Відео дня
Гра в мовчанку: чому екоактивісти пресують бізнес і ігнорують рух України до катастрофи
Численні екомітинги під стінами потужних промислових підприємств давно стали буденністю. При цьому активісти, що вишукують великі і малі проблеми у роботі крупних виробництв, затято мовчать про приклади вирішення цих проблем. І практично "не помічають", що Україна на всіх парах несеться до дефіциту питної води та стрімкої втрати родючості чорноземів, які чекають на нас вже за лічені роки, а також на те, що вже цього року Київ може опинитися перед загрозою евакуації.
Про можливі причини такої вибірковості, те, чому захист довкілля став не головною ціллю, а годівницею, а також про те, звідки насправді на нас чатує загроза екологічної катастрофи – читайте далі.
"Незручна" модернізація
Наприкінці грудня в Україні було завершено наймасштабніший у історії незалежної України екологічний проєкт: реконструкцію аглофабрики ММК імені Ілліча у Маріуполі. У проведення робіт, що розтягнулися на 7 років, Група Метінвест інвестувала близько 160 млн доларів. І ці витрати повністю себе виправдали, адже до 80% відсотків усіх викидів ММК імені Ілліча припадали саме на цю аглофабрику – сьогодні ж, звітують на меткомбінаті, ситуацію вдалося кардинально покращити.
У ході реконструкції на аглофабриці було встановлено складну двоступеневу систему очищення газів, головним поставником обладнання та технологій для якої виступила італійська компанія Termokimik Corporation.
Очищення відбувається у два етапи. Спочатку сучасні циклони Hurriclone відфільтровують грубі часточки пилу: вони відтепер не осідатимуть на вулицях Маріуполя, а направлятимуться на повторне використання у виробництві. На другому етапі газ доочищується від пилу та сірчаних з’єднань у потужних рукавних фільтрах: на цьому етапі викиди пилу знижуються удесятеро.
"Нормативи [у радянські часи] передбачали рівень викидів пилу аглофабрики до 300 мг/куб.м., а наші газоочисники забезпечують 15-20 мг/куб.м при встановлених українським законодавством 50 мг/куб.м", - пояснив керівник проєкту модернізації аглофабрики Андрій Панченко.
Поетапне введення в експлуатацію усіх нових фільтрів дозволить знизити викиди сірки в атмосферу майже вдвічі, а пилу – взагалі на 90%.
Тож після реконструкції рівень викидів на аглофабриці ММК імені Ілліча цілком відповідає європейським стандартам.
"Тепер аглофабрика на ММК імені Ілліча – не тільки найбільша у Європі, але й найекологічніша і найсучасніша", - прокоментував завершення багаторічної дороговартісної роботи генеральний директор Групи Метінвест Юрій Риженков.
Бізнес vs активісти
За даними відкритих джерел, до реконструкції аглофабрика ММК імені Ілліча була джерелом до 40% усіх забруднень у Маріуполі, тож підприємство періодично опинялося під шквалом критики місцевих активістів. І небезпідставно, адже завод імені Ілліча було збудовано ще у радянські часи. Тож аби побачити, як димить аглофабрика і зрозуміти, що користі маріупольцям потужні викиди приносять мало, не треба було мати екологічної освіти.
Щоправда, замість спроб налагодити конструктивний діалог, численні самопроголошені екологи вдавалися до гучних мітингів, на яких вимагали не інвестицій у екологічність підприємства, а… повного закриття одного з ключових підприємств Маріуполя, що дало роботу тисячам мешканців міста і входить до числа основних наповнювачів міського бюджету.
До того ж сплески уваги до проблеми у екоактивістів дивним чином співпадали з виборами чи важливими для підприємства датами. У "міжсезоння" ж їхня активність суттєво спадала – і вичерпувалась хіба періодичними обговореннями у соцмережах, які перманентно скочувалися до обговорення та образ на адресу менеджменту та головного інвестора Групи Метінвест.
