Відео дня
"Хто, якщо не я?" Що відомо про бійця ЗСУ з литовським корінням, загиблого під Авдіївкою
На Донбасі в понеділок, 22 лютого, під час обстрілу загинув військовослужбовець 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців Сергій Петраускас. Литовець за батьківською лінією і росіянин за материнською, він був справжнім патріотом України. Сергій перебував на війні з березня 2014 року, а між ротаціями 43-річний чоловік займався волонтерством, возив вантажі на фронт, працював у військкоматі. У бійця залишилися дружина і троє дітей.
Детальніше про це читайте в матеріалі OBOZREVATEL.
Патріот України з литовським корінням
На похорон Петраускаса з'їдуться багато волонтерів Чернігівщини. Вони всі знали веселого українця з незвичним прізвищем і його бус із безліччю тризубів "на борту", який об'їздив сотні тисяч кілометрів по бездоріжжю в напрямку фронту.
Після кожного такого рейсу на кузові автомобіля обов'язково з'являвся новий тризуб, який показував, скільки разів Сергій побував на передовій.
"Познайомилися ми, коли в березні 2014 року забирали його на побивку додому з Дмитрівки. За лічені години після нашого від'їзду базовий табір його батальйону накрили російські "Смерчі". Потім перетиналися на волонтерських заходах, а згодом стали одним екіпажем їздити в АТО з волонтерським вантажем. Скільки тисяч кілометрів проїхали разом, в яких колотнечах бували... А Сергій завжди на позитиві, завжди з посмішкою", – згадує про нього волонтер Олександр Зезюлькін.
Дружина Олександра, Тетяна, теж згадує, як вони зустрілися вперше: "Ми забрали його з Дмитрівки. І перше, що нас здивувало, це його прізвище, незвичне для України. А закінчення прізвища його дружини і дочки різні, як це прийнято в Литві. Виявилося, що він по батькові литовець, а його мама – росіянка. А сам він був 100% громадянином України, патріотом. Він добре знав українську мову".
"Хто, якщо не я?"
До війни Сергій працював у Києві на одному із заводів. Їздив туди з Чернігівщини із села Бельмачівка вахтовим методом. А коли почалася війна, то він пішов у військкомат і сказав, щоб його скерували на фронт.
"У нього тоді було троє неповнолітніх ще дітей, і він не підлягав призову. Він пішов добровольцем. А його батальйон у Дмитрівці тоді дійсно розбомбили, і повертатися з побивки йому вже було нікуди. Тоді він почав волонтерити", – каже Тетяна.
Жінка згадує, що одного разу вони потрапили в страшну ДТП на території Донбасу. "Пізніше зрозуміли, що зіткнулися з нами сепаратисти, хоча це була підконтрольна нам територія. Машина, можна сказати, там на місці й розсипалася. Але у Сергія золоті руки, він її довів до ладу, замість скла збоку ми вставили фанеру і так дісталися додому", – розповідає жінка.
Потім Сергій працював у місцевому військкоматі. Але в 2017 році уклав контракт і знову вирушив на фронт.
"Мій чоловік питав у нього, чому він вирішив знову йти на війну. Він тоді сказав: "А хто, якщо не я? Чи чекати, поки ворог у мій двір прийде?" Він завжди це щиро говорив. Останнього разу ми бачилися з ним у вересні минулого року. У нього закінчився контракт, він був у військкоматі. Але в жовтні знову пішов воювати. Це була та остання ротація. Я коли побачила повідомлення, що загинув Петраускас, не повірила. Дзвоню знайомій, кажу, що Сергія більше немає з нами. Ми почали знову шукати в інтернеті інформацію, думали, що це помилка. Виявилося, що ні", – каже Тетяна.
Любив дружину і дуже пишався нею
Найбільше на світі Сергій любив дружину і своїх трьох дітей (дві доньки та син).
"Він не був романтиком, але завжди любив свою дружину Галину. Бачили б ви його очі, коли вона виступала на концерті. Галя дуже гарно співає, та жоден захід у селі або районі не проходить без неї. В його очах завжди читалося: "Це моя дружина, моя Галочка". Стільки гордості, стільки світлої любові", – розповідає його знайома Наталія Фролович.
Сергій дуже хвилювався за дружину, коли вирушав у рейс. У неї не дуже здорове серце. Дорогою вони разів 15 могли зідзвонюватися з Галею або з дітьми. За словами знайомих, у них у сім'ї були дуже теплі стосунки.
Сім'я живе в селі Більмачівка Ічнянського району Чернігівської області. Сергій завжди непокоївся через те, що молодь покидає його село.
"Він хотів відкрити якийсь цех, аби дати роботу молодим, щоб вони не їхали. В селі є клуб, школа, при ній дитячий сад, амбулаторія та три магазини. Він завжди нас із чоловіком питав, що б такого придумати, щоб заманити молодь. Він був дуже небайдужим", – каже Наталя.
Старшого солдата Сергія Петраускаса було вбито під Авдіївкою внаслідок ворожого обстрілу з ручного протитанкового гранатомета з боку російсько-окупаційних військ.
Він спершу проходив службу у військовому комісаріаті свого району. У липні 2017 року підписав контракт із 72-ю ОМБр Сухопутних військ Збройних сил України.
Захисник України народився 18 грудня 1977 року в Ічні Прилуцького району Чернігівської області.