"Лікарі сказали: тобі лишилося два місяці": військовий із Вінниці бореться з пухлиною мозку

Олег Табачук з Вінниці стоїть на захисті України практично всю її незалежність. Кадровий військовий, він прийшов до ЗСУ ще в далекому 1993 році. Був з українським військом і в часи його занепаду, і тоді, коли коли війна змусила українців згадати про армію, повірити в неї і почати відроджувати своє військо.

За плечима в полковника Олега Табачука – 28 років вислуги, участь в АТО, бої за Авдіївку в 2015-му. Там, на Донбасі, йому вдалося вціліти. Біда, як виявилося, чатувала на нього в тилу. У військового навесні виявили пухлину в мозку. Лікарі давали чоловікові від сили два місяці життя.

Відтоді минуло вже 4 місяці. І Олег разом з дружиною Євгенією, теж кадровою військовою, відчайдушно борються з небезпечною недугою.

Життя 45-річного полковника ЗСУ Олега Табачука безповоротно змінилося у травні цього року. Коли офіцер повернувся з чергових військових навчань додому, в Вінницю, раптом відчув себе зле.

"Я тоді ще навчалася в Києві, у військовій академії імені Черняховського. Якраз складала випускні іспити. Пам’ятаю, якось Олег подзвонив – і поскаржився на сильний головний біль та високий тиск. Сказав, що жодні таблетки не допомагають. І я почала наполягати, щоб він пішов на лікарняний і пройшов обстеження. Але він же полковник. А полковники – не хворіють. Вони ніколи не беруть лікарняних. Для них це велика проблема", – згадує Євгенія.

Хто знає, чи прислухався би Олег до поради дружини, якби йому не ставало дедалі гірше. 25 травня медики зробили чоловікові комп’ютерну томографію – і виявили в його мозку пухлину.

"Вона – як сніжинка. Вона в нього в мозку. І ця "сніжинка" по всій голові розкидала свої "промінчики". Ліворуч, праворуч… Йому взагалі спершу сказали, що, мовляв, нічого страшного. Люди живуть, в принципі, й із метастазами в усьому тілі… Уявіть: я в Києві, а він вдома. Сам-один. І чує такий діагноз… Олег був у шоковому стані. Він дуже важко це все сприйняв… Я одразу все покинула і примчала додому. Й ми почали боротися", – каже Євгенія.

У Олега Табачука лікарі діагностували гліобластому – один із найагресивніших видів пухлин головного мозку. Особливо небезпечні гліобластоми тим, що дають про себе знати вже на пізніх стадіях. Тоді, коли зробити щось вже дуже важко.

Поки однокурсники Євгенії Табачук отримували дипломи – вона була поруч з чоловіком. Коли діагноз підтвердився, вінницькі лікарі рекомендували розглянути можливість операції з вилучення пухлини. Тож лікування Олега родина вирішила продовжити в столиці.

"Щойно ми приїхали – нам сказали: терміново на операцію. Коли я зауважила, що Олега ще ніхто як слід не обстежував – почула у відповідь: що там обстежувати? Завтра операція! Олегу ж, коли він просив провести нормальне обстеження, взагалі сказали: тобі, мовляв, від сили пару місяців лишилося, втрачати вже нічого… Зрештою, я сказала: оперувати чоловіка не дам. Хоча мені тоді казали, що я його вбиваю. Але я надивилася на хлопців, які з ним в палаті лежали. Молоді пацани, років до 25 їм кожному. Після операцій в одного нога відмовила, в іншого рука перестала слухатися, в третього – пів обличчя обвисло, четвертий – взагалі лежачий… Та й Олег теж на них дивився – і сказав мені: Женю, тільки не так. Будь-який варіант, але тільки не так…" – пригадує Євгенія.

Відмовившись від операції в першому лікувальному закладі, Табачуки звернулися до другого. Тамтешні фахівці провели повне обстеження – і винесли вердикт: оперувати Олега категорично заборонено.

"Сказали, що пухлина "вросла" в стовбур мозку надто глибоко. Якщо Олега прооперувати – він стане "овочем". Буде просто лежати… Ми потім зверталися до професора з Німеччини по консультацію – і він підтвердив, що операція нам протипоказана", – розповідає Євгенія.

Медики спершу рекомендували Олегові пройти курс променевої терапії. Однак згодом від цієї ідеї відмовились: таке лікування спричиняє значний набряк мозку, від якого чоловік і без того наразі потерпає. Сьогодні Олег страждає від сильних головних болей. Він практично не встає з ліжка, а навіть кілька хвилин у положенні сидячи обертаються потім годинами страждання.

Деякий час тому чоловік почав непритомніти. Один з останніх таких випадків завершився для Олега реанімацією.

"Він сидів на кухні, обідав – і раптом знепритомнів… На щастя, цього разу обійшлося. Я встигла вчасно викликати швидку, дівчатка в реанімації встигли вчасно провести реанімаційні заходи… Нині все добре. Олег вже при свідомості. Я страшенно переживала, бо він дві години провів у комі. Мені тоді сказали, якщо він з неї не вийде – то вже все. Але він вийшов, слава богу. І зараз вже отримує хімієтерапію в онкодиспансері… Я дуже боялася також, що він перестане мене впізнавати. Кажуть, з такою хворобою люди часто втрачають пам’ять. Але, на щастя, він все пам’ятає, все розуміє. Все добре", – каже Євгенія.

Вона переконана: зможе допомогти чоловіку подолати хворобу і жити. Впевнена настільки, що своєю вірою змогла витягти Олега з глибокої депресії та зневіри.