А от про багатомільйонні інвестиції у підвищення екологічності ММК імені Ілліча і про те, що проведена реконструкція таки наблизила втілення в життя улюбленої вимоги екоактивістів – "дихати чистим повітрям" - жодна з численних організацій та ініціатив не прохопилася і словом. Чи не тому, що екологія насправді ніколи і не була основною метою їх бурхливої діяльності? Адже дехто навіть збудував на багаторічній боротьбі з "Метінвестом" власну політичну кар’єру.
У царині еко-модернізації промисловості – не все так погано
У схожій ситуації тотального пресингу з боку так званих екоактивістів, які висувають нездійсненні ультиматуми і повністю ігнорують зусилля з екологічної модернізації з боку адміністрації підприємства, зіштовхнулись і на "Арселор Міттал Кривий Ріг". Тут теж намагаються вкладати зусилля і кошти у проєкти, які зробили би це підприємство екологічнішим. Приміром, у 2020-му тут продовжили масштабну агломераційного цеху № 2, загальна вартість якого прогнозовано складе близько 180 млн доларів.
Пробують на колишній "Криворіжсталі" вирішувати і проблему накопичення металургійних шлаків. Минулого літа підприємство передало 50 мільйонів тонн таких відходів виробництва державному підприємству "Нові технології дорожного будівництва". Шлаки, накопичення яких є величезною проблемою не тільки для Кривого Рогу, але й для всіх промислових регіонів України, будуть перероблені у шлаковий щебінь і пісок – і перетворяться на матеріал для будівництва нових сучасних автотрас.
А за підсумками позаминулого року "Криворіжсталь" навіть отримав відзнаку на всеукраїнському бізнес-форумі "Екотрансформація-2019" у номінації "Лідер еко-інвестицій" - за зусилля з модернізації аглофабрики, встановлення сучасних рукавних фільтрів та систем онлайн-моніторингу викидів газів і пилу на всіх агломашинах комбінату, а також за впровадження комплексу перехоплення зливових вод та створення замкнутого циклу на лінії травлення холодного прокату.
Позитивних зрушень у напрямку екологізації великих підприємств – не так і мало. І вже точно більше, аніж про це можна судити з картинки, яку формують ЗМІ та активісти.
"У рамках проекту "Екотрансформація" ми вже три роки поспіль збираємо такі позитивні приклади. В Україні є провідні бізнеси, які розуміють свою відповідальність і в умовах практично повної відсутності системи фінансування таких заходів з боку держави вони з власних коштів інвестують величезні суми для того, щоб покращити свої взаємовідносини з довкіллям. Прикладів багато. І у водній сфері вони є, і в металургії, і в енергетиці. Підприємства модернізуються, але надто повільно і не з тим результатом, якого вимагає держава і міжнародна спільнота", - розповідає OBOZREVATEL очільниця Професійної асоціації екологів Людмила Циганок.
І вина за надто повільне зменшення шкоди промисловості для довкілля – не тільки і не стільки на самих підприємствах, скільки на державі, яка, запустивши процес реформування природозахисного законодавства і затверджуючи численні "плани дій" по досягненню запланованого покращення, "забула" про головне: створити дієву систему фінансування всіх цих заходів, механізми стимулювання модернізації. Адже за умов світової економічної кризи та падіння промисловості, покладати весь фінансовий тягар виключно на бізнес і виключно через механізм штрафів – недалекоглядно. І як наслідок, такі напівміри в галузі модернізації енергетичної галузі, наприклад, вже за якийсь десяток років можуть спричинити не просто віялові відключення енергетики, а залишать Україну сам на сам з енергетичним колапсом.
Захист довкілля: не мета, а засіб
Натомість так звана "небайдужа спільнота" жодним чином не реагує на всі зусилля з екомодернізації підприємств і приведення їх роботи до європейських стандартів, натомість воліючи вишукувати реальні і вигадувати фейкові "злочини" промисловців, регулярно зіштовхуються чи не всі підприємства. Масовість цього явища навіть породила новий термін – "екологічний тероризм". Адже екологія та захист довкілля все більше перетворюється не у мету, а у засіб. Засіб досягнення людьми, що називають себе "екоактивістами" власних політичних, фінансових чи бізнес-цілей. А політологи вже ставлять обіцянки вирішити екологічні проблеми "тут і зараз" в один ряд з іншими маніпулятивними передвиборчими технологіями на кшталт скуповування голосів виборців. Адже забезпечити вже завтра свіже повітря і чисту воду чи перетворити шлакосховища на квітучі сади – не вийде. А подібні заяви без покрокового плану дій покращать життя пересічного українця ще менше, ніж отриманий перед виборами пакет гречки.
"Сьогодні існує мода на цей екологічний популізм. І ця ж мода перекинулася і на територію України. Багато хто, очевидно, на цьому заробляє дивіденди, як не фінансові, то політичні. Ми просто не думаємо про наступні покоління, навіть не про наступні, а й про день завтрашній для себе, а сьогодні розпродаємо все, що тільки можна розпродати в Україні", – констатував політолог Кость Бондаренко.
А директор Українського Інституту політики Руслан Бортник навіть має власний рецепт виявлення тих екоактивістів, для яких захист довкілля ніколи і не був рушійною силою діяльності:
"Питань екологічних маса, у нас немає жодної екологічної сфери, де все було б добре… Активісти, обираючи ту чи іншу тему, добре розбираються, де саме можна пропіаритися і тиснути на політиків, владу, підприємства… Частина з них – просто "заробітчани". І треба дивитися, як довго вони переймаються екологічними проблемами, які досягнення мають, чи немає там корупційного шлейфу, шантажу чи змови з бізнесом".
У професійних екологів – своя точка зору на те, чому ті, хто так гучно і активно домагається зниження забруднення довкілля від промислових гігантів, часто так вперто "не помічають" позитивних зрушень.
"З одного боку, ці активісти дуже бояться звинувачень у лобізмі. А будь-яка розповідь про досягнення підприємств буде сприйматися вже як піар. Це перекос, який треба усувати шляхом якісної комунікації між бізнесом і суспільством. З іншого боку – дійсно, є величезна кількість об’єднань, які замовлення мають саме на боротьбу з підприємствами. І ми, беручи участь у всіх цих мітингах, маємо відповісти на питання: а чого ми хочемо? Чи готові до того, що домігшись закриття потужного підприємства, отримаємо тисячі людей без роботи і ще більший негатив у суспільстві? Має бути чітко озвучена кінцева мета – і часто ситуації довкола промислових підприємств натякають: покращення стану довкілля не завжди є основною метою таких екологічних акцій", – вважає Циганок.
На її думку, лакмусом справжньої мети пікетів потужних промгігантів може стати точковість та вибірковість еко-мітингів. Якщо, приміром, під стінами крупного заводу регулярно з’являються активісти, що вимагають припинити скидати відходи у водойму, а до комунального підприємства, яке робить те саме, у них питань не виникає – відбувається маніпуляція.
"Тут ми вбачаємо якраз фінансовий інтерес таких активістів, тому що з бізнесу можна отримати якісь певні "дивіденди", тоді як комунальні підприємства в Україні – на межі банкрутства. Виникає питання: а чи справді мова про стан довкілля?", - каже Циганок.
Якщо ж мішенню пікетів раз за разом стають одні і ті ж конкретні підприємства – відповідь на питання щодо справжніх цілей стає очевидною.
Тим більше, що, за спостереженнями професійних екологів, найбільшої шкоди природі завдають зовсім не промислові гіганти, а підприємства середнього бізнесу. Адже до крупних виробників прикута посилена увага, тоді як менші часто залишаються поза полем зору активістів і контролюючих органів. Переконатися у цьому можна було би, якби в Україні нарешті було запроваджено дієву систему екомоніторингу. Але держава рухається у цьому напрямку занадто мляво. А активісти, які начебто так сильно вболівають за зниження промислових викидів – схоже, не зацікавлені у тому, аби суспільство побачило реальну картину і знало реальних забруднювачів.
Не промисловістю єдиною…
Негативний вплив промисловості на довкілля досі лишається болючим питанням для України. Втім це далеко не єдина і точно не головна екологічна проблема в нашій країні.
Торік Всесвітній фонд дикої природи опублікував звіт, в якому окреслені шокуючі реалії української екології. Зокрема експерти WWF відзначають, що наша держава стрімко втрачає ліси. Наразі лісові насадження займають близько 16% території держави – близько 10,4 млн га. Однак через катастрофічну ситуацію з недосконалістю законодавства у цій сфері та неконтрольовані вирубки лісові масиви стрімко зменшуються. Як наслідок, кожен п'ятий вид тварин і кожен восьмий вид рослин, які є в Червоній книзі України – на межі зникнення. Зокрема, в Україні практично не лишилося рисів та бурих ведмедів. Однак активісти не поспішають ставати на захист флори і фауни і пікетувати органи влади з вимогою вжити негайних заходів, щоб це зупинити.
Не помітно з боку "активної громадськості" і уваги до ще одного наслідку безконтрольного вирубування лісів – потужних повеней у західних регіонах України, що щороку завдають колосальних економічних, а часом і людських втрат.
Так само замовчується і те, що вже за кілька років українці можуть зіштовхнутися з колосальною проблемою – дефіцитом питної води.
"Стан водних ресурсів в Україні – це просто катастрофа! Нам потрібна якісна водна реформа. Ми вже щонайменше років три закликаємо подумати про це і державу, і бізнес, але якось питання "не на часі", воно весь час відкладається. Як наслідок, ми просто потонемо у стоках. І вже за кілька років Україна може опинитися без якісної питної води, вона стане для нас таким же дорогим ресурсом, як свого часу сталося в Ізраїлі. Це спровокує міграцію, бо міста і села утворювалися завжди біля водойм. Але ніхто на це не реагує", - каже Циганок.
У близькій перспективі – і втрата Україною звичного титулу "житниці Європи". Через деградацію і забруднення грунтів, ми зовсім скоро можемо залишитися без найбільшого нашого багатства, яке могло би стати невичерпним джерелом економічного розвитку. Однак і про це активісти мовчать.
А традиційно ігноровані "громадськістю" пожежі у Чорнобильській зоні вже наступного року, за прогнозами екологів, можуть взагалі завершитись терміновою евакуацією жителів Києва.
"Небезпека дуже висока! Рівень радіації при горінні лісів – а палати цієї весни буде обов’язково - він буде просто настільки перевищений, що є ризик евакуації всієї столиці. Ми зараз уже заручилися підтримкою спеціалістів з Чорнобильської зони, щоб людям про це розповісти. Бо коли горіло минулоріч, перевищення радіаційного фону було в десятки разів. А за прогнозами синоптиків навесні 2021 року вітер, який нестиме горілі рештки і радіацію, дутиме в бік Києва. Тому реагувати на цю проблему мусять усі. Але за рік нічого не було зроблено задля запобігання можливій катастрофі. І активісти чомусь мовчать", - розводить руками Циганок.
Вибірковість і явна зацікавленість більшості так званих екоактивістів у чому завгодно, окрім власне вирішення проблем, які зачеплять кожного, підриває довіру до екологів загалом. І хоча експерти прогнозують поступове зниження еко-хайпу – суспільство може втратити забагато часу, розбираючись, для кого збереження природи – мета, а для кого – засіб.
І час, коли ми ще можемо відвернути екологічні катастрофи, що насуваються на Україну, буде назавжди втрачено.