Блог | Людей, які верещать од болю за пам'ятником, до повномасштабної війни цілком влаштовувало гібридне поглинання України Росією
Будьте першими у курсі головного — підпишіться на Новини на OBOZ.UA у Google
ТРОХИ ПОСТКОЛОНІАЛЬНИХ СТУДІЙ вам у стрічку.
Просили висловитись з приводу "наведеної істерії" за пам'ятником Булґакову. Взагалі-то, як на мене, це вже давно, авансом зробив Подерв'янський, нагадую:
"Гpиша, Опанас і Толя пиздять tsакапів. Tsakапи кpичать дуpними голосами.
Надєжда: Жлаби пpоклятиє, я вас нєнавіжу!!! Я б вас всєх pасстpіляла!!!" (с)
От і вся вам квінтесенція цього "срачу". )
А кому бракує контексту - ось допис, присвячений історії цього пам'ятника, - прочитайте, там усе дуже грамотно викладено, з одною тільки неточністю (в коментах її виправили): гроші були не Д.Баса, а російські, і не дивно: 2005-2014 - це було десятиліття їхньої "м'якої експансії", інформаційної окупації, що мала передувати остаточній (перетворенню України на Білорусь-2 і входженню в "новоє союзноє государство").
Тож на мічення українських міст, призначених на поглинання, маркерами "рускогоміра" Москва тоді грошей не жаліла: "культурноє сопротівлєніє" Ющенковим першим крокам до власної політики нацпам'яті перло на нас звідусіль, як цунамі. Це й була перша, "гібридна" стадія сьогоднішньої війни (довше про це не буду, і так свого часу цілу книжку видала - "І знов я влізаю в танк...").
Відтак має постати закономірне питання: хто ті люди, які сьогодні, на 5-му році війни вже не гібридної, а тотальної, вилазячи з-під руїн (я поки що тільки про укр. громадян!) і відпльовуючись од крові вбитих росією українських дітей, верещать голосом подерв'янської персонажки од болю за російським (sic!), фінансово й ідеологічно, пам'ятником?..
Ні, далеко не всі вони ждуни й рускомірци-наводчики - всупереч тому, як уявляють собі Україну путін з бужанським (чи, коли завгодно, та наша скабєєва-на-мінімалках, котра недавно заявляла тому-таки Ющенку, ніби, щоб навчити українців української, треба "мільйони" вчителів, verbatim!)), - справжніх "карєнних" у 3-4-му коліні , читай - нащадків колоніальної адміністрації, присланої до нас, як колись Афоня Булґаков, "на обрусєніє края", та "примкнувшої" до них обслуги, в Україні насправді статистично мізерна МЕНШІСТЬ - абсолютно не пропорційна ні їхньому економічному впливу, ні тому місцю, яке вони чверть віку тому зайняли в нашому інформпросторі - і не збираються ним поступатись. Тобто ресурси на зчинення інформвибуху в них є - але без щирої підтримки жодна тема "не злетить", її конче мусять підхопити однодумці.
Так ось, про однодумців. Є одна характеристика, яка об'єднує їх усіх нагурт - ждунів і неждунів, "харошихрускіх" на еміґрації (бо вий "по булґакову" вийшов за межі України й захопив усе "рускоязичноє пространство") - і наших "ідейних" ухилянтів (тих, для кого життєво важливо виправдати своє моральне колапсування тим, яка українська держава погана й не гідна захисту), - і якийсь відсоток медійних осіб, які в отой "гібридний" період тягли сюди "рускіймір" і тепер хочуть заднім числом той процес нормалізувати, і якийсь відсоток (завжди в масі неминучий) людей наївних, які поволіклись за інерцією здіймати хвилю і вже геть затоптали початкову тему (фокус змістивсь на оцінку літвартости Булгакова, так, ніби його хтось комусь боронить читати!) - усіх, одне слово, хто збігся в соцмережах на знятий з Узвозу пам'ятник, мов таргани на цукор. Усіх цих людей об'єднує те, що аж до самого 24.02.2022 р. ціле те гібридне поглинання України Росією їх цілком УЛАШТОВУВАЛО. Вони не мали геть нічого проти того, аби тут була Росія - тільки, звісно, "другая": "хорошая".
(І про це, хай йому грець, я теж писала - "Росія 2.1: Перезавантаження, або пастка для еліти", важливий був текстик, десь у мережі має бути.)
Є серед них такі, хто не заперечував би й проти путінської "денацифікації" - і був прикро шокований, коли вона вдарила по них самих ("Мы думали, что русскоязычных не тронут" (с), - простосердо скаржилась у березні 2022 р. в Латвії одна біженська родина, і я їм вірю, як собі, бо чудово пам'ятаю, як у день розстрілів на Майдані головред головного київського "журнала культурного сопротівлєнія" в себе на сторінці так само простосердо веселився з російськими френдами з голих циць якоїсь рос. поетеси, - потім він той веселий постик витер, але мені вистачило, щоб оцінити: пацак на 100% був певен, що вбивати прийшли НЕ ЙОГО).
Тепер, звісно, всі вони проти війни й щиро обурюються путіним - але так само, як ним обурюється дедалі більше число росіян, мені вже не раз траплялися їхні плачі в дусі - от, мовляв, які "наші" (їхні, цебто, фюрери) ідіоти, придумали собі "тупих хhлов" і забули. що Росія ніколи України збройно не завойовувала, завжди тільки підкупом і обманом, от і цього разу так треба було діяти, а тепер уже пізно, тепер хhли вже не спиняться, "пока все нам здесь не раз..бут" (с). Прикро, справді, - а так хорошо ж сідєлі...
І той пам'ятник, що теж "хорошо сидів" на Узвозі під домом Листовничого, був для них не просто пам'ятником - а наочною ґарантією, що "все ще вернеться" до налаштувань 2005-2014 рр. От не стане путіна - і буде мир, і знову дружба з росією ("Росія ж нікуди не дінеться", люблять вони повторювати), - і не треба буде терпіти і вдавати, ніби шануєш українських Гришу, Опанаса і Толю, які нині на лбз "пиздять tsакапів"(с), а можна буде знову з них, із рос. гостями в обнімку, глузувати - за методичкою, виписаною свого часу сином орловського попика, прибулого в Київ "на обрусєніє края", почуваючи себе проти них - "обраними", "ліпшими"...
Так що ці люди недарма "кричать дурними голосами": їм не пам'ятник одібрали - а приховану надію на те, що вся наша "деколонізація" - це такий собі вимушений захід на час воєнного стану, декоративні "5 копійок" на догоду "Гриші, Опанасові й Толі", поки "Гриша, Опанас і Толя" потрібні на прикриття "ліпших" дуп. І от раптом виявляється, що це може бути серйозно. Що надалі, аби вважатись культурною людиною, недосить буде репертуару "рускогоінтєліґєнта з 1980-х і подосі". Що доведеться - цур-пек, забуте слово з 1920-х - справді, не формально УКРАЇНІЗУВАТИСЬ - якщо хочеш і далі жити в цій країні і в цьому місті, бо шансів на те, що тут коли-небудь буде обіцяний їм Булгаковим (і продюсером рос.серіалу "гібридних" років Сашею Роднянскім) "рускійгорад" - нема, анінайменших.
Всім їм треба тепер вирішувати, "куда бєжать" (як сину моєї знайомої, котрий іще в 2014 р. виїхав до Краснодара, бо йому в Києві "воняло бєндєровцамі", - і тепер я з особливим інтересом стежу за пожежами НПЗ в тому реґіоні)). Тому вони й кричать: їм страшно.
і тому нема жодного сенсу вступати з ними в полеміку: ви їх не заспокоїте. "Нехай мертві ховають своїх мерців" (Лк 9:60).