"Чоловік досі не знає до кінця свого діагнозу. Він знає, що в нього в голові пухлина. Знає, що є підозра на рак. Але наскільки все погано – він не знає. Хоча коли в Києві йому в лоб заявили, що жити йому лишилося не більше двох місяців, в Олега почалася депресія… Це дуже важко, коли тобі кажуть, скільки тобі лишилося… Але я змогла його переконати, що це все дурниці. Що люди з онко живуть роками – і нічого. Нагадувала про нашого молодшого сина, у якого з народження серйозні проблеми зі здоров’ям. Коли син був маленьким, ми з ним не раз були в лікарні, а одного разу опинилися в реанімації – тоді лікарі говорили, що дитина не виживе. Але ми його витягли – і нещодавно відсвяткували 15 років… І це Олега підбадьорило. Хоча повністю депресія, звісно, не відступила. Ну, уявіть: молодий чоловік, 45 років усього, все життя в армії, постійно якісь навчання, рух, телефонні дзвінки й удень, і вночі. Він всім постійно був потрібен. А потім – раз! – і все припинилось… Звісно, це складно… Але ми боремося. Нам давали 2 місяці життя, а ми живемо вже 4. І думаю, будемо жити й надалі. Й усе в нас буде добре", – каже Євгенія.

От тільки простір для маневру в родини Табачуків – невеликий. Окрім променевої терапії, довелося відкинути більшість доступних в Україні методів лікування подібних пухлин. Вилетіти ж до якоїсь із закордонних клінік Олег не зможе: німецькі лікарі під час консультації застерегли родину, що йому протипоказані перельоти та тривалі переїзди.

"Мені сказали: ти можеш його довезти до нас. Але додому живим він вже не повернеться", – згадує слова закордонних медиків Євгенія.

Тож наразі єдиним виходом для Олега є хімієтерапія, яку його дружина за допомогою друзів купила за кордоном: на відміну від Європи в Україні надто високий ризик купити не оригінальні ліки, а підробку. Якщо після першого курсу лікарі побачать бодай найменше покращення – родині доведеться закуповувати препарати ще для щонайменше 5 курсів.

Крім того, Олегові потрібен дорогий таргетний препарат "Авастин", який закуповується за державні кошти, але чомусь практично ніколи не доходить до регіонів. І оскільки у Олега немає часу, щоб чекати, поки цей препарат з’явиться в Вінницькому онкодиспансері, де він нині лікується – шукати кошти на "Авастин" родині, швидше за все, теж доведеться самотужки. А це – не одна сотня тисяч гривень.

"Я купила "хімію" всього на один курс. І якщо після нього буде хоча б найменший результат, якщо Олег нормально переноситиме препарат, я одразу купуватиму для другого циклу. Так само "Авастин": купимо на один курс, якщо організм сприйме нормально – за два тижні треба буде приймати другий цикл… Скільки їх знадобиться загалом – поки ніхто сказати не може. Буває, 9 разів капають, буває 10. Знаю, є випадки, коли люди на "хімії" та "Авастині" живуть по 6 років. Щомісячно приймають цю терапію… Я дуже розраховую на цей препарат. Дуже. Що лікування хоча би трошки зменшить набряк мозку, який зараз так різко пішов… Щоб хоча би біль відступив. Щоб Олег хоч трішечки повернувся в той стан, в якому був 4 місяці тому. Тоді, коли все було добре", – каже Євгенія.

За найкращого розвитку подій вже зовсім скоро їй доведеться шукати чималі гроші – аби рятувати Олега.

Дещо полегшити для родини Табачуків ситуацію могла би одноразова матеріальна допомога від держави. Адже наразі Олег має статус інваліда війни 2 групи, яку після нещодавнього погіршення можуть перекваліфікувати на 1-шу. І такі виплати передбачені чинним законодавством. Але держава допомагати своєму захисникові не поспішає: за 4 місяці, поки Олег відчайдушно намагається вижити, йому досі не виплатили жодної копійки з гарантованої законом допомоги.

Так само завмерло і питання з допомогою на придбання житла.

Олег Табачук служить у ЗСУ з 1993 року, його дружина Євгенія – з 1995-го. Обоє – учасники бойових дій, у 2015-му році виконували завдання в Авдіївці. У подружжя – двоє синів, молодший з яких також має інвалідність. І вже багато років родина поневіряється по зйомних квартирах.

Понад 20 років Олег Табачук стоїть у черзі на поліпшення житлових умов. У загальній черзі він наразі – у четвертій сотні. Як учасник бойових дій та інвалід по захисту Вітчизни Олег Табачук також може претендувати на виплату компенсації на придбання житла першочергово. Однак і тут держава не поспішає виконувати свої зобов’язання.

"Я подала документи і зараз чекаю. Мені обіцяли, що виплатять гроші. Зараз же вони виплачуються… Ми по Вінниці – чи то 13-ті, чи 14-ті в черзі. Я писала в Міноборони листа, але мені ніхто не відповів – не знаю чому. Можливо, той лист десь загубився… Якщо його підпишуть в міністерстві – кошти нам виплатять одразу. І я дуже розраховую на це або на виплату матеріальної допомоги з інвалідності. Що до моменту, коли потрібно буде купувати ліки для наступних курсів – у мене буде за що їх купити", – говорить Євгенія.

Поки ж Євгенії залишається сподіватися на те, що лікування дасть результат. Що медицина, бажання Олега жити та її безмежне кохання та віра здійснять диво. І хвороба таки відступить.

Допомогти Олегу Табачуку в його боротьбі за життя можна за реквізитами:

5168 7573 7751 3975 – Табачук Євгенія, Приватбанк.