"Мене просто немає!" Кримчанка, яка вибрала Україну замість "руского міра", просить допомоги у Зеленського

Два роки жителька окупованого Криму Асаль Ебулісова оббиває пороги Державної міграційної служби, надіючись отримати український паспорт. Дівчина зуміла в'їхати на материкову Україну, щоб стати громадянкою своєї країни, однак чиновники такого завзяття не оцінили.

У нашій країні сотні людей з окупованих територій не можуть отримати українські паспорти. В підсумку вони не можуть влаштуватися на роботу, здобути освіту, соціальну допомогу. Фактично в рідній державі ці люди залишилися на вулиці.

Докладніше про це читайте в матеріалі OBOZREVATEL.

Накричали та довели до сліз

20-річна Асаль вже майже два роки живе в Києві, можна сказати, напівлегально. Дівчина народилася в Узбекистані, куди свого часу депортували її бабусю. До Криму вона повернулася дитиною віком півтора року. Коли дівчинці було всього 14, півострів окупувала Росія.

"Я пам'ятаю, що в нас у школі вчителі за один день змінили всі прапори, герби з українських на російські. Таке враження, що України тут не було взагалі, нічого не залишилося", – розповідає Асаль.

Коли дівчині виповнилося 18 років, вона вирішила переїхати на підконтрольну територію і отримати український паспорт.

"Документів у мене ніяких не було. На кордоні ми з мамою показали її паспорт, і я сказала, що їду оформляти українські документи. Так мене й пропустили. А в Держміграційній службі мені тепер кажуть, що я, напевно, незаконно в'їхала, десь чи перепливла, чи десь проповзла", – говорить Асаль.

Із паспортного сервісу в Києві дівчину скерували до Держміграційної служби в Херсон, мовляв, усі питання вирішують там. "Мене зустріли не надто привітно, накричали, просто довели до сліз. Виявляється, мені потрібно було за паспортом приїжджати у 16 років. Але звідки ж я знала? А тепер, кажуть, ти повнолітня, самостійна особистість, тому отримати український паспорт буде не так просто", – розповідає дівчина.

Право на довідку

За словами юристки проєкту "Правова допомога особам без громадянства" благодійного фонду "Право на захист" Вікторії Волинської, в Україні гостро постала проблема людей, які приїхали з непідконтрольних і окупованих територій.

Що стосується Асаль, то Волинська пояснює: у 2002 році, коли батьки дівчини повернулися з Узбекистану в рідний Крим, її мама набула українського громадянства. "Оскільки дочка була неповнолітньою, то згідно із законом вона також набувала громадянства України разом із мамою. Але тепер територію Криму окуповано, і дістати якесь підтвердження цього факту неможливо. Оскільки у Держміграційної служби немає доступу до архівів на тій території, то Асаль не може отримати паспорт", – говорить юристка.

Є ще один варіант. Дівчина може, як і її мама почати процедуру набуття громадянства. Але для цього дівчині необхідне посвідчення особи, якого у неї немає. Просто замкнуте коло.

Але також існує і ще одна перешкода. Буквально в липні 2020 року внесли зміни в закон про визнання осіб без громадянства. Однак, за словами Волинської, саму процедуру цього визнання так і не розробили.

"У змінах ідеться, що таким людям необхідна довідка, що засвідчує особу. А що саме це має бути за документ – закон не говорить. Але поки Асаль не отримає таку довідку, яка засвідчує особу, паспорта їй не дадуть. Тобто до ухвалення подібних змін могли пройти документи з посольства про те, що ти не є громадянином цієї країни. А ось зараз уже ні", – пояснює юристка.

І коли у влади дійдуть руки до того, щоб розписати механізм змін, – невідомо.

Можна, звичайно, піти ще одним шляхом – через окружний суд. "Але там справи розглядають роками. І тут невідомо, що станеться раніше: нарешті розроблять механізм до закону або винесуть рішення суду", – говорить юристка.

Без паспорта не може знайти роботу

А в цей час Асаль потрібно якось жити. "Скрізь, куди я звертаюся, без паспорта мене не беруть на роботу. Перебиваюсь якимись тимчасовими заробітками. Житло мені допомагає знімати хлопець. Я не можу здобути освіту. Я тепер навіть не можу повернутися назад, до Криму, до своїх рідних, тому що без документа мене вже не пропустять. Я нічого не можу, тому що за документами мене не існує. Мене просто немає", – засмучується дівчина.

У розпачі вона навіть написала листа президенту Володимиру Зеленському, доклала до нього всі ксерокопії своїх документів. Дуже сподівалася, що їй допоможуть. Однак уже понад пів року немає жодної відповіді. "Юрист мені каже, що мій лист, найімовірніше, просто перенадіслали у Держміграційну службу, ніхто його і не читав", – зітхає Асаль.

"Тільки в нашу організацію, яка обслуговує чотири області, звернулося 800 осіб із подібними історіями. Там не тільки такі, як Асаль. Є люди, у яких досі радянський паспорт, поміняти його на український із різних причин вони не змогли. І тепер це величезна проблема", – говорить юристка.

Серед таких "непотрібних" людей є літні, які не можуть отримувати пенсії та соціальну допомогу, не можуть навіть влаштуватися в будинок для людей похилого віку, тому що у них немає паспорта. Для них це справжня катастрофа.