на голих інстинктах вганяв його у божевільний для "вісімки" крен під 90 градусів... Страшно було не від власного шаленого крику: "АСО!!! АСО ї*аш!!!". Не від помаранчевих пульсуючих засвітів "теплових пасток", які розфарбували сутінки яскраво-полум'яними фарбами.
Страшно було пізніше. Страшно було, коли хрусткий під тремтливими пальцями пластиковий стакан з коньяком доверху, який подав мені фельдшер після посадки в Новомлинівці, влився в мене одним-єдиним ковтком – без будь-якого смаку.
Страшно було, коли медсестра розминала скам'янілі від напруги плечі – без будь-якого натяку на еротику – примовляючи тихенько, ніби відмолюючи чужий гріх: "Спокійно, хлопчику. Все добре, все минулося...". А моє серце продовжувало виламувати ребра адреналіновим ритмом.
Страшно було вже у Дніпрі, на базі, коли Сашко дивився на мене своїми сірими очима, раз-по-раз повторюючи: "Васька, як же добре, що ти втік від тієї ракети...". Страшно було, коли рівень рідини в літровій пляшці горілки падав, а я не відчував ніякого натяку на сп'яніння.
Страшно було вдома – від власного чорного погляду в дзеркалі. Страшно було, коли схоплювався ночами в ліжку – від язиків жирного полум'я, що стрибали в обличчя... Мені було страшно. Саме "було". Уже – ні.
У коментарях під моторошною історією про дивовижний порятунок Героя українці буквально засипали його словами подяки за готовність пожертвувати собою і неймовірну хоробрість.
"Читаю і мурашки по шкірі бігають. Страшно, коли страшно, і ще страшніше, коли нічого не боїшся", "Низький уклін і щира подяка за вашу мужність, витримку і відвагу!", "Такими синами пишається Україна! Дякую вам, Василю! Ви ціною власного життя захищали рідну землю. Такі, як ви, можуть захистити весь світ! Хай береже вас Господь і ваших побратимів!", "На таких мужніх чоловіках тримається наша держава. Уклін вам низький", "Дякую тобі, Герою, за мужність, майстерність управляти машиною в складній обстановці, витягнути поранених і живих побратимів з цієї звірячої пастки!" – пишуть патріоти.
Як повідомляв OBOZREVATEL:
раніше Герой України, генерал-майор ЗСУ, директор Київського військового ліцею імені Івана Богуна Ігор Гордійчук ("Сумрак") розповів про те, як дивом вижив під час боїв за Савур-могилу у 2014 році.
Він більше двох з половиною діб лежав під палючим сонцем, отримав зараження крові й помилково був завантажений у машину з убитими воїнами. Те, що він живий, помітили тільки після прибуття борту в лікарню Мечникова у Дніпрі.
За словами Гордійчука, під час оборони Савур-могили ЗСУ на кілька днів залишилися без їжі і води. Крім того, при спробі прориву до своїх угруповань вони буквально мали йти через суцільний вогонь – адже росіяни влаштували Іловайський котел.